Стогній: "У Львові мене зачарували круті баби у шкірі"
У блискучому Львові прекрасних готелів чимало. Але є серед них один, хтива чарівність якого випробував на собі кожен, хто зупинявся тут хоча б одного разу. Справді, у цьому особливому львівському місці народився знаменитий автор "Венери в хутрі" Леопольд фон Захер-Мазох. А це означає, що цілий напрямок у європейській еротичній культурі розпочався тут, у Львові, приблизно у той час, коли в далекому північному супернику Львова - Санкт-Петербурзі помер поет Олександр Пушкін.
Захер-Мазох написав свій варіант "Капітанської дочки", як зараз назвали б "римейк". Правда, кінець його новели вийшов значно трагічнішим пушкінського: Катерина Велика в зображенні Захер-Мазоха змушує головного героя померти в страшних муках на очах у нареченої (тезку "капітанської доньки" він назвав Машею Самсоновою), та ще з усвідомленням того, що саме вона видала його владі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прихована перлина України: Львів
Отже, Мазох народився і ... Пушкін загинув. Зате разом з Мазохом народився і досі процвітає образ жінки красивої і смертоносно жорстокої. У наші дні найзнаменитіші з них це "Зена - королева воїнів" і Беатрікс Кідд, вона ж Чорна Мамба. Насправді імен відомих, як кажуть американці, "крутих баб в шкірі" можна назвати десятки, але нам важливо знати, що родоначальник цього літературного образу з'явився на світ тут, у цьому-таки будинку 13 на проспекті Свободи.
Кажуть, ніби входиш в парадний під'їзд цієї львівської будівлі під ручку c самим Купідоном.
А нині тут, в Гранд Готелі, зупиняються літератори, кінематографісти і музиканти. Кожен крок по щаблях головних сходів Гранд Готелю відлунює еротикою і все тут оповите легендами.
Наприклад, гасова лампа, якою освітлювалися алькови готелю за часів його перших років, була винайдена буквально на сусідній вулиці Коперника. І звідти роз'їхалася по всьому світу.
Для початку представлю вам моїх найближчих сусідів, яких видно, якщо вийти на просторий балкон номеру: перед нами - проспект Свободи, під яким протікає "закута" в підземний тунель єдина річка Львова - Полтва.
Прямо перед Гранд Готелем міська ратуша, де кожну годину сурмачі сурмлять гімн міста Львова.
Трохи ближче найбільш шанований в Україні молодший сучасник Захера-Мазоха – літератор, художник, філософ і духовна опора української нації Тарас Григорович Шевченко. За пам'ятником поетові Шевченку - єзуїтська колегія, вищий навчальний заклад, що існувала з 1608 року, на основі якої було засновано Львівський університет.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Німці зняли неймовірно позитивний сюжет про Львів
Праворуч - ще один сучасник Захера-Мазоха: Адам Міцкевич, вважається одним з трьох найбільших польських поетів епохи Романтизму. У Білорусії Міцкевич вважається також білоруським польськомовним поетом. А в Литві Адама Міцкевича називають литовським поетом. Давайте підкреслю тут на майбутнє - Міцкевич не писав білоруською чи литовською, але білоруси та литовці вважають його "своїм".
З іншого боку від пам'ятника Міцкевичу - Львівський національний академічний театр опери та балету імені оперної співачки Соломії Крушельницької. Саме для будівлі цього театру інженер Горголевський міську річку Полтву перекрив суцільними бетонними склепіннями. Більшість львів'ян назвали львівську Оперу символом свого міста, вона найкрасивіша і найвеличніша у Європі і в світі.
Мені ще київська Опера подобається, і одеська також діставляє. Київська Опера знаменита тим, що там застрелили російського прем'єр-міністра Петра Столипіна. Коли у 2002 році ми знімали документальний фільм про цю подію, то навіть посилали знімальну групу до Саратова, де в тамтешньому музеї зберігається крісло з нашої київської Опери, в яке опустився смертельно поранений Столипін.
А ось про львівську Оперу, навпаки, розповідають життєствердну історію.
Скульптура роботи Петра Войтовича - вагітна "Глорія".
Головний фронтон львівської Опери вінчає фігура "Глорія" з пальмовою гілкою, скульптора Войтовича. Вона стала предметом однієї із найфантастичніших суперечок, які коли-небудь траплялися у Львові. Професор львівського університету Марс багато років викладав акушерство та гінекологію і якось, проходячи з друзями біля театру, побився об заклад, що у "Глорії" не випадково такий випирає животик. Професор запевняв, що такий живіт буває тільки у жінок на четвертому місяці вагітності. Щоб підтвердити свої слова і виграти парі, Марс пішов до Войтовича, і взяв у нього адресу натурниці, яка позувала скульптору. У неї і справді виявилася дитина. На підставі дати її народження принциповий професор підтвердив свою правоту і довів, що львівська "Глорія" – вагітна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Артемій Лебедєв: "Всі дрочать на Львів"
Чим примітна одеська опера? Доїдемо, як не будь, і дізнаємося. Подумую зняти документальний фільм "Три опери". Щоб показати особливості архітектури київської, львівської і одеської опер, інженерію, внутрішнє оздоблення, родовід у вигляді знаменитостей, які там виступали... От тільки не знаю, комусь, крім мене, у нас в Україні це цікаво?
Мова спілкування на вулицях Львова - тільки українська.
Будівля Гранд Готелю теж з родоводом. У першій половині XIX століття в Лемберзі (тодішня назва Львова) тут жила родина начальника поліції Королівства Галіції Леопольда фон Захера. Предками його були іспанці, які в XVI столітті перебралися до Праги, і богемські німці.
Дружина Леопольда фон Захера Шарлотта, була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Ці поважні пани і народили 27 січня 1836 майбутнього українського письменника Захера-Мазоха.
Міське життя Леопольда протікало в батьківському домі, де панувала атмосфера просвітництва і оберігались традиції ліберальної епохи правління австрійського імператора Франца-Йосифа.
Мовами спілкування в родинах обох батьків і у самих Захер-Мазохів були німецька (державна мова Австрії) і французька (інтернаціональна мова культурного спілкування). Українська мова була сприйнята майбутнім письменником у дитячому віці від няні.
Уявляєте, як і у маленького Пушкіна, у малюка Лео була годувальниця. Проста українка, здорова і міцна. Леопольд дуже прив'язався до своєї пестунки і полюбив слухати її страшні казки. Ще один письменник, викоханий нянею!
Будинок Захер-Мазохів, дощенту перебудований за проектом архітекторів Герматника і Марконі, свій нинішній вигляд і назву знайшов у 1892 р. Поклавши руку на серце, не сказав би, що Гранд Готель органічно поєднує класичний стиль ХІХ століття із комфортом сучасного готелю. Ні святковим пожвавленням публіки, ані вишуканістю інтер'єрів Гранд Готель аж ніяк не вражає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Львів очима львів'ян. Ностальгія через десятиліття
У той же час, на літній терасі Гранд Готелю, що розташована прямо на тротуарі проспекту Свободи, насолоджувалися знаменитою львівською кавою не тільки Іван Франко та Михайло Грушевський. Тут снідали імениті львів'яни: письменник-фантаст Станіслав Лем, режисер Роман Віктюк, естрадна співачка Анжеліка Варум, актор Леонід Ярмольник, актор Богдан Ступка, диригент Юрій Башмет, письменниця Олександра Марініна і політик Григорій Явлінський.
До багатьох найзнаменитіших львівських ресторанів з Гранд Готелю легко дійти пішки. Однак ми для більшого драматизму замовили кінний екіпаж.
До речі, якщо вже мова зайшла про їжу, то, зупиняючись в Гранд Готелі, дуже зручно перевірити всі ці легенди і міфи, які ходять про львівську нібито приголомшливу кухню.
Традиційну вишуканість страв, пишність інтер'єрів і досконалість обслуговування можна оцінити в масонському ресторані "Найдорожча ресторація Галичини" на вулиці Руській. Ресторація настільки таємна, що у неї навіть немає вивіски. Треба зайти на другому поверсі в непримітні двері, здавалося б, житлової квартири, оминути незрозумілого типа в засмальцьованому обломовському халаті і за ще одними дверима з фарбованої фанери - вуаля!
Бережіться, тут "найвищі ціни в Україні". Втім, офіціант не проти й поторгуватися. Ми замовили там гаспачо, карпаччо, жаб'ячі лапки, тірамісу і пляшечку Бужеле. За ціною вийшло, як у Києві пообідати в піцерії.
Чому ми почали з французької кухні? Тому що твори Захер-Мазоха перекладалися на багато європейських мов і видавалися великими накладами. Але особливо популярний він був у Франції. Його творчість високо оцінювали Еміль Золя, Гюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. У 1886 році з рук президента Франції Захер-Мазох прийняв орден Почесного легіону! Ви можете назвати ще одного українського письменника з орденом Почесного легіону?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олланд забрав у Гальяно орден Почесного легіону
До речі, після смерті Тургенєва, візит Леопольда фон Захер-Мазоха у Париж був задуманий почасти як спроба зайняти "вакантне" у французьких літературних колах місце "літературної знаменитості зі Сходу".
Найбільш хтивим і ризикованим натурам принесе задоволення заглянути в кафе "Мазох" на вулиці Сербській, біля входу до якого нас зустрічає все той же Леопольд фон Захер-Мазох.
Скульптура роботи Володимира Цісарика. У грудях пам'ятника вмонтована лупа, через яку видно еротичне фото.
В ліву кишеню статуї можна запхати руку і намацати... не скажу, що. Але явно не гроші. Самі приїжджайте і помацайте.
Двері в кафе "Мазох" виконані у вигляді замкової щілини, що символізує тему вуайєризму, яку Мазох теж докладно висвітлив. У кафе ми придбали книгу "Венера в хутрі" українською мовою.
Пишуть, що важливою особистістю дитинства Леопольда Мазоха стала родичка з боку батька, графиня Зенобія, тобто Зена, яка була надзвичайно красивою і в той же час жорстокою жінкою, яка обожнювала одягатися в багаті соболині хутра.
Вона стала першою, дитячої любов'ю Леопольда. Одного разу вона обійняла 10-річного хлопчика за плечі й повела в спальню.
Ходімо, Леопольд, ти допоможеш мені зняти шубку.
Прийнявши з плечей розкішні важкі хутра, він потім допоміг їй одягнути кофтину зеленого оксамиту, опушену білячим хутром, яку тітка носила вдома. Нарешті опустився перед нею на коліна, щоб надягти туфлі. "Відчувши у себе під руками легкий рух її маленьких ніжок, я зовсім забувся і нагородив їх пекучим поцілунком. Спочатку тітка подивилася на мене з подивом, потім вибухнула сміхом і злегка штовхнула мене ногою", запише пізніше в "Спогадах дитинства" Захер-Мазох.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Киянина, який замучив сотні собак, засудили до 4 років ув'язнення
Одного разу, граючись у хованки зі своїми сестрами, він сховався у спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, потім у кімнату увірвався її чоловік. Зена підскочила до чоловіка і вдарила його кулаком. Графиня схопила батіг і вигнала чоловіків за двері.
Леопольд видав свою присутність, і лють Зени обрушилася на хлопчика. "Вхопивши мене за волосся і притиснувши коліном до килима, вона взялася міцно шмагати мене. Сльози підступили до очей, але все ж, слід визнати, що, корчачись під жорстокими ударами прекрасної жінки, я відчував свого роду насолоду"... "Ця подія закарбувалася в моїй душі, немов випалена розпеченим залізом. Водночас я ненавидів і любив це створіння в хтивиому хутрі. Я відкрив таємничу близькість жорстокості і пристрасті, природну ворожнечу статей".
Відтепер жінка в хутрі і з батогом у руці стала його улюбленим образом. Жорстока і бажана феміна уособлює одночасно матір-природу і народну стихію. Фізично і морально вона катує чоловіка-інтелектуала. Так увійшли в традиційний набір мазохістських атрибутів оторочена хутром гуцульська камізелька і плетений батіг.
Будь-який відвідувач кафе "Мазох" може замовити, щоб його відшмагала батогом офіціантка в костюмі графині. І замовляють! Такі прочуханки тут не рідкість.
Цікаво, що Венера-Ванда у Леопольда фон Захер-Мазоха купує для свого коханого саме російський батіг-гарапник: "схожого на той, що в Росії тримали для непокірних рабів".
Народжений у Львові Захер-Мазох все життя себе називав російським письменником. "Він вважав себе українцем і згадував доброту своєї годувальниці-українки", пише професор-славіст Колумбійського університету Віталій Чернецький.
Мазоха по праву можна назвати "національним поетом Галичини": він оспівував її побут, звичаї, вивчав мову і оповіді; в його новелах помітний вплив Тургенєва, втім, так його іноді і величали - "малоросійський Тургенєв".
Майбутній автор знаменитої "Венери в хутрі" народився на Західній Україні, а непорозуміння пов'язано з тим, що австрійці називали українців "русинами" або просто "росіянами". Тим не менше, Мазох написав низку романів і новел на сюжети з російського життя і російської історії.
У Росії Леопольда фон Захер-Мазоха після виходу перших перекладів його прози на початку 1870-х років відразу ж прийняли за "свого". "Наш слов'янський кругозір", "наші, хоча і з місцевим забарвленням, але все ж рідні нам, російські типи" бачаться російській перекладачці Леопольда фон Захер-Мазоха - Котельниковій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тест для російських друзів. Чи поважаєте ви співрозмовника з України?
Найкращі новели з народного життя входять до збірки "Галицькі оповідання" (1876), "Єврейські оповідання" (1878), "Польські єврейські оповідання" (1886). Ці твори сповнені симпатії до простих галичан.
"Він вигадує про Галичину речі нечувані", обурювався "справжній" українець і галичанин Іван Франко. Тим не менше, для західної публіки у XIX столітті реноме Леопольда фон Захер-Мазоха як експерта з Галичини залишається непохитним.
А галицький журналіст і літератор Левко Сапогівський у львівському журналі "Зоря" в 1880 році так писав про Леопольда фон Захер-Мазоха: "...Перший із чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої тяжко навіть між нашими авторами знайти".
Оригінал: blogs.pravda.com.ua
