Подорож Боржавською вузькоколійкою (фото)

Про мандри однією із наймальовничіших та найдивніших залізниць України, розповідає користувач Андрій Бондаренко у своєму блозі:

Моє нездорове захоплення залізницями почалося ще років у п’ять. В першому класі школи в мене вже була величезна (десь на пів кімнати) карта Української і Молдавської РСР, де західна її частина була уздовж і поперек ізрізана залізницями. Ще тоді я звернув увагу на дивну залізничну рогатку, одна гілка якої виходила з Берегова, друга з Виноградова, а потім вони з’єднувалися і залізниця вела в гори в якусь Кушницю. Пізніше, коли я дізнався, що то не звичайна залізниця, а вузькоколійка, я ще більше нею зацікавився. Будучи ще шкільним учнем, я постійно мріяв вирости і бути незалежним, щоб в будь-який момент поїхати загадковим поїздом до Кушниці.

Мрія здійснювалася майже 30 років… До Кушниці ніякі поїзди вже давно не їздять, а більшість карпатських вузькоколійок з тих часів розібрали. Нарешті, позаминулі вихідні я вирвався в Закарпаття цілеспрямовано – для подорожі Боржавською залізницею, яка в народі часто називають «Анця Кушницька».

Трохи про історію залізниці. Початок її будівництва припадає на 1904 – 1907 роки. 24 грудня 1908 року було введено в експлуатацію дві лінії: «Берегово – Хмільник – Іршава – Приборжавське – Довге» довжиною 67 км та «Виноградово – Хмільник» довжиною 19 км. Наступного року залізниць продовжили ще на 9 кілометрів від Довгого до Кушниці. У 1911 ввели в експлуатацію ще дві додаткових гілки: «Іршава – Осій» (8 км) та «Осій – Кам’янка» (4 км). Залізниця використовувалась компанією ВОУ (Залізна Дорога Долини Борси) передусім для перевезення деревини з гірських масивів Полонина Боржава і Великий Діл в Закарпатську низовину для подальшого транспортуванні та переробки.

З переходом Закарпаття до складу Чехословаччини, у 1923 році вузькоколійку передали Чехословацьким державним залізницям. 1930 р. ця гілка вже перестала діяти і відновила свою роботу тільки в післявоєнний період. По ній доставляли споживачам бурий лігніт із шахт Ільницкого вугільного родовища.

У 1930 – 31 роках "Акціонерне товариство по переробці деревини" побудувало нову гілку вузькоколійки на ділянці «Кушниця – Лисичево – Рєпіна» довжиною 4,2 км. Шлях проходив по березі Кривого потоку до складу Борсучина, розташованому під Швидким потоком на висоті 420 метрів над рівнем моря. Незабаром від пилорами в Кушниці був споруджений ще один шлях, що йде долиною Кушницького потоку до села Лисичево, а далі - глибокою долиною Вашкового потоку, де за хатинкою лісника утворювалося три відгалуження. Перше відгалуження (4 км довжини) йшло долиною Рєпінного потоку до пралісів під гору Камінь, друге - долиною Сільського потоку під гору Присліп (довжиною 2 км), третє йшло уздовж потоку Версиль під гору Звур (довжина 3 км). Друга гілка вузькоколійки, що виходила з Кушниці, пролягала долиною Боржави через села Керецькі, Березники під полонину Боржава (довжина 17 км). З виникненням Довжанского лісокомбінату дорога стала належати цьому підприємству. В роки найбільш інтенсивної вирубки лісу, вузькоколійка була оснащена 18 локомотивами і сотнями вантажних вагонів. На початку 80-х років ХХ сторіччя вузькоколійка була демонтована.

З 1939 по 1944 роки основна лінія залізниці експлуатувалась угорською компанією MAV. У 1944 році Боржавська вузькоколійка увійшла до складу радянських залізниць і була перешита з 760 мм на 750 мм. Регулярний рух по ній було відновлено у 1948 – 49 роках. В радянські часи в умовах планової економіки залізниця використовувалась як для транспортних перевезень – лісу та будівельних матеріалів, так і для пасажирських. Транспортні перевезення забезпечувались підприємствами регіону – Довжанським лісокомбінатом, Приборжавським заводом будматеріалів, вугільною шахтою в с. Ільниця, Іршавським абразивним заводом, Іршавською мебельною фабрикою, підприємством Харчпрому в м. Іршава та с. Білки.

Депо Боржавської вузькоколійки знаходилося і продовжує знаходитися у Берегово. Залізниця і досі використовує семафори. Рухомий склад вузькоколійної залізниці представлений двома тепловозами ТУ-2 1968 року з двома составами з трьох вагонів. Сидушки у вагонах у своїй більшості не придатні для сидіння:

На сьогодні пасажирське сполучення відбувається лише на ділянці «Виноградів – Хмільник – Іршава». Чотири рази на добу поїзд йде з Виноградова до Хмільника, і один раз на добу – доІршави. Ділянка шляху «Хмільник – Берегово» у 1983 року використовується лише для технічних робіт: заправки та ремонту рухомого складу в депо м. Берегово. Усі станції і роз’їзди на даній ділянці розібрані.

Відрізок «Іршава – Кушниця» дуже постраждав під час повені 1998 року. У 2003 році дві ділянки по 1 км між Іршавою і Кушницею було розібрано. Остаточно добила залізницю повінь 2008 року: на сьогоднішній день знищено велику частину залізничного полотна. Сама станція Кушниця представляє із себе закинуті руїни, проте добре зберігся семафор (моє фото з вікна маршрутки вийшло невдалим, тому, розміщую світлину з сайту рarovoz.com):

На сьогодні громадська організація «Боржавська ініціатива» ініціює відновлення Боржавської залізниці та стоїть на варті недопущення подальшого самовільного розбирання залізничного полотна між Іршавою і Кушницею.

Отже, розпочнемо подорож Боржавською залізницею від Виноградова до Іршави через Хмільник. Поїзд відправляється зі станції Виноградово-Закарпатське о 8.05:

Пасажирські вагони:

Вирушаємо в путь! На горизонті – Чорна гора та Виноградів:

Перша станція – Олешник:

Хати села Олешник:

Друга станція - Чорний Потік:

Село Чорний Потік:

Наступне село – Шаланки. Тут зберігся давній реформаторський храм XIV ст., який неодноразово змінював свій облік. Церква горіла в середині XVI і в кінці XVIII століть. У 1821 році під час реставрації вона втратила багато готичних елементів. Стіни храму підтримують контрфорси.

Станція Шаланки:

Із-за садів виглядає другий храм Шаланок:

Капличка на цвинтарі в Шаланках:

Поїзд рухається дуже повільно: середня його швидкість - близько 15 кілометрів на годину. Така швидкість дозволяє неспішно насолоджуватися поїздкою, знаходячись у маленькому тамбурі вагону.

Відстань до Хмільника у 19 кілометрів поїзд долає більше години. На під’їзді до Хмільника зберігся справжній семафор:

Переїжджаємо річку Боржава:

Станція Хмільник – вузлова. Тут примикає гілка, яка веде до Берегова:

Стрілка на станції Хмільник:

Чесно кажучи не розумію, навіщо головну станцію залізниці було робити саме тут, і чому поїзди зараз їдуть до Хмільника? Ніяких населених пунктів і ознак життя навколо станції немає.

Вокзал станції Хмільник:

Зупинка поїзда – не більше двох хвилин. Але і за цей час можна встигнути подивитися, що відбувається на станції:

Закинуті пасажирський і товарний вагони:

Вирушаємо з Хмільника у бік Іршави:

Краєвиди стають все гарнішими і гарнішими, а в вагоні лишаюсь я один.

Церква в селі Хмільник:

Село Богаревиця:

Село Кам’янське:

Боржавський хребет з вікна поїзда:

Панорама села Зарічне:

Озирнемося назад:

А тепер подивимося вперед:

Ну дуже православний монастир на початку села Сельце:

Село Сельце:

Церква в селі Сельце:

Пельменна у карпатському стилі у селі Сельце:

Під’їжджаємо до кінцевої зупинки – станціі Іршава:

В самій Іршаві ніц цікавого нема. Здається, це єдина стара будівля в місті:

Нова православна церква будується, здається, вже два десятиліття. І ніяк її до ума не доведуть:

Прибуваємо на станцію Іршава:

Вокзал в Іршаві:

Товарні вагони і місто:

Стара дрезина на станції Іршава:

За 5 хвилин від поїзду і не залишилося сліду: пішов назад у бік Хмільника:

Так виглядає ділянка вузькоколійки після Іршави (не використовується):

Погляд у бік Кушниці:

Оригінал: andy-babubudu.livejournal.com