"Про персики". До якого життя готує школа?
Якби шкільна програма залежала від мене, я б на*уй викинув з неї економічну географію, ОБЖ, креслення, фізкультуру, працю, мову (тим, хто не читає, все одно без толку) і, зрозуміло, православ'я
Першому поколінню випускників, звичайно, буде незатишно виходити в жорстокий світ без глибокого знання про те, як влаштована важка промисловість Угорщини, але нічого, звикнуть.
Години, що вивільняться, я пропоную віддати новій дисципліні - НБУ - Не Будь Уй*бком.
Тому що дитина отримує купу помилкових сигналів про те, як треба себе вести. І серед батьків багато уй*бків, і в школі вчителів вистачає, і діти навколо теж всякі попадаються (хоча діти, звичайно, набагато кращі за батьків і вчителів - шкода, що тимчасово).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політика в сфері шкільної освіти: відбий бажання вчитися з першої чверті
Фільми та книги, головним чином, теж про уй*бків, тому що цікаву історію про щасливу людину не дуже-то й розкажеш.
Враховуючи, що в школі про книги розповідають люди, які ні*уя в них не тямлять, ситуація зовсім виходить сумна.
Багато книг в принципі неможливо відчути в дванадцять-тринадцять років. "Герой нашого часу" це о*уєнна книжка, але я б цього не дізнався, якби випадково не перечитав її ж у віці Печоріна. Або "мертві душі". Або Достоєвський. Зрозуміти "Злочин і кару" може лише той, хто знімав за свої гроші квартиру в Москві: тільки слов'ян, без дітей і тварин, десять хвилин пішки від метро на думку агента.
Двадцять хвилин на циані - і рука реально тягнеться до сокири.
історію про Онєгіна я не дуже розумію досі, хоча той факт, що в першому ж рядку герой називає свого дядька віслюком, помітно змінив моє сприйняття цього твору і головного героя. Ну, тобто Онєгін-то, звичайно, це якраз цілком підліткова історія, це зі мною щось не так, але суть, думаю, зрозуміла.
І замість автобіографії Горького або безтолкового креслення було б в мільярд разів краще розповідати дітям, який спосіб мислення в довготривалій перспективі, якщо пощастить, зробить їх щасливими або, щонайменше, зробить їх менш нещасними.
Краще розповідати дітям, який спосіб мислення в довготривалій перспективі, якщо пощастить, зробить їх щасливими або, щонайменше, зробить їх менш нещасними.
Висловлюючись словами Дейла Карнегі, як перестати турбуватися і класти на інших х*й.
До біса прикро, що до багато чого довелося доходити своїм розумом, і дійшли не всі.
ось, наприклад, хороший принцип - сприймати людей такими, які вони є зараз.
Деякі з часом формулюють для себе першу частину цього принципу, але слово "зараз" саме по собі підсилює його в кілька разів.
Означає це ось що. Ти не просто дозволяєш іншим людям бути іншими, ти внутрішньо і заздалегідь прощаєш їм будь-які зміни. В інших людей немає зобов'язань бути такими, як тобі хочеться. Більше того: у них немає зобов'язання зберігати консистентність. Якщо кожна людина це розповідь, то ця розповідь має право бути настільки нелогічною і нескладною, наскільки забажає.
Це як якщо б ти виходив щоранку в сад і зривав яблука, а потім прокинувся, а в саду замість яблук виросли персики. У будь-якої нормальної людини одразу виникає бажання закотити яблуні скандал. Тому що, бл*дь, яке вона мала право, хіба може вона приймати таке рішення поодинці, людина, бл*дь, життя поклала на цю яблуню, а тут таке.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські п`ятикласники вивчатимуть одразу дві іноземні мови
Рішуче налаштована людина в цьому місці, звичайно, може викликати у яблуні почуття провини.
І тут навіть неважливо, що яблук на все життя ніхто, як правило, не обіцяв, це навіть не обговорювалося, швидше за все ("бо хто взагалі міг уявити, що ти на все наплюєш і виростиш ці й*бані персики"). Неважливо, що замовчування сприймається як обіцянка, а зміна - як зрада.
Тут важливо, що все вже відбулося - ось яблуня, ось персики, персики смачніші за яблука, просто зірви і з'їси. І зовсім неважливо, що на цій яблуні було вчора.
Якщо тобі не подобаються персики - ну ок, знайди іншу яблуню, хвилюватися-то навіщо.
Не знаю, як ви, а я досить довго хвилювався і переживав через такі х*йні. І мені здається, якби я відразу прийняв, що інші люди мені нічого не винні, мені б в цілому жилося сильно простіше, і друзів у мене було б більше. Якби я відразу навчився прощати людей за те, що вони не такі ох*єнні, як я їх придумав, нам всім було б краще.
Але ж багато хто ще не перевчилися. Мені здається, майже ніхто не перевчився. Бо одна з головних якостей, які цінують в тобі інші люди, це послідовність. Непослідовність реакцій, непередбачуваність - один з найтяжчих гріхів в сучасному суспільстві, що моментально збільшує дистанцію між тобою і твоїм вчорашнім візаві.
Одна з головних якостей, які цінують в тобі інші люди, це послідовність. Непослідовність реакцій, непередбачуваність - один з найтяжчих гріхів в сучасному суспільстві
Більше того, простим повторенням одних і тих же формулювань ти можеш змусити оточуючих повірити в будь-який опис себе - відомі мобільні аналітики і не менш відомі дизайнери давно дізналися про це і безсоромно користуються дірою в нашому психологічному захисті.
Людям, які цінують в тобі послідовність, буде досить складно пробачити тебе за персики.
Тому має сенс, по можливості, самому бути послідовним, але при цьому не чекати послідовності від решти.
Досить проста штука, насправді, але її досить важко прийняти і використовувати, тому що навколо дох*я неправильних яблунь, які, бл*дь, зачахнуть без твоєї думки щодо них.
Мені здається, якщо впродовж декількох років розповідати дітям подібні речі - що інші люди не вороги, а просто інші, що світ не проти тебе, йому просто пох*й, що отримати радість від акту дарування простіше, ніж від подарунка, що оточуючі люди не думають про тебе постійно, а це означає, що у тебе набагато більше ступенів свободи, ніж тобі здавалося, - то на виході щасливих і спокійних людей буде набагато більше, ніж зараз.
Це дуже прості, майже очевидні речі, але про них мало хто замислюється, майже ніхто не думає системно, і майже ніхто не застосовує.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іранським студенткам заборонили вивчати кібернетику і фізику
Розум, як показує нам приклад Анатолія Вассермана, не в тому, щоб багато знати, і не в тому, щоб швидко міркувати (хоча it helps, хто ж сперечається), розум, на мій погляд, це вміння ефективно управляти власним горизонтом подій, уміння відрізняти випадки, в яких важлива передісторія (їх дуже небагато), від тих, де краще фокусуватися на тому, що є зараз.
Життя - не дуже легка штука, але їй майже ніхто не вчить. Чомусь вважається, що будь-яка людина додумається до ефективної стратегії своїм розумом, але ні, не будь-яка, це довго і болісно, це завдає біль і їй, і оточуючим.
Зате ця людина вміє вишивати хрестиком і знає, що Пакистан експортує алюміній в 44 країни.
Оригінал: 2k.livejournal.com
