Елізіум: стандартна фантастика з політичним ухилом. Рецензія
Схоже, тема резервацій має для режисера Бломкампа особливе значення, оскільки він присвячує їй вже другий фільм поспіль. Але якщо в “Районі № 9” у ролі “людей другого сорту” опинялись інопланетяни, то в “Елізіумі” лише 1% людства – найбагатші – вважається гідним хороших умов існування.
Не те щоб оригінальна ідея, до того ж реалізована дуже прямолінійно, але постановник додав до неї ще й штампи розважального кіно. Головний герой, ясна річ, “необроблений діамант”, якому ще з дитинства судилося змінити долю людства, - колишній злочинець з характером, м’язами і золотим серцем. Рятуватиме він, у першу чергу, смертельно хвору дочку своєї подруги дитинства. Протистоїть їм “крижана королева”, безжальний міністр оборони, і її агент, психопат-вбивця. Звучить все це досить-таки стандартно і так само виглядає на екрані: контраст між Землею-резервацією і чистим, білим Елізіумом непоганий, але справжні емоції викликає лише тоді, коли рай у небі починає руйнуватись на очах.
Деймон непогано впорався з головною роллю, але для нього цей персонаж занадто простий. Фостер створила міні-шедевр, поєднавши в образі міністра оборони честолюбство, жорстокість та залізну впевненість у власній правоті. Коплі дуже розважальний у ролі вбивці Крюгера, однак він все ж таки був цікавіший як протагоніст у “Районі № 9” – тут його персонаж значно більш стандартний. Дієго Луна вельми виразний у ролі друга головного героя.
Підсумок: середній фантастичний трилер з виразною політичною орієнтацією і кількома цікавими акторськими роботами. Любителі “Району № 9”, мабуть, будуть частково розчаровані, оскільки тут Бломкамп значно більше орієнтується на шаблони голлівудського кіно.
Оригінал: kinoblog.com
