Життя на вулиці Чекістів
Оскільки мене часто дорікають у тому, що я надто прикрашаю убозтво донбаської реальності, я вирішив на цей раз опублікувати не свій трешевий фоторепортаж з донецької глибинки, а статтю з газети "Донбас". Це одне з наймасовіших видань регіону відверто радянського формату, вельми лояльне до місцевих регіоналів, хоча і формально незалежне. Вже кого кого, а їх дорікнути в донбассофобіі складно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Шахтарський тупик". Документалка про шахтарів-нелегалів (відео)
Я давно вже кажу про те, що в деяких донецьких селищах діє фактично модель постапокаліптичного суспільства. Але якщо мої опису здаються комусь недостатньо об'єктивними, ласкаво прошу ознайомитися з думкою інших журналістів, які не фінансуються спецслужбами Ізраїлю і США, і самим зробити відповідні висновки. Ось стаття про те, як живуть сьогодні люди в місті Торезі. На вулиці Чекістів. До слова, назва дуже вдала, такі вулиці я б ніколи не перейменовував.
Стаття довга, так що приведу тільки обрані моменти, що описують життя в донецькій глибинці.
Війна пройшла, а ми залишилися ...
На двері квартири Людмили Карпюк прикріплений смайлик. Якщо ніщо інше не радує в такому будинку, де "пощастило" жити Людмилі і її мамі, залишається тільки безтурботна пластмасова усмішка... Це вулиця Чекістів, 5, найвіддаленішого Торезького селища Розсипне. Сюди нас привів телефонний дзвінок господині квартири, мовляв, подивіться, як живемо, може, й правда, ми не праві, домагаючись поліпшення житлових умов?!
Жінка намагається отримати іншу квартиру, ця - подоба житла. Такі будинки в Розсипному називають бараками. Одноповерхівки були побудовані 55 років тому, тут було 14 квартир. Хтось з мешканців пішов у світ інший, хто позаможніше, - переселився. Ні води (у Люди на кухні стоїть "Мойдодир"), ні каналізації. Все у дворі. Стіни тріщать, покрівля жодного разу не ремонтувалася.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Доступне житло, яке від нас приховують
Залишаються в бараках люди, яким, як Людмилі, допомогти нікому, або для кого і ці будинки - хороми: бомжі та п'яниці. Барак на вулиці Третяка два роки тому згорів, у ньому жили три людини. Винуватиця пожежі (любителька випити) загинула, без притулку лишилися дві людини. Женя, 60-річний бідолага, неприкаяний нешкідливий бомж, так і ночує на згарищі..
... Всю цю сумну картинку можна спостерігати в самому центрі Розсипного, поруч селищна рада, базарчик, навіть прикмета цивілізації - кіоск "Союздруку". Але бачили б ви цей базар: вигнута, бруднюча вся в забруднених об'явках огорожа, за якою в очікуванні автобуса п'ють самогон і пиво шахтарі. Поговорила з хлопцями, вони життям задоволені! Працюють на "Яблуневського", дітей ростять.
- Ви краще громадський туалет сфотографуйте, а не нас, - видали вони мені завдання, мабуть, у них після випитого це проблема № 1.
Ой, до туалету наближатися побоялася. Жах!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Північна Корея під Донецьком (фото)
Тут же поруч на чиємусь подвір'ї вугілля сортують, ось магазинчик дитячого одягу, він чомусь взагалі без вивіски. Не встигли повісити або... Навпаки уже кілька років стоїть на вигляд обгорілий кістяк колишньої торгової точки. Руїн - багато. По вулиці Третяка є і покинуте житло, і магазин. Ось покинуті двоповерхівки з тріснутими стінами.Знайшла їх, коли шукала Любу - сестру того самого Жені, що бомжує в зотлілому бараку.
... У селищі живуть зараз близько шести тисяч чоловік, дві третини жителів - "випарувалися". Ні роботи, ні благ цивілізації. Це на сто десятому-то році існування селища! Хоча нові жителі тут з'являються. Їдуть, влаштувавшись на шахти (нелегальні - теж), з навколишніх пустуючих сіл Стрюкове, Нікішине, Петропавлівки, Контарне, селища шахти "Московська" і так далі.
Бюджет селища, уточнила секретар ради Тетяна Горбачова, дотаційний, з фінансами туго. Селищний голова Олег Мірошниченко розповів, мовляв, не те що про ремонт квартир мови бути не може (житла, до слова, на балансі селищної ради немає), казначейство з вересня проводить платіжки тільки на зарплату та енергоносії!Застопорився ремонт котельні, немає за що оплатити пальне для транспорту і так далі.
Але дещо все одно вдалося: ямковий ремонт по головній вулиці, вугілля для котелень завезти. У клубі кипить робота. Найбільші стихійні смітники ліквідовані. Хоча наша читачка Надія Сухорукова з вулиці Ігоря Бєлова скаржиться, що звалища все ж є. Контейнерів немає, а хто без совісті, в парк, посадку, на руїни відходи несе.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діти на Донбасі ремонтують цеглою дорожні ями (фото)
Але, незважаючи ні на що, селищна молодь діток народжує: зустріла Юлю, гуляла з півторамісячним Данилком (це друге її маля), запитала, яку держдопомогу отримала сім'я на дитину. Виявилося, ще нічого не платили, хоча всі документи оформлені.
Хотілося на позитиві закінчити розповідь про Розсипному, ан ні, не вийшло ...
Повністю статтю можна прочитати тут. Вельми і вельми показовий текст, який дуже чітко дає зрозуміти, що таке сучасний Донбас. Покірні і забиті люди, що живуть в жахливих умовах, у злиднях і бруді, але при цьому не здатні на протест, бунт, захист своїх прав.
Оригінал: frankensstein.livejournal.com
