Газовим балоном по "Беркуту". Розповідь радикала
Активістом виявився відомий блогер Дмитро Резніченко, який у Livejournal розповів, як це було:
"4 липня я, нарешті, побачив свою націю, і безсоромно в неї закохався. Вона була прекрасна. Коли до нас здалеку наближалися нескінченні колони міліції, упаковані, як імперські штурмовики, як мурахи, в блискучих чорних шоломах, моя нація кепкувала. Кепкувала, чорт забірай, кепкувала і сміялася. Ми всі розуміли ясніше ясного, що шансів немає. Нам було страшно, весело, нервово і чарівно.
Дмитро Резніченко, Фото: tsn.ua
Героїчна особистість, за свідченням філософа Сапронова, повинна бути дуальної - ділитися на героїчний суб'єкт і людський об'єкт. Тобто на того, хто боїться, і того, хто долає страх. Якщо страху немає, то це вже не герой, а втілена стихія, не здатна усвідомити себе. Страх - точка опори, від якої відштовхується людина, яка бажає вийти за межі людського.
Мені важко передати, наскільки це захоплююче відчуття - раптом почути внутрішню тишу, раптом зрозуміти, що голос, який зудить у голові: "...біжи звідси!!!", - несподівано заткнувся, а замість нього звучить переможний крик - "А! НАС! РАТЬ!" Наш загальний голос. Не забуду це відчуття ніколи.
Я знаю, чому деякі україномовні патріоти раптом кинулися засуджувати нас. Вони відчувають, що ми для них небезпечніше за Януковича. Янукович їх ігнорує, а ми - зневажаємо. Ми бачили їх - яскравих, колоритних, в перший вечір біля Українського Дому. З чубами, з вусами, у вишиванках. Ми кричали їм у момент бійки: Сюди! Давайте сюди! Треба ще хоч двадцять чоловік, ми скинемо "беркут"! Вони у відповідь ніяково посміхалися. А коли все закінчилося, стояли групками і співали героїчних козацьких пісень.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Львівські студенти захищають українську мову в трамваях
Міліція нахабно бреше, коли говорить, що могла б розігнати нас за п'ять хвилин. Парадний вхід в Український Дім - це суцільна скляна стіна, перед якою розташовано кілька потужних колон. Якби вся маса міліції пішла на нас у фронт, з боку сходинок, Український Дім залишився б без вікон - нас би просто втиснули у будівлю, було б бите скло, кров і, можливо, трупи. Якби "беркут" йшов з двох флангів, намагаючись відтіснити нас від входу, все одно було б бите скло, задавлені в кліщах люди, і, можливо, трупи.
Мені здається, зараз влада боїться трупів більше, ніж ми.
"Беркут" навалився з одного боку. Тактично це було правильно. Але на нашому боці стала архітектура Українського Дому - відстань між масивними колонами і будівлею зовсім невелика. Це були наші Фермопіли: у вузькому проході сталося все найважливіше.
Ось ця фотографія стала знаменитою в інтернеті:
Це слава, але я її вважаю несправедливою. Заслуги фотокора тут більше, ніж моєї. Нас, що стояли в тому проході, було багато. Спасибі їм.
Мені особисто більше подобаються ось ці фотографії:
Я, наковтавшись міліцейського газу, вивалився з передніх рядів, моя кохана дружина допомагає мені прийти до тями і сліпого виводить з натовпу.
Ми спимо на сходах Українського Дому. Перша бійка позаду, друга - попереду, ніч тривожна, коротка, але до болю романтична. Вранці, взявшись за руки, ми ходили порожнім Хрещатиком, і нам було добре.
Оригінал: reznichenko-d.livejournal.com/
Його дружина у своєму ЖЖ теж розповіла про своє ставлення до таких одиничних проявів та відстоювання одинаками загальних інтересів:
"Вопрос дня стоит примерно так: имеет ли право мужчина, при наличии живых родителей, жены и детей, рисковать своим здоровьем и свободой ради идеологических баталий?
Сотни раз мне говорили, что я живу с психически неуравновешенным, эгоистичным и безответственным идиотом. И сотни раз я за такой базар посылала на хер.
Потому что для меня вопрос стоит иначе: имеет ли право мужчина обзаводиться женой и детьми, если он - соплежуй?
Со стороны доводы звучат вполне правильно и логично: если у человека есть семья, он несет ответственность за её моральное и материальное благополучие, и потому не может лишний раз подвергать себя опасности. Вроде бы все четко, да?
Это вообще отличная отмазка.
Превосходная.
Потому что годиться на любой случай жизни.
Пьяное быдло пристает к девушке?
Лучше сделать вид, что ничего не видишь.
Ведь, если я получу по голове, кто тогда защитит мою женщину?
Толпа гопников избивает какого-то малолетку?
Нужно обойти стороной.
Ведь мне же ещё сына растить.
Сучья власть творит беспредел в моей родной стране?
Нет, я на митинг не пойду.
У меня же мама будет волноваться.
За всеми словами об ответственности, о рассудительности, о взрослом поведении стоит только одно – трусость. Ведь, если человек ведет себя малодушно в одной ситуации, он так же поступит и в другой. Не стоит думать, что тихоня, спокойно наблюдающий чужую беду, внезапно перевоплотиться в бравого супермена, когда дело коснется уже его близких. Нифига. Так же будет наблюдать и скорбно качать головой.
Но, если мой мужчина со звериным оскалом бросается на «Беркут» из-за «солов’їної мови», которая, по сути, ему чужая, с каким же пылом он будет защищать меня и наших детей?
Самое странное, что бабы сами в первую очередь лелеют и поощряют в своих мужчинах сцыкливость. Влюбляются в сильных, а жить хотят со слабыми. «Не ходи туда! Не ввязывайся! Не смей лезть, без тебя разберутся!» Без него, конечно, разберутся. В том числе и с тобой при случае.
Во-первых, мне непонятно, неужели приятно быть супругой тряпки, с которой стрёмно пройтись вечером по району? А, во-вторых, нельзя бойцу (коими по природе является добрая половина мужчин) запрещать драться, нельзя лишать его кшатрийской экзистенции. Это на блядки можно не пустить, профилактически надавав сковородкой по голове. А в драку – не только можно, но и нужно. Ведь сбежит же, сбежит. Причем, не к другой бабе – нафиг ему из огня да в полумья – а просто на свободу из железных клещей любящей женушки.
Конечно, волнуюсь. Как говорится, я псих, но я же не идиот. И в сложившейся ситуации я прокрутила в голове уже десятки сценариев развития событий. Один другого страшнее.
Но, как бы там ни было дальше, могу сказать только одно – я горжусь своим мужем. Горжусь его поступком. И, пока он жив и рядом с нами, мне бояться нечего.
Димка, я тебя люблю".
Оригінал: mavkakrasiva.livejournal.com
