Влада Львова гальмує перенесення ринку із єврейського цвинтаря
Днями, в суботу після обіду, на Краківському ринку, найбільшому ринку Львова, торгували чим завгодно – починаючи з риби та закінчуючи військовою уніформою. На одному з входів до цього лабіринтоподібного комплексу увага перехожих приверталася стендом притулку для песиків.
Жодного фізичного натяку не залишається над землею на величезний та старовинний єврейський некрополь під ногами. Старовинний єврейський цвинтар, що існував з 1348 року, був знищений під час Голокосту та пізніше, при сталінському режимі, замощений бруківкою. Час від часу тут продовжувалася забудова, а спроби зберегти його постійно стикалися із браком політичного та фінансового капіталу – що в пострадянській бюрократії Україні часто є еквівалентними поняттями.
Цей львівський цвинтар є особливо прикрим прикладом проблеми, що існує з пам’ятками єврейської спадщини в цій країні: кількість та обсяг таких пам’яток набагато перевищує можливості єврейського населення, що постійно скорочується, для їх збереження.
Дослідження 2005 року показало, що в країні, яка налічує 65000 євреїв, більшість яких не пов’язана з будь-якими формальними громадами, є не менше, як 731 єврейський цвинтар та 365 колишніх культових споруд, з яких 30 використовується під склади та майстерні, 16 – під житло та три - під церкви.
Інші були перебудовані в спортзали, адміністративні будівлі, фабрики та школи та для інших приватних і комерційних потреб.
В більшості випадків ставлення до цих пам’яток є питанням місцевим і, таким чином, його вирішення залежить від примх місцевої влади.
Мейлах Шейхет. Фото: Андрій Поліковський
«В деяких випадках це байдужість, в інших це ще гірше, а в деяких випадках ситуація краще», сказав Яаков Дов Блайх, головний рабин України. «Мусите зрозуміти, що тут немає втілюваної державної політики».
У Львові Мейлах Шейхет, єврейський активіст, що очолює американсько-українське бюро з питань прав людини та верховенства права, веде боротьбу за відновлення цього цвинтаря та за збереження інших пам’яток єврейської культури з 1989 року.
В холі місцевого готелю, в якому зібралося понад 600 учасників конференції Ліммуд ФСУ (для колишнього Радянського Союзу), щорічного фестивалю єврейської спадщини в Східній Європі, він описав «жахливу безсоромність» офіційних посадовців міста.
«Вони не поважають право євреїв на володіння цим місцем поховань та на історичну спадщину, - заявив він. - Вони кажуть, щоб євреї заплатили за їх (ринку) переміщення. Це дуже образливо для єврейського населення».
На три дні конференції Ліммуд КРС львівська єврейська громада привернула увагу міської мерії. Офіційний представник міста виступив з промовою в одному з комітетів з участю Елі Бєлоцерковського, посла в Україні, а мер Львова Андрій Садовий виступив з промовою на церемонії відкриття конференції.
«Я хотів би, щоб всі ваші конференції проводилися б тут у Львові, - сказав він. - Ми любимо (єврейську громаду) та бажаємо вам лише позитивних та добрих речей».
Під час конференції міські посадовці відвідали місце, в якому група довоєнних жителів Львова вийшла на волю через 14 місяців переховування в підземеллях львівської каналізації. Вони пообіцяли встановити меморіальну дошку на цьому місці.
Проте Шейхет, давній житель Львова, піддає сумніву щирість Садового.
«Я був шокований тим, що мер міста прийшов зі зверненням до євреїв, яких він сам і паплюжить, євреїв - громадян Львова, яких було вбито лише за те, що вони народилися євреями, - сказав він. - Причому він нічого не робить, щоби вшанувати їх пам’ять».
Масштаб недавніх зусиль мерії стосовно збереження звівся до проведення конкурсу в 2011 році на розробку меморіальних споруд для єврейських пам’яток – проект, проти якого Шейхет успішно виступив із судовим позовом, зазначивши, що цей проект ще більше пошкодить ці пам’ятки.
Сьогодні муніципалітет зберігає непорушне мовчання відносно єврейських справ. Раніше, цього року львівський посадовець повідомив українському агентству новин про те, що «сьогодні ніхто в мерії не обговорює це питання або не піднімає це питання офіційно».
Інертність мерії в питанні реставрації цвинтаря витримала місцеві, державні та міжнародні спроби перенести цей ринок. Зовсім недавно, в 2010 році, уряд України включив цвинтар під Краківським ринком у список пам’яток спадщини державного значення, що підсилило юридичну битву за перенесення цього ринку.
Проте значна частина політичної волі захистити пам’ятки єврейської спадщини в Україні надходить зі Сполучених Штатів, які в 1994 році підписали угоду з Україною, якою встановлювалися основні принципи їх збереження.
В 1997 році Агентство міжнародного розвитку США підготувало та опублікувало звіт, який рекомендував перенести Краківський ринок та запропонував три альтернативних способи здійснення цього.
Вартість цих способів коливалася в ціні від 4-х до 12 мільйонів доларів. В цьому звіті зазначалося, що «міський бюджет Львова не може забезпечити капіталовкладення навіть для найдешевшого сценарію».
Як наслідок, місто не вибрало жодного зі способів.
Замість цього, каже Шейхет, вони запропонували єврейській громаді заплатити суму в розмірі 12 мільйонів доларів за перенесення ринку.
Невеличка ділянка парку між ринком та старовинною єврейською лікарнею з південної сторони це єдина недоторкана ділянка, де, як вважається, спочивають людські останки. Решта місць поховань знаходиться під периферійними частинами ринку та закінчується перед центральною будівлею Краківського ринку.
Серед похованих тут є кілька видатних постатей єврейського народу, включаючи Давида ГаЛеві Сегала, видатного вченого 17-го століття, дослідника єврейського кодексу повсякденної поведінки Шульхан арух ("накритий стіл") та самого відомого керівника львівської історичної синагоги Турей Захав, що зараз в руїнах. Місця поховань рабиністичних мудреців є місцями духовного тяжіння для хасидів та інших віруючих євреїв. Наприклад, могила рабина Нахмана, засновника брацлавського хасидизму, служить місцем щорічного паломництва до його могили в Умані в Центральній Україні.
Сегал та інші мудреці, поховані у Львові, стоять перед лицем менш відомої долі. Численні надмогильні плити, що належали львівським євреям, стали фундаментом для ринку, кілька з них, що оточують пагорби цього ринку, можна побачити й сьогодні.
Апекс Назар є президентом єврейського товариства у Львові, що функціонує в одній з двох історичних синагог, що залишилися в місті. Він повідомив, що надмогильні плити були звалені в купи відходів, коли робітники почали трощити фундамент ринку під час його розширення в 2000-х роках.
«Коли ринок почав розбудовуватися, вони почали руйнувати старий фундамент, причому цей фундамент був зроблений з великої кількості цегли, а частиною його були… мацеви (надмогильні плити), - сказав він. - Вони викидали їх, як сміття. У виправдання можна сказати, що робітники «не розуміли, що робили».
Надмогильні плити потім знайшлися в купі уламків, які планувалося використати як будівельний матеріал.
«Коли ми знайшли їх, то почали переносити ці уламки назад до єврейського цвинтаря», - продовжував Назар.
На думку радянських керівників пласкі, важкі надмогильні плити могли послужити будівельним матеріалом, тому, вірогідно, багато їх було вивезено з цвинтаря та використано для іншого будівництва в місті.
«Таке відбувалося на всій території, не лише у Львові на тлі Другої світової війни, - зауважив Шимон Редліх, почесний професор історії Університету Бен Гуріона. - Це призвело до того, що ніхто не охороняє подібні місця, а оскільки це єврейські місця, вони залишаються відкритими для всіх і кожного».
Уродженець Бережан, що знаходяться на відстані близько 90 км від Львова, Редліх вважає, що народився в старій єврейській лікарні поряд із Краківським ринком, хоча і не впевнений в цьому.
Редліх розповів, що разом з іншими колишніми жителями Бережан він намагався зберегти рештки синагоги, до якої він ходив ще дитиною. Він сказав, що ці намагання були зведені нанівець, коли місцева влада почала вимагати «шалені гроші» за відновлення цієї пам’ятки.
Виступаючи на початку цього місяця на меморіалі, присвяченому жертвам Голокосту, який повністю заріс бур’янами на околиці Львова, професор історії Тель-Авівського університету Давид Ассаф назвав це явище «хон везікароном» - капітал і меморіал.
«Взагалі у Східній Європі та особливо в Україні питання зікарону (меморіалу) не вирішується державним органом, це питання приватної ініціативи та тих, хто має інтерес і гроші та енергію взяти ініціативу та створити свою власну приватну пам’ятку», сказав він у четвер.
У Львові надія на перенесення Краківського ринку виглядає примарною. Відповідаючи на прохання української газети прокоментувати ситуацію, представниця ринку заявила, що «не буде ніякого перенесення ринку і мрії, про які ви говорите, ніколи не здійсняться. Ринок працює і працювати він буде далі», додала вона і поклала слухавку.
Непорушний, Шейхет каже, що найближчими місяцями планує подати новий позов із вимогою перенести ринок.
Однак обсяг і кількість єврейських пам’яток в Україні, здається, успішно протистоїть розрізненим зусиллям таких відданих цій справі людей, як Шейхет.
Навіть коли єврейські пам’ятки і повертаються громадам – а на думку Блайха це «мікроскопічний відсоток» - вони все ж таки потребують великих коштів для збереження від руйнації.
Між тим будівництво, яке то зупиняється, то продовжується, перетворило забудовників у випадкових археологів.
Розкопки фундаментів для запланованого готелю поруч із синагогою Турей Захав виявили колодці, що датуються 15-м століттям, які використовувалися для мікви, ритуального омовіння.
Наразі будівництво завмерло. Успішний судовий позов, поданий Шейхетом, загальмував цей проект – на цей момент.
Джерело: facebook.com/meylakh.sheykhet
