Захисникам пам’ятника Леніну
Кожним з нас, хто виріс в УССР, пам’ятник Леніну біля Бесарабського ринку в Києві сприймається як символ комуністичного домінування в нашій країні. Встановлений після повернення в Україну червоних окупантів, він завжди був місцем проведення ритуальних заходів комуністичної квазі-релігії: покладення квітів перед совєтськими святами, прийняття в піонери чи комсомольці тощо. Адже, позбавлена міцного наукового підґрунтя, большевицька доктрина була перетворена на неопоганське релігійне вчення зі своїми заповідями, ритуалами, священними книгами, ієрархією та кастовим поділом. І пам’ятник Леніну був не просто символом – власне, він виступав київським аналогом московського мавзолею, головною реліквією комуністичного культу в Україні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ленін і новий дракон
Збереження цього пам’ятника аж до 2013 р. втілювало сумну реальність посткомуністичної України, де стара совєтська номенклатура в союзі з потужним криміналітетом сформувала панівні еліти, в чиїх руках зосередилася реальна влада. З властивим їм цинізмом ці еліти взялися визискувати церковну риторику й атрибутику, химерно сполучаючи їх із в’язничною мораллю та окупаційною символікою. Пам’ятники Леніну, вулиці й майдани його імени, як і міфи "великої перемоги" чи "возз’єднання України з братнім російським народом", стали для нових еліт символом їхньої спадкоємности зі старою номенклатурою. Ці символи рятували від комплексів меншовартости посадовців, чужих тисячолітній християнській традиції України й позбавлених управлінських якостей, і мали бути для решти народу релігійним опіумом, про який любив говорити Ленін. Опіумом, котрий нейтралізував соціальний опір і перешкоджав творенню громадянського суспільства.
Для християнина – православного, католика, протестанта – ідеологічна доктрина Леніна, а тим більше комуністичний культ із його реліквіями, беззастережно ворожі. Адже саме Ленін і його послідовники завжди розглядали Церкву як "орган буржуазної реакції", а відразу ж по окупації Української Народної Республіки почали масові репресії священнослужителів і мирян, нищення храмів, профанування святинь. "Попів належить заарештовувати як контрреволюціонерів і саботажників, розстрілювати нещадно й повсюдно. І якомога більше. Церкви належить закривати", - наказували Ленін і "всеросійський староста" Калінін. Християнська віра мала поступитися сліпій вірі в учення Маркса-Енгельса-Леніна з його ідолами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кому нужен Ленин?
Пригадаймо, як на початку шляху до Обіцяної землі народ Мойсея дістає разом з іншими заповідями категоричну настанову: "Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм" (Вих. 20:3-5). Заборона ідолопоклонства лишається фундаментальною засадою і Старого, і Нового Завіту. Серед найголовніших приписів Апостольського собору в Єрусалимі – "стримуватися від ідольських жертов" (Діян. 15:29). Мученики перших сторіч християнства воліли загинути, але не схилятися перед ідолами й ні під яким виглядом не вшановувати їх. По припиненні ж епохи переслідувань церковні собори наказують знищити ідолів і будь-які ознаки ідолопоклонства (правила 58 і 84 Помісного собору у Карфагені). Святитель Василій Великий ставить ідолопоклонників поряд із скотоложниками й убивцями, приписуючи відлучати їх від Церкви, а за умови цілковитого каття приймати до спілкування лише після 30 років покути (правило 7 свт. Василія Великого).
Таким чином, з погляду православного церковного права, ті, хто зруйнував пам’ятник Леніну, сумлінно виконали другу церковну заповідь і приписи Карфагенського собору. Натомість особи, які тим чи іншим способом намагатимуться відновити об’єкти ідолопоклонницького культу, мають бути відлучені від Церкви й піддані епітимії (покуті).
Джерело: archbishopihor.blogspot.com
