Про безлідерність революції ховрашків
Коли гомоніла помаранчева революція, спостерігачі, хто з гумором, а хто зневажливо казали, що її робить офісний планктон. Пройшло дев'ять років, словосполучення "офісний планктон" застаріло, і теперішню генерацію офісного люду, прото-середнього класу, прото-буржуазії називають офісними ховрахами. Кумедно, але щось у цьому дійсно є, бо обидва призвіська таки пасують до сукупного образа явищ на певний історичний момент.
Отже, покоління планктону змінилося поколінням ховрашків. Особливістю ховрашків є те, що вони абсолютно не сприймають лідерів. Звідси майдани без політиків, проекти без лідерів або з багатьма лідерами, навіть слово таке з'явилося в програмах: багатолідерність.
В останні роки СРСР, а потім вже в перші роки незалежності часто можна було спосиерігати таку картину: створювалися фірми, кооперативи у складі чи не повної студентської групи. Навіть дорослі люди залучали до сво бізнес-ініціатив цілі взводи однодумців. Тоді це пояснювали комсомольською рисою збиратися активом та триматися своїх. Це не дуже походило на правду, бо саме "комсомольська" стилістика більш була притаманна для значно старших поколінь, нє расстанусь с камсамолам, буду вєчна маладим - це про них писалося. Пояснення бізнес-масовок просте: серед всього свого кола підприємець почувався комфортніше і впевненіше. У новому, чужому, неприязному середовищі люди так і роблять: знаходять інших людей, з якими кооперуватися в повсякденних справах, навіть у найдрібніших, проводити разом вільний час або хоча б разом посидіти покурити. Так буває в армії серед новобранців, так ведуть себе ув'язнені - спогадів мільйон. На початку діяльності такі піонери бізнесу й ходили натовпом по всіх завданнях від регулюючих держорганів до клієнтів.
Згодом все прийшло в норму: започаткований одним-двома підприємцями бізнес розвивався саме завдяки ним, решта масовки або просто кудись розчинялася або робила внесок найманого працівника або разового підрядника, за який не варто тримати такого партнера у складі засновників в дрлі.
Майбутнє тих бізнесів развивалося за наступними сценаріями:
1. Бізнес накрився мідним тазом. Так через три гетьмани на одного працівника, через витягування грошей за свій "цінний" внесок тоді, коли слід було їх пустити на розвиток, через чвари та обрАзи.
2. Лідер бізнесу таки всіх зайвих розігнав, і його вже двадцять років лають на вечорах зустрічі однокурсників.
3. Бізнес якимось дивом зберігся у формі товариства з мажоритаріями (основні власники) і натовпом міноритаріїв, які з'являються тільки по дивіденди (у кращому разі) або вимагають собі посад (у гіршому разі). Це просто знахідка для консультантів з корпоративного управління та для юристів з корпоративних суперечок.
Принципи управління не можливо скасувати. Якщо це не стане загальною аксіомою, то покоління планктону, ховрашків, черепашків, ігуанчиків і так далі нічого по собі не залишать, крім забутих анекдотів, як про бізнес 90-х. Бог сучасних людей - інтернет дійсно не має центрального серверу, але його таким формували для військових потреб, для живучості системи обміну даними під час тотальної війни. Користувач - жорстко ієрархічна армія. "Безлідерський" інтернет - це один з засобів забезпечення вирішення завдань, а не вирішення само по собі, не зброя і не оперативна одиниця.
Я розумію, що в таких питаннях ніколи й нікого не можна переконати, оскільки переконати можна людину, коли вона веде дискусію як індивід. Особливість суспільних питань у тому, що в більшості випадків люди ведуть дискусії від імені усередненого, стереотипованого представника групи, з якою вони себе асоціюють. Отже, я це пишу більше для себе та однодумців, ніж для громадськи збентежених ховрахів.
Дєжерело: kerbasi.livejournal.com
