RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГОСФЕРА

Помаранчева революція 2004 року. Як це було

"Ми не бидло, ми не козли!"
У річницю Помаранчевої революції користувачі соціальних мереж діляться спогадами про найяскравіші дні в новітній історії України. Адже там не лише боролись та протестували, але й закохувались.
Помаранчева революція 2004 року. Як це було Фото: ezheliy.ucoz.ua

sotnyk.livejournal.com: Перший день (точніше, вечір) на Майдані. Ще нема наметового містечка, взагалі, ніхто не знає, що далі буде? Люди просто вийшли на Майдан, обурені фальсифікацією виборів. Декілька молодих людей, можливо, студентів, принесли великого термоса, пластикові горнятка та пригощали бажаючих гарячою кавою. Я, зізнаюсь, подумав спочатку - хлопці вирішили підзаробити :) Було це з боку філармонії. Чомусь, я те горня сховав до сумки. Воно досі стоїть на почесному місці на моїй полиці.

Larysa Denysenko: ‎2004 рік. Тоді ходила в постійному збудженні. Це не той стан, коли чекаєш, щоб хтось, зрештою, помер,а той стан – коли відчуваєш: щось має народитися. Коли цілодобово очікуєш і докладаєш зусиль для того, щоб все змінилося на краще.

І навіть забуваєш про свій цинізм, зокрема професійний, коли раптом чуєш недолугі, дикі закиди правників-політиків, з тих, що мали б забезпечувати правову прозорість, щонайменше, тих подій, бо відриваєшся від комп’ютера, біжиш до аптеки, щоб закупити ліки та віднести на Майдан. Людям! І своїм і вже своїм.
І радієш кожному прояву розуміння та тепла. І бентежишся через те, що тебе не розуміють знайомі люди. Вони на іншому боці. Або просто не вірять. Не тобі, а системі. Бо система і не припиняла сміятися. Але ти думаєш, що твій сміх гучніший. Що він переможе.

Незабутній момент, коли отримав вночі персональні "американські валєнкі".

Незабутній момент – коли в компанії двох друзів-адвокатів і одного студента Могилянки – сидів в конторі, здригався іноді від хижих звуків (ми всі були на нервах, бо попереджали, що можуть вимкнути світло, напасти), і дописував, виправляв папери, котрі завтра будуть в суді. Не за посади, не за гроші, між іншим. Від того,що цього прагнуло серце, хай наївне, але живе.

А потім вночі викликали таксі, втомлені до нестями, за нас ніхто не платив, ми ж – адвокати, зрештою. І усмішки на обличчях. Та смс: Ти доїхав? Ти доїхала? Все нормально?

Незабутній момент, коли побачила в одному живому ланцюгу одну дівчину, котру хвилювали тільки хутра та багаті чоловіки, сусіда зі свого будинку, замкнену та трохи хвору людину, одного з помічників народного депутата, стареньку з кумедною в’язаною шапочкою – помаранчеві троянди, закохану студентську пару. "Міліція з народом!"

Щемкі моменти життя, бо людині потрібно вірити, що вона не сама, що вона може усміхатися від незрозумілого почуття, що вирує організмом, що справедливість є, і що ти на щось впливаєш, або на когось. На щось маленьке, з чого зроблене все велике. Що зараз пульсує на моєму зап’ястку. Бо – живе.

Із теплою датою єднання та подолання несправедливості, друзі. Не проти тих, хто були при владі, не за – інших владників, насамперед за себе, за своє слово, свій голос, за Київ, за своє життя.

Монолог про "наколоті апельсини" на кілька років став культовим.

Viktoriya Bolotova: А я ніколи не забуду бабульок з сусідніх будинків, які приносили окріп. Одяг був, їжа теж, а от той самий окріп - на вагу золота. Або хлопців з віддалених районів, які раніше вибиралися в центр тільки погундосити. А тут вони, сповнені відповідальності, дозволяли собі не більше однієї пляшки пива і якщо раптом випадково зачіпали когось у натовпі, говорили мало не вперше у своєму житті "вибачте".

Andrey Pervak: "Вітаю Україно!!! Всіх, хто був причетним і всіх хто висміював причетних!!! Я випадково попав на Майдан (цікавість) , випадково залишився (закохався), випадково став одним із польових командирів (збіг обставин), але вже зовсім не випадково був там до останнього дня! Мене змінив Майдан ! Майдан дав можливість розуміти , що все можливо, а ЛЮДИ і є єдиною владою у цій країні!!!МИ НЕ БИДЛО, МИ НЕ КОЗЛИ, МИ УКРАЇНИ ДОНЬКИ Й СИНИ!!! Буду сьогодні на тому історичному Майдані! ПРИХОДЬТЕ ,нехай ця влада ,яка знову намагається загнати нас у стійло, бачить нас! Згадає 2004 -ий і задумається!!!"

Так починалась революція

Volodymyr Viatrovych: "Для мене Майдан 2004 - це миттєвий портрет української нації. Такої різної, але єдиної. Це націоналісти, ліберали, соціалісти, які об'єднуються заради України. Це плакати по яких іноземці могли вивчати географію України. Це російськомовні учасники революції, які вечорами біля вогнища співали бандерівські пісні про головне".

Oksana Levkova: "Друзі, головне, що ми мали цей колосально цікавий досвід! згадайте ту атмосферу щастя! коло мене стояли в натовпі криворізькі чорнороби (явні атеїсти), і коли священики з різних церков розпочали на сцені спільну молитву, то ці хлопці замовкли і почали скидати шапки... я не витримала і розплакалася... я взагалі до таких речей слабонєрвная..."

Андрій Парубій: "Україна ніколи не стане ні Росією, ні Білоруссю, тому що в нас був Майдан. Вітаю з річницею!

Віктор Балога: "Одне з небагатьох фото з часів Помаранчевої революції. Воно висить у моєму кабінеті.

Вже не пам’ятаю з ким і про що говорив по мобільному, але пригадують, що це фото було зроблено в Ужгороді. Це ми йдемо пікетувати облдержадміністрацію.

Ці дні варті того, щоб про них згадувати. Не думаю, що в Україні знайдеться хоч хтось, кому соромно за участь в Помаранчевій революції. Якщо такі є, то це або люди нещирі, або ті, хто ходив на майдани з кон’юнктурних мотивів. А всіх інших вітаю з річницею великої події в нашій історії".

Володимир Кухар: "Я, звичайно, "помаранчевая сволочь".

Але що я вам скажу. У країни є майбутнє лише тоді, коли зникне цей розподіл на помаранчевих і голубих. І - ще на кілька поділів.

Має бути обрубаний шлейф старих боротьб, інтриг і суєт.

Натомість має перемішатися все. Має щось справжнє, зі свіжими силами має прийти. І вирішувати питання не демагогічного, а справжнього порядку денного.

Сьогодні надії на це мало. Але інакше - ніяк.

Інакше або закріплення у статусі латиноамериканського типу недодемократії або розвал країни, у якому й заспокояться на якийсь час усі ці поділи.

Закордон теж підтримував революцію

Oles Doniy: "Сьогодні о 16.30 вийду на Майдан.Не тому що, День Свободи офіційно об'являв Ющенко. Ну,і звісно, незважаючи на якісь недолугі спроби Януковича День Свободи скасувати. Вийду, бо в ці дні (насправді з 21 листопада, а не 22) порядні люди вийшли стільки років тому. Не за Ющенка (як може тоді кому здавалося, і в першу чергу йому). Вийшли за себе. За своє право вибору. За своє право не боятися. За своє право не бути байдужими". 

Тягнибок таки потрапив до Ради. У 2004 році.

Pavlo Zubyuk: "Зара' один прикол розкажу - Mykola Voskalo розповів про Юща, що молився козаку Мамаю, то я згадав. Так от. В Мукачеві у штабі НУ була кімната, де зберігалася агітація, в тому числі стояли три картонні фігури Ющенка. Нам - волонетерам - сказали сісти в тій кімнаті і не плутатися під ногами. Побачивши такі прекрасні три ідола, я впав на коліна і став молитися фігурам щось типу "О, Юще триєдиний! Зглянься над нами, дітьми своїми..." і так далі. Волонтери стояли навколо. Двері ззаду відкрилися, в кімнату зайщов Ющ і керівник штабу - я, звісно, їх не побачив, був до них спиною. Ці двоє подивились кілька секунд на "молитву" і вийшли. Я от думаю: мо' Юща після того так закоротило?.."

Лариса Сарган: "Майданівське... Сьогодні вони знову, як і 8 років тому, були разом. Юра, Тарас та Володя побачилися на суді"

Olha Snitsarchuk: "Тоді мені подобалося пішки спускатися від кабміну, де відчайдухи життєрадісно тараторили у якісь металеві жбани, до українського дому.

У деякі ночі було так: падав сніг, я спускалася вниз по Грушевського, ловила сніжинки. Хорові вигуки. Змовницьке бібікання прикрашених автівок. Обмотані стрічками дядьки і дідусі, дівчата з рудими зачісками. У нічні чергування (моя 5канальська зміна була з 4-ої ночі) я бачила як вони мили голови у туалеті під Майданом. Одного разу – топаючи під такими рудими сніжинками – я подумала: ммм, через кілька років буду згадувати ЦЮ МИТЬ: ці сніжинки, цей рудий відлив від усього, і цих прикольних людей. Сталося трохи геть не так. Але рік 2011 - перший рік, коли я щиро згадала ТУ МИТЬ, яку так хтіла запамятати. Пасіба, Віктор Фьодорич, що вмикнули (*"увікнули") мою дальню пам'ять. Да будєт вам Йолка".

wandervol Айрін: Мені було 11 і то був найліпший подарунок на Миколая,від тата з Майдану:

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

22 11 2012 17:42
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ