Керівництво Нацгвардії проти добровольчих батальйонів

- Батальйону "Азов-Січ" не буде, - так вчора телефоном сказав очільник штабу Національної гвардії.

 

- Чому не буде? - запитуємо у нього.

 

- Розумієте, нам зараз не до того. Нам взагалі не до вас. Ми готуємо парад перемоги. На 24 серпня, до Дня Незалежності.

 

- Ви переконані, що до 24 серпня ми отримаємо перемогу на сході і у вас будуть підстави для параду і фанфар?

 

- Отримаємо - не отримаємо, а парад перемоги 24 серпня буде. 

 

(Тому пішли ви зі своїм батальйоном, - тут він мав би так подумати, але вголос не сказав, - ми боїмося ваших батальйонів більше за все путінське шобло. Бо хуйло, навіть якщо нас завоює, ми з ним якось домовимося, а з вами - ніяк. Коли ви повернетеся зі сходу, то в кращому разі копнями повиганяєте нас із посад та крісел, а в гіршому - поставите до стінки).

 

- А як же Майдан? Там нині в наметах перебуває до тисячі люду? Різного, але нашого українського люду. Ви що, справді збираєтеся вигнати їх звідти силою, щоб провести на Хрещатику парад? То чим ви кращі за тих, які були до вас? Тим була потрібна йолка, а вам парад?

 

Розмова перервалася. Мабуть, поклав слухавку.

 

А як же Майдан, а як же Майдан, а як же Майдан - відлунювало в порожньому ефірі і дзвеніло у вухах.

 

Цього разу хотілося все зробити по-людськи.

 

Отримати офіційний статус, благословення і зброю з рук влади, щоб не так, як це робилося в березні-квітні, коли наші підрозділи йшли на передову, заходили в тил ворога, розпочинали бойові дії, відбирали зброю у ватників та у наших лояльних до вати мусорів. І тільки по тому влада звертала на нас увагу, давала статус і зброю, тільки б ми діяли заодно, а насправді утримувати над нами контроль.

 

Цього разу – Бог свідок – ми хотіли зробити все правильно. 

 

Нам не дали такої можливості. Значить, зробимо як завжди.

 

Ми й так половину зброї, якою воюємо, купуємо власним коштом, а половина з нас у будь-якому добровольчому батальйоні будь-якого підпорядкування ніколи не писала жодних заяв у жодне МВС, жодну Нацгвардію.

 

Ми купуємо в генералів зброю, то, може, вони хочуть, щоб ми купили у них статус? Чого ж. Можна. 

 

Якщо немає іншого способу трьом сотням добровольців потрапити на передову, як тільки, купивши в наших генералів зброю, купити ще й статус, ми готові купити. 

 

Назвіть вашу ціну, панове генерали.

 

P.S. Я не хотів цього писати, але так дістали ці штабні пацюки, які ставлять палиці в колеса замість того, щоб допомогти...

Замість того, щоб обняти кожного добровольця, потиснути йому руку, сказати: "Вас ніхто не кликав, а оце ви самі, за покликом серця, покинули сім"ю, роботу і хочете захищати Вітчизну? Давайте я вас обніму, любі мої".

Ці кажуть: їдьте додому, ви нам не потрібні на цій війні.