Добро, зло і світова економіка

Ласкаво просимо в нову глобальну економіку: одна людина чхає, а інша - отримує простуду. Це те, що ми бачимо зараз на прикладі уповільнення економіки, що відбувається у США, в Європі і по всьому світі в країнах із ринковою економікою, що розвиваються.

Через очевидну неприйнятність якогось радикального вирішення ситуації, тісна кореляція між долями цих економічних титанів є явищем, до якого нам краще звикнути, і зрозуміти його, бо воно нікуди не подінеться. Дійсно, сам факт, що наш світ кожного дня працює все більше і більше як одна велика система - це ще не всі погані новини. Проте, слово застереження: там, де взаємозв'язок дає переваги, він також інколи створює підводні камені. Давайте розглянемо декілька прикладів того, як ця глобальна система насправді працює на нашу користь.

По-перше, візьміть недавнє зниження прибутковості американських фінансів. Зараз це найважливіша ​​макроекономічна тема в Америці. Чи може політик з незворушним обличчям продовжувати стверджувати, що перетворення рекомендацій Сімпсон-Боулз у закон було таким необхідним кроком для Конгресу або президента? Постійне зниження витрат на кредитування в США зробило смішними попередження рейтингового агентства про будь-які можливі загрози пониження рейтингу для економіки США.

Ян Бреммер, автор статті. Фото: AFP

Насправді, це трохи знімає напругу з питання про встановлення межі боргових запозичень для бюджету США, дискусія стосовно якого має відбутися між демократами і республіканцями в січні 2013 року, коли скорочення бюджету на $ 110 млрд автоматично вступить в дію. Стає все важче стверджувати, що скорочення дефіциту є пріоритетом номер один для того, щоб знову поставити економіку країни на рейки, допоки вартість кредитування залишається неймовірно дешевою і, коли інвестори в світі говорять США, що вони хочуть більше, і аж ніяк не менше грошей.

Проте, низька вартість кредитування в даний час не є виправданням для США, щоб продовжувати нарощувати свої борги. І це не означає, що Вашингтон повинен уникати вирішення своїх структурних проблем із витратами – він вже не може продовжувати робити це. Але чи зараз саме час це робити? Для тих, хто стверджує, що ми повинні прислухатися до сигналів, які нам дає ринок, зараз явно не відповідний час для урізання витрат.

А тепер давайте розглянемо проблему підняття стелі боргу США на фоні нескінченної драми, якою є криза євро.

Існує зростаюче відчуття в США і на континенті, що Америка змарнувала час, потрачений на залагодження своєї фінансової кризи. Американські банки стали більшими і здається, ще більш потужними, ніж будь-коли раніше. (див. Свідчення Джеймі Даймона у Сенаті, де він зізнається, що обвів навколо свого мізинця наших державних службовців, деякі з яких були його колишніми співробітниками).

Значущі фінансові реформи механізмів регулювання, як і раніше, видаються в кращому разі ефемерними, економіка відновлюється лише уривками. І тим не менш, вся країна обурена тим, що справа не просувається швидше.

У Європі, навпаки, нічого не полагодили і не реформували. А політики на чолі з Ангелою Меркель із Німеччини продовжують наполягати на тому, що фінансовий порятунок для всієї єврозони можливий лише тоді, коли периферійні країни наведуть лад у своїх власних фінансах.

Іншими словами, ми бачимо два абсолютно різних підходи у США і Європі до тієї ж основної проблеми структурних довгострокових перевитрат (хоча дві кризи дуже відрізняються на різних рівнях).

Занадто рано говорити, чи європейський підхід спрацює краще, ніж американський, проте європейці вже встигли встановити технократичні уряди в Італії та Греції, нав’язали заходи жорсткої економії на більшу частину периферії, і змінили сам тон дискусії - від короткострокового порятунку на довгострокові структурні зміни. Здається, це Рам Емануель  закликав президента Обаму не дозволити кризі минути даремно. Замість того, його месидж насправді досяг вух Меркель і прем'єр-міністра Італії Маріо Монті.

Меркель наполягає на тому, що фінансовий порятунок можливий, якщо периферійні країни наведуть лад у власних фінансах. Фото: blogs.ft.com

Справа ось у чому: навіть якщо б рішення були відхилені, і США би поступово тиснули на банки в той час, як Європа би отримала трильйон євро фінансової допомоги одним махом, жодна із економік, ймовірно, не просунулася би значно далі у своєму відновленні, і були би там, де вони перебувають  сьогодні.

Цим речам просто потрібен час - національні економіки, як і авіаносці, неможливо розвернути на місці, а ефекти впливу однієї економіки на іншу можуть стати помітними лише з роками. Таким чином, є певні запобіжники в наших взаємопов’язаних кризах, а також на шляху виходу з них, оскільки найгірші (і найкращі) результати будуть пом'якшені.

Ви ще пам'ятаєте про ті підводні камені нашого нового взаємопов'язаного світу?

Економіка, яка повинна лякати нас найбільше зараз - це китайська. Розвиток країни сповільнюється, і це відбувається саме через припинення відновлення і слабкість в американській та європейській системах, а також той факт, що розпорошення економіки триває вже протягом деякого часу.

США і Європа можуть перечекати наше відновлення. Наші країни з розвиненою економікою є стійкими. Навіть у найважчі часи наших криз економічні страждання, - справді реальні, - були пом’якшені.

Але Китай, незважаючи на швидку модернізацію, до сих пір структурно розвивається. Він набагато більш вразливий до економічних потрясінь. І його політична система, що вже стикається із проблемами напередодні зміни політичного керівництва цієї країни в цьому році, є набагато більш нестійкою порівняно із Заходом. Якщо розвинений світ перестане купувати речі, які виробляє Китай, це змусить країну звернутися всередину і залежати від державного капіталізму.

Це було б небезпечно для американо-китайських відносин із багатьох причин. Ось дві з них. Якщо Китай все більше розвиватиме державний капіталізм для підтримки свого росту, він поставить його в протиріччя з капіталізмом вільного ринку за кордоном - і, таким чином, у Сполучених Штатах.

Крім цього, будь-яка внутрішня нестабільність може призвести до більш войовничої зовнішньої політики Китаю, якому доведеться заспокоювати націоналістичні настрої у власній країні. Підсумок: ми побачимо, як економічні проблеми починають перетворюватися в політичні. Захід може собі продовжувати кульгати протягом деякого часу. Він може запороти деякі частини економічного відновлення, робити помилки, спостерігати, як робочі місця з’являються і зникають, і врешті-решт все одно все буде в порядку.

Але коли Європа чхає, то хворіти починають не інші розвинені економіки. Те, чого ми ще не бачили у цій по-справжньому глобальній кризі - це те, що зараження пошириться від розвинених країн до тих, що розвиваються.

Європа і США можуть собі чхати, але якщо вони не підуть на поправку, саме Китай , що є найбільшим покупцем боргу США, може в кінцевому підсумку підхопити грип. І це тільки один відомий нам ризик нашої нової глобальної економіки. Хто знає, які ще ризики можуть там бути?

Оригінал: Reuters

Переклад: iPress.ua