Як живуть моряки у дальніх плаваннях (фото)

25 жовтня 2012, 14:08

Фото: leprosorium.ru

Лепро-юзер KOCTOPE3 працює на вантажному судні BBC NORTHSEA. Зараз він перебуває у Латинській Америці, звідки розповідає про те, як це - жити в обмеженому просторі, оточеному водою.

Третя подорож. Тепер уже зовсім далека. Якщо раніше я тинявся не далі Туреччини, Німеччини та Казахстана, то зараз - ПАР, Бразилія, Аргентина... Через тиждень стартуємо з Аргентини до Індонезії з дозаправкою в ПАР. Сьогодні рівно місяць, як я тут. Отже, зустрічайте - BBC NORTHSEA.

Це буде пост "пів-року з життя одного матроса".

24 вересня агент привіз мене в порт міста Дурбана, що в ПАР. Наш пароплавчик стояв тут на бункеровці і одержував постачання. Робота в таких випадках починається в той момент, коли ти перший раз ступив на палубу. Є 2 хвилини забігти в каюту, переодягнутися в робу і бігти працювати. Тому що цей же агент відвозить змінника.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Крузенштерн. Подорож під вітрилами (фото)

Треба сказати, що трап на правому борту не працював, тому що ним ніколи не користуються, тому довелося годину стояти на причалі. Перша фотографія мого будинку на найближчі пів-року була зроблена з суші. Ось вам гостинні борти нашого пароплава.

Перші години - суцільна біганина - приймаємо продовольство, усілякі розхідники, інструменти, запчастини тощо. Спекотно, акліматизація таке інше.

Портовий вантажник на ймення Горо, що виявився зулусом, сказав, що я щасливий. Тому що у мене дві бороди. А борода на зулуській - "джеб". І щасливий - теж "джеб". Так що бородані, ми щасливі!

А це ось - собака наркотошукака. Дуже чудова. Звуть Майло.

Ось вам ще антипіратськго захисту. Коли судно проходить піратську зону, то іноді на борт садять снайперів, а іноді обмотують по периметру колючкою, яка потрібна, що б на деякий час затримати піратів, тому що військові можуть щось зробити лише поки не захоплені заручники.

По неділях на всю команду в холодильнику чекає морозиво, а у кожну другу неділю всі бажаючі можуть пройти на корму, почастуватись барбекю, або шашликами, та випити горілки.

Багато знайомих в розмовах про роботу питають - палубу драєте кожен день, так?
Ні. Кожен день її драяли на вітрильному флоті, тому що дерево гниє швидко. Залізо теж гниє, тому майже весь час у переходах ми відбиваємо іржу і фарбуємо. Ну і раз у 2 тижні приблизно таки драємо.

Просто веселка красива. Почеберяємо з Дурбана в Ріо-де-Жанейро. Ну і загальний вигляд на нашого красеня з верхньої частини надбудови - monkey deck.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біля острова Хортиця із дна Дніпра підняли старовинний човен (фото)

Внизу старший матрос підфарбовує знак вертолітного майданчика.

Я матрос. Уіііі!

На баці у нас швартова команда виняткова. Два матроса - колишні рибалки і кадет. Щоразу заводять швартові так, що будь-який нормальний кеп, або старпом відразу ж відправив би їх додому з будь-якого порту за свій рахунок. По 30 років на флоті, а працювати не вміють. Взагалі, колишні рибалки - окрема історія. Це жах одним словом. Обов'язково напишу про це пару рядків. Ось, в порту Ріо-Де-Жанейро через їхній ідіотизм луснув шпринг. Добре поруч нікого не було. Історій про те, як вбиває кінцями, що луснули - море.

Є така робота - розвантажувати кран. 4 години в холодній солоній воді. Це і є та сама "морська романтика". Взагалі не знаю, звідки пішов цей стереотип, про романтику у моряків. Її ніколи не було. Ні на вітрильному флоті, ні на військовому, ні на торговому, ніколи і ніде.

Романтика - це вітрильник на горизонті. Або той же криголам. Але вся ця романтика в одну секунду випаровується, коли корабель не на горизонті, а є твоїм робочим місцем.

Або, ось, сидимо в трюмі, 10 годин на день зрізаємо металеве кріпленн, що залишилось від попереднього вантажу, шліфуємо палубу. Дня три роботи в зігнутому положенні з болгаркою в руках, потім ще тиждень передають полум'яний привіт спині і рукам. Романтично ж!

Ще ось, "балалайка" без фотографії. Коли були в морі, у нас повісився кухар. На сніданок вилізли - нема хлопа. Ну, думаємо проспав. Буває. Пішли будити - нема. У гальюні каюти повісився. Просто по тихому з'їхала макітра. Тут вона у всіх їде під кінець контракту. Але у всіх по-різному. В основному просто люди дуркувати починають. А тут таке. Неприємностей багато. Тиждень він їхав в холодильнику, потім влада, поліція, допити...

А макітра їде, це правда. Яскраві випадки - поки такого не бачив, лише розповіді. Наприклад, як кадет на шостий місяць заліз на радар і почав на ньому крутитися. Списали.

Або кухар - вночі обмазав кухонний ніж фарбою червоною, увірвався в каюту капітана і почав горланити: ТИ ОСТАННІЙ ЖИВИЙ НА ЦЬОМУ ПАРОПЛАВІ! Списали.

Але це так, може байки, але вони досить реальні. Замкнутий простір, одноманітність. Вася чавкає, Петя пердить, Коля затинається і все це саме для того, що б бісити тебе. На зло. Кап, кап, кап, капає тиждень, місяць, пів-року і бабахає.

Або не бабахає.

Мені тут добре і просто. У тому сенсі, що я не заморочуюсь взагалі. Щоправда, іноді все одно себе лякаюся.

Щось я згустив все дуже. Тут добре. І коли виходиш на берег, можна уявити, що ти катаєшся на тракторі. Можна навіть уявити себе поросям Пьотром. Кампана. Аргентина.

А ще мене дуже порадувало те, що в центрі міста ростуть апельсини. І квітів дуже багато, від чого вся Кампана залита карамельно-квітковим запахом.

Ось ці дуже красиві. Їх багато по всьому місту. Весна ж!

Ось - зовсім незрозуміла пепяка - чи то плоди, чи то паразити. За формою нагадують інжир.

І ось такі гребінці у них на деревах ростуть. Теж сильно і смачно пахнуть.

Скоро нас довантажать трубами, далі ми заскочимо у Віторію, тут поруч, і рушимо в Індонезію, з дозаправкою в Дурбані.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Регата "Південна варта-2012" (фото)

Коли з'явиться інтернет сказати не можу, сподіваюся що в Індонезії. А прийдемо ми до неї в грудні вже. Тобто вже влітку.

Та й комарі мене аргентинські щось зовсім зжирають.

Ще мені подумалося, що зовсім активно я не сходжу з розуму, тому що грамотно організував своє дозвілля. Тут майже всі просто дивляться кіно у вільний від роботи час, ну і всякі іграшки, дуркування і так далі.
А я шию мокасини і розшиваю їх бісером.