Що треба робити, щоб перемогти у війні з Росією
Підсумковий пост на День Соборності.
За нього я буду оголошений "ватою", агентом Ху*ла і буду нагороджений фотожабами, як любить наша ура-патріотична публіка. Але є дещо, що я винен кіборгам, які загинули в аеропорту, і які зараз знаходяться в полоні у захерченкових посіпак - те елементарне, що я можу. Невеличкий, стислий аналіз того, що треба було зробити, і що треба зробити.
Отже, що б я зробив ВЧОРА. В принципі, і зараз не пізно зробити дещо з цього.
- мінімізував економічні зв'язки між мною і агресором, при необхідності укладаючи навіть менш вигідні договори, але такі, які дають гарантовані поставки в країну стратегічних товарів в будь-якому випадку;
- провів інвентаризацію всіх видів озброєнь, які є в Україні. За підсумками визначив би, які ремонтні потужності необхідні, і які можна задіяти прямо зараз. Наприклад, в Києві є танкоремонтний завод, так званий "Сьомий бронетанковий". Такі ж є в Житомирі, Львові та Миколаєві. Належне задіяння їх потужності унеможливить випадки передачі несправної техніки у війська;
- провів ревізію всіх підприємств оборонного чи потенційно оборонного профілю в Україні. В них не повинно бути російської долі, або долі бізнесменів, які афільовані із російським бізнес-простором. При необхідності підприємства треба викупати, або конфісковувати;
- податкові пільги для підприємств, які виробляють чи імпортують військові технології, як максимум - взагалі повне звільнення їх від податків, але із жорстким суворим контролем. Банкам, які інвестують в ці виробництва, фінансові пільги - цим убиваються два зайці одразу. Оздоровлюється економіка, і у банку з'являться живі гроші не завдяки рефінансуванню;
- дав би зелене світло на прямі поставки військової продукції та продукції подвійного значення в Україну. Буквально - у нас повинні вирости філіали всіх військових корпорацій світу. Пріоритет необхідно надати заводам, які виробляють боєприпаси. Базою можуть стати цигаркові фабрики радянського зразка: більшість із них - колишні патронні заводи. При необхідності конфіскував би, і передав в концесію військовим корпораціям США та Ізраїлю;
- перевів би держзакупівлі по лінії МО на низовий рівень. Реманент і обладнання й так закупають волонтери, я б це просто інституціоналізував, і скасував всі тендери МО. Необхідна якомога більш розгалужена мережа волонтерського руху, яка опирається не на окремих людей, хай і фантастично креативних і працьовитих, а на організаційну структуру. До речі, партія "Батьківщина" до цього уже додумалась - надала свої офіси під потреби волонтерів. Цікаво, чому не додумались "козирні" волонтери штибу Бірюкова, адже виконавча влада має на балансі куди більше бесхозних приміщень;
- заключив би контракти із військовими корпораціями по тренуванню диверсійно-розвідувальних груп, майданчики для таборів в Україні є. Як мінімум два є під Дніпропетровськом, і кілька - на Західній Україні;
- провів кілька диверсійних операцій із зриву так званих "гумконвоїв", при цьому звалив би все на "неконтрольованих кізяко-котряків", якщо є інформаційний ресурс - "створив би" місцевий рух опору, взагалі, основою нашого спротиву повинна стати саме диверсійна війна. Тільки так можна перемогти супротивника, який переважає чисельно і контролює опорні пункти;
- дозволив би відкривати вогонь на знищення із усіх видів зброї у відповідь у випадку атаки. Нам і так посилено створюють імідж "фошистів", незалежно від того, даємо ми привід, чи не даємо.
А це треба робити СЬОГОДНІ.
- необхідно визнати війну війною. Безальтернативно. Будь-які відмазки, мовляв, Путін нападе, якщо ми дамо йому привід - уже не мають значення. Путін уже напав і веде наступ по всім фронтам. Ми нічого не втрачаємо, навпаки, здобуваємо можливість легального адміністративного контролю за економікою. МВФ уже заявив про підтримку навіть у випадку введення воєнного стану;
- необхідно усвідомити - визнання, що у нас війна, а не АТО, не означає необхідності миттєвого наступу на Москву. Дискурс "або не піддаємось на провокації, або мусимо йти в атаку на танки" нав'язується штучно тими, хто про війну знає тільки з кіно. Насправді, методів ведення війни існує дуже багато, і наступальна війна - тільки один із них. В наших умовах доцільно застосовувати три можливих тактики: а) "глуха оборона"; б) позиційна війна; в) диверсійна війна;
- у випадку варіанту глухої оборони необхідно: а) налагодження логістики прямих поставок на блокпости засобів укріплення позицій. Блокпости мають бути укріплені не мішками з піском, а бетоном, і перетворитись на ДАП в мініатюрі. Така штука називається ДВТ - довгочасна вогнева точка; б) налагодження системи польових шпиталів таким чином, щоб з будь-якого блокпоста можна було доставити поранених при будь-яких умовах. При необхідності організувати так звані "вогняні коридори", або повітряні дороги за допомогою громадянської авіації; в) організувати негайне виробництво боєприпасів, а поки воно не організоване, укласти контракти на його поставку; г) кожен блокпост має бути пристріляний як точка удару артилерії - щоб у випадку заходу на нього ворога можна було накрити його нищівним вогнем.
- у випадку варіанту позиційної війни: а) основна ударна сила в цьому варіанті - артилерія. Вона повинна бути максимально розосереджена по території, і розміщена таким чином, щоб кожна позиція фронту могла бути накрита вогнем в будь-який момент; б) відкривати вогонь необхідно в момент виявлення переміщень сили ворога. Тільки з'явились координати - тут же повинні почати працювати "боги війни"; в) блокпости в цьому варіанті мають піти під землю як інженерні споруди, і оснащені як мінімум стаціонарними кулеметами та мінометами.
- у випадку диверсійної війни: а) основна ударна сила - диверсійні загони, які діють методом швидких вилазок в тил ворога. Основна мета - шляхи підвозу боєприпасів, склади, постачання електрики, води, тощо; б) організація викрадення офіцерів і посадових осіб з окупаційної адміністрації. Ні в якому разі не передавати їх в "обмінний фонд" до дачі всіх показів; в) знищення всіх промислових потужностей, які мають подвійне призначення.
- будь-якою ціною необхідно добитись проведення донорської конференції по наданню Україні фінансової допомоги. Незалежно від того, який вид війни буде обрано... втім, незалежно навіть від того, чи визнаємо ми війну війною, а чи залишимось в підвішеному стані... Україна може вижити і вистояти тільки за умови прямих і масованих вливань із Заходу. МЗС має працювати на це в поті обличчя, а не думати про збереження зв'язків із СНД;
- паралельно укладати прямі контракти із: а) західними банками. Вони можуть привести в Україну низьковідсоткове кредитування бізнесу; б) військовими корпораціями. Вони можуть привезти в Україну необхідні потужності для виробництва зброї; в) постачальниками стратегічної сировини. Всім їм мають бути забезпечені тепличні умови, і що важливо - відкрита біржа для змагань. Будь-які "безальтернативні контракти" недопустимі;
- паралельно конфіскувати всю власність російського бізнесу в Україні. Особливо стратегічну - я маю на увазі, наприклад, Бабакова, який досі контролює чільний кусок української енергетики. Немає ніяких причин зберігати для них режим сприяння: Росія відкрито напала, відповідно, вона має за це заплатити;
- перестати змагатись із Росією в інформаційних вкидах та брехні. В цій галузі ми їм не конкуренти. Необхідно докорінно змінити інформаційну політику і базувати її жорстко на фактах. Тільки фактаж, тільки правда здатні перемогти пропаганду. Також треба перестати повторювати лабуду про "другу армію світу", проти якої ми не можемо воювати. Це деморалізує військо і сприяє відмовам від мобілізації. Необхідно орієнтувати інформполітику на підвищення іміджу української армії. Для українців наша армія повинна стати номером першим, а не двадцять першим, інакше перемоги нам не бачити;
- Нарешті визнати просту річ. Нам непотрібний "мир будь-якою ціною", тому що уже ясно - ця ціна полягає в знищенні України як держави. Нам потрібна перемога. Одна на всіх.
І наостанок, уроки Донецького Аеропорту:
- завдяки кіборгам у нас є Легенда з великої літери. Неважливо, яка мета ставилась перед ними початково, по факту вони загинули за саме право України існувати, і опиратись загарбникам;
- після 242 днів героїчної оборони всі казки про "другу армію світу" можна викинути на смітник. Суперпотужна (як нам розказують) армія більше ніж півроку не могла взяти сраний аеропорт, побудований турками за відкати, і так і не змогла. І це - друга армія, яка здатна за два дні взяти Варшаву?
- генералітет необхідно гнати за профнепридатність. Армію повинні очолити люди, які уміють планувати і робити бойові операції. Такі, яким був уже призабутий нині Марк Паславський. Їх повно серед ветеранів Іраку, Афганістану та інших гарячих точок, через які пройшли українські солдати. Їх повно і серед емігрантів. Не вистачає - запросіть варягів, як запросили варягів в уряд;
- необхідний єдиний центр прийняття рішень. Називається Ставка. І ніяких командувачів, які прибувають на фронт щоб очолити і з шашкою вперед на окопи. Генерал має планувати операцію, і нести відповідальність за її провал. Головою. Буквально;
- необхідний постійний контакт із НАТО не на рівні "давайте проведемо ще одну пресуху", а на рівні воєнспеців, які мають право указувати нашим товстопузам і скасовувати операцію, якщо вона наперед провальна.
Наче все. Сподіваюсь, я не видав військових таємниць випадково. Чесно, я це все написав за годину, читаючи вікіпедію та Лідделла Гарта.
Джерело: facebook.com/ashnar.lynx
