Капітал як зреалізована цінність
Цінувати те, що маєш означає надавати цінність, вартість тому, що маєш: поціновування не може бути пасивним, воно завжди активне, воно якась дія цінування. Таким чином, цінувати — це перетворювати в капітал, капіталізувати: поціновувана річ стає для тебе капітальною. Чому? Бо, в речі самій по собі ніякої цінності немає. “Не матерія створює капітал, а вартість, а у вартості немає нічого матеріального: капітал за своєю природою завжди нематеріальний.
Щоб зреалізувати цінність речі, її вартість, необхідно дивитися на річ не як на те, що є, а як на те, що може бути: діти ростуть. Тобто, дивитися як на капітал, активи якого мають бути запущені в обіг. Запустити ж в обіг - отже відпустити від себе, віддати у чужі руки, певною мірою вже не мати. Й заради чого? Заради додаткової цінності, доданої вартості, що завдяки відчуженому обігу втілиться, зросте в онові речі. Як? Додатком до її щоденного творення, її виробництва: діти зростають разом із зростанням їх уміння рости поміж чужих людей і недовідомих умов та обставин. Хіба це не вказує на те, що цінність речі не в тому, що ми її маємо, що в ній маємо, а в тому, що, навспак, не маємо, в тому, в чому через неї маємось — кимось, чимось і ледь не по всьому світу.
“Капітал — це постійна вартість, яка примножується і не зникає... Коли ця вартість відокремлюється від речі, яка її створює, то стає метафізичною і нематеріальною величиною, яка завжди належить тому, хто її створив, і може бути зафіксована в різних формах.”
Цінувати те, що маєш означає наголошено фіксувати власність на те, що маєш. Але, саме активна, капіталізована форма того, що маєш, - надаючи твоїй власності метафізичний, віртуалізований, відчужений вимір, - дозволяє не тільки володіти нею гарантовано, а й перетворює її в джерело нових, розлогих і дивовижних цінностей, нової, примноженої власності: самобутні діти породжують ще самобутніших дітей.
“Стіл можна зробити з чогось реального, наприклад із дерева, але як тільки він стає товаром (тобто, йде поміж інших), він перетворюється в чуттєво-надчуттєву річ. Він не тільки стоїть на землі на своїх чотирьох ногах, але стає перед лицем усіх інших товарів на голову, і ця його дерев”яна голова породжує химери, в яких далеко більше дивовижного, ніж коли б стіл по своїй охоті почав танцювати.”
Ба більше: некапіталізована річ — це, взагалі, річ без ознак, прикмет, властивостей: вона — ніяка, й не має жодної цінності. Бо будь-яка ознака речі — це її означаючий актив: це активність речі, що окреслює, заграничує себе в оточуючому. Річ визначена в щось, має свій об'єм, чимось наповнена настільки, наскільки рознесена навсібіч по інших речах: її доля — бути долею доль.
Оскільки ж доля — це означуючий опис когось (чи чогось) з посеред інших, то гроші — це економічний вираз долі: грошова одиниця — це самий мінімальний (тобто, максимально наближений до числа), атомарний текст з якого комбінуються визначення речей, яким речі визначаються до буття.
Відтак, капітал — це порох від пороху. Бо, порох — це чисті гроші, чистий актив Всесвіту: вони очищені від людської природи, не скуті її видовими ознаками. Зрештою, порох — це, воднораз, і капітал і гроші Бога, які він в нас вкладає, якими з нами розраховується і які з зиском повертає собі.
Який висновок з усього цього можна зробити?
На відміну від Бога, для людини капітал і гроші — це різні речі. А, отже, не варто ані нагромаджувати навкруг себе речі, ані без кінця і краю накачувати себе грошима, коли ти не спроможний перетворювати їх (і себе) у капітал: без капіталізації вони хоча й не будуть розпорошеними, але неминуче зумовлять тебе бути ніяким.
Оригінал: facebook.com/serhii.dvirnyi