RSS
CУСПІЛЬСТВО МЕДІА.ГОЛОВНЕ

Економіка військового часу або скільки танків можна купити за зарплати і пенсії прокурорів?

Поки триває АТО дехто встигає збудувати собі нове елітне житло
Поки українці з останніх сил економлять і допомагають українській армії у боротьбі з російськими терористами на Донбасі, українські судді і прокурори продовжують жирувати, отримувати заахмарні заарплати, купувати нові будинки.
Економіка військового часу або скільки танків можна купити за зарплати і пенсії прокурорів? Фото: МОУ

Дикость какая-то получается. С одной стороны, бедные граждане Украины покупают облигации военного займа, шлют СМС в поддержку армии, волонтеры передают армии снаряжения на миллионы гривен собранных с людей по гривне. А с другой – возле ГПУ и областных и городских прокуратур все тот же автосалон последнего года. Все те же прокурорские рожи в дорогих киевских ресторанах, все то же решалово, и даже Кузьмин до сих пор не лишился своей хитро-приватизированной дачи.

Если вам кажется, что это копейки – то отнюдь. На самом деле, если честно ответить на вопрос, «кому живется весело, вольготно в Украине», то ответ будет – прокурорской сволочи. Уникальная каста образовалась. Живущая уже давно при коммунизме, при котором, как известно – «каждому по потребностям». Юноша, попавший после ВУЗа в прокуратуру, автоматически уже имеет 4 года рабочего стажа. Еще 16 лет – и он начинает получать пенсию. При этом, как правило, продолжая работать. В результате молодой еще человек получает 90 процентов пенсии и 100 процентов зарплаты. И это – за 16 лет работы. Без ночных дежурств, без засад и задержаний, и прочих прелестей оперативной работы. У ментов таких прелестей нет, несмотря на куда более рискованную работу. Сколько таких богатеньких пенсионеров-совместителей с 16-летним стажем работы служит сейчас в прокуратуре – мы пока не знаем.

Думаем, что в курсе Виталий Ярема, который прокурорских захребетников начал понемногу чистить. В чем мы его полностью поддерживаем и надеемся, что Виталий Григорьевич останется в душе «ментом» и не опрокурорится. Весьма советуем нынешнему Генпрокурору разогнать в ГПУ весьма дорого обходящуюся касту жуликов и воров. А именно, многочисленных советников из числа бывших генпрокуророров и замгенпрокуроров. Эти «небожители» получают каждый не менее 100 тысяч гривен на свои «советы», а также имеют служебные машины, водителей, кухарок и прочую неприличную в военное время роскошь. Удивительно, но в ГПУ и сейчас работают «советниками» такие птеродактили, как Потебенько и Медведько. Не удивлюсь, если и Ренат Кузьмин числится в советниках и разучивает «Мурку» на украинском языке. Виталий Григорьевич, проявите характер, пошлите всех пенсионеров на их дачные участки и запретите им доступ в здание прокуратуры. Ведь основной ущерб государству эти уроды наносят прежде всего не своими дикими пенсиями и окладами за несуществующую работу, а своим масштабным «решаловом», то ишь воровством. Именно эти монстры являются основным коррупционным звеном прокуратуры. Проявите характер, купите танковую дивизию за счет прокурорского «жирка», а наиболее модных ныне действующих прокуроров отправьте на передовую, избавляться от вредных привычек. А «прихватизированные» госдачи и прочее неправедно нажитое имущество вполне подойдет для реабилитации раненых солдат. Нельзя, чтобы одни воевали и голодали на Востоке, а другие рассекали на «Поршах» по Киеву, все также решая свои коррупционные «вопросы». Эти две планеты несовместимы и одна из них должна погибнуть.

Сергей Никонов, «ОРД»

Не  все в Україні так погано, як про це говорять. І фінансова криза  не така вже й суцільна, про що часто твердять політики і бідкаються звичайні українці, ледве зводячи  кінці з кінцями. Деякі приклади вказують на те, що країна навпаки активно розвивається, могутньо будується і відчутно багатіє.

Правда, не вся, а зусиллями окремих її громадян, які на фоні занепаду економіки, державного безгрошів’я, згортання виробництва доводять, що у такий тяжкий для держави час можуть її істотно підтримати. Підтримати справою — наприклад, великим будівництвом, створенням робочих місць, розширенням міжнародних економічних зв’язків шляхом придбання і ввезення в Україну найновіших матеріалів, укладанням мільйонних капіталів усередині країни, а не вивезенням їх за кордон (хоча закордон, особливо прекрасний берег Лазурного моря у Франції приваблює багатьох).

Про зведення у таких умовах у 2009 р. нових прекрасних спортивних арен у Донецьку та Харкові знає вся країна. І вітає тих, завдяки кому це було зроблено, — президент нагородив їх високими державними нагородами.

Але є не менш заслужені у цьому  відношенні люди, які нехай і не у таких масштабах, але зробили достойний вклад в економічну та соціальну розбудову держави. Попри всі негаразди, незважаючи на те, чого і скільки їм це коштувало. Ці люди не схильні рекламувати свою діяльність, плакатись про існуючі труднощі, просити допомоги, тим більше у держави. Вони покірно несуть цю важку ношу виключно на своїх плечах, лише інколи у своїх нечисленних віднедавна інтерв’ю злегка вказують на свою високу і благородну місію. Про те, що за власний кошт, а не за державні гроші, реконструюють, будують, поліпшують, розвивають… Іншими словами, за свій рахунок державного прибавляють. Що можна на це сказати? Лише те, що не перевелись ще в Україні добрі люди, скажемо так — меценати, які ладні свого позбутися, аби державного додалось. Таких людей треба відшукувати, розповідати про них, пропагувати їх діяльність. Несправедливо буде коли про них не знатимуть, а їх справи залишаться належним чином не оціненими людьми і компетентними органами.           

Взяти для прикладу Рената Кузьміна. Не якийсь там «крутий» бізнесмен, а простий заступник Генерального прокурора України. Усе своє життя присвятив служінню закону — пройшов від працівника районної прокуратури до одного з керівників найвищого наглядового органу держави. Будучи на такій відповідальній державній посаді, не зважаючи на завантаженість державними справами (він ще й обіймає таку важливу посаду, як член Вищої ради юстиції), зумів організувати і за вражаюче короткий строк фактично завершити зведення у столиці нашої незалежної України місті-герої Києві грандіозного маєтку (комплексу величних і капітальних будівель). Причому побудував їх не десь там, на рівній спеціально підготовленій площадці у полі, а прямо у столичному лісі, серед вікових сосен і дубів — у заповідній Пущі-Водиці. І, що важливо, зробив це виключно за власний кошт — за отриману винагороду за бездоганну прокурорську службу (не так давно за результати діяльності по боротьбі з корупцією Р.Кузьмін удостоєний ордена «За заслуги»). І зробив це тоді, коли навіть власники найбільшого вітчизняного бізнесу не тільки не починали нових будівництв власних будинків, а й заморожували будівництво вже початих (скажімо, ще на початку кризи П. Порошенко заявив, що через нестачу коштів заморожує будівництво свого заміського будинку). 


(Весна 2009 року)


(Осінь  2009 року. Яскравий результат стахановських темпів і потужних фінансових вливань).

Правда, засоби масової інформації поширювали інформацію про те, що зведення маєтку для Р.Кузьміна відбувається (як би це правильно сказати?) з деякою невідповідністю із Конституцією та законами України, якій, судячи з його тверджень, віддано служить цей страж закону. Однак, мабуть, це треба списати на недоброзичливців Р.Кузьміна — хто ж з українців любить успішних та багатих?

Скажімо, весною група народних депутатів здійняли шум з приводу цього так потрібного для нашої столиці будівництва з тієї лише причини, що розпорядження київського градоначальника Черновецького про дозвіл на реконструкцію з добудовою будиночка № 46 на території комплексу «Пуща-Водиця» видано з грубим порушенням закону, зокрема статті 125 Земельного кодексу, що забороняє приступати до використання земельної ділянки до моменту державної реєстрації акта, який посвідчує право на неї. Такий акт справді не був зареєстрований. Але ж чи це є поважна причина того, щоб київському меру не піти назустріч такій поважній, знаній в українському політикумі своєю відданістю закону персоні, як Р.Кузьмін? Це ж не якийсь там невідомий нікому роботяга, що приїхав із забутого Богом села і навічно зі своєю сім’єю осів в одній кімнатці відомчого гуртожитку. Тим більше, хто ж правильніше оцінить законність такого розпорядження, як не сам заступник Генерального прокурора? Як то кажуть, навіщо ж навчались правовій грамоті, кандидатами юридичних наук ставали, заслуженими юристами? До того ж, яка принциповість у відстоюванні закону!

Депутати  також стверджували, що на порушення законодавства це розпорядження було ухвалено Черновецьким за відсутності необхідних висновків — Київзему, Держекології, санепідемслужби, управління охорони культурної спадщини, профільних галузевих управлінь КМДА, інституту-розробника Генплану м. Києва, Оболонської райдержадміністрації, а також за відсутності необхідних для надання дозволу документів (викопіювання із земельного кадастру, топо-геодезична зйомка, схема розташування об’єкта). Вказували, що не було й комплексного висновку щодо можливості будівництва, без якого дозвіл на проектування та будівництво даватися не може.

Ну  і що, що не було. Хіба це вперше для «космічної» влади? Та й з іншого боку, хіба по-державному це буде — «пустити» людину такого високого рівня, можна навіть сказати — державного діяча, по отій величезній кількості інстанцій? Це ж яка трата державного часу! Скільки ж за цей час справ можна порушити, людей затримати, майна арештувати, у тому числі й земельних ділянок. А з радості за отримане розпорядження та збережений для держави час можна й когось з-під варти випустити (безумовно, на законних підставах). Керівництво КМДА також радітиме цьому — ще один киянин (тим більше, якщо виявиться родичем чи близьким знайомим) вийде на свободу і зможе включитися у розбудову столиці. 

Ще  десь депутати дізналися (займалися б собі законотворенням і голови не морочили державним людям), що Р.Кузьмін уклав з комплексом «Пуща-Водиця» (читай ДУС — за простим збігом обставин перед цим його перевіряла Генеральна прокуратура) інвестиційний договір про реконструкцію будинку № 46/2 (від 25 липня 2008 р.), а замість реконструкції почав зводити новий величезний маєток та кілька інших будинків. Вони ще й на закон посилалися, за яким реконструкція — це перебудова існуючого будинку, його поліпшення, але ж ніяк не зведення нових, тим більше зовсім відокремлених та незрівнянно більших. У депутатських запитах, які пішли у всі компетентні інстанції, зазначалося, що ніякої реконструкції взагалі немає — будинок № 46/2 як стояв у первозданному виді, так і стоїть. Під виглядом реконструкції насправді ведеться «будівництво століття» — з небаченим до цього у Пущі розмахом і стахановськими темпами (вдень і вночі, у будні і вихідні, у свята, включаючи найбільші державні, — державна ж справа робиться) зводиться маєтковий комплекс.

Слід  окремо зазначити про ще одну заслугу  Р.Кузьміна перед Україною, яку він продемонстрував на своєму неординарному будівництві. Він не на словах, а на ділі реалізував гасло Майдану «Схід і Захід — разом!», за що йому нинішній президент має бути особливо вдячним. На будівництві його маєтку ось уже впродовж року пліч-о-пліч працюють робітники як з рідного Донецька, так і з нерідних Прикарпаття та Закарпаття. Вони з’їжджаються поїздами та автобусами. Біля комплексу «Пуща-Водиця» щоденно збирається щонайменше з десяток легкових автомобілів з номерами Києва, Київської, Житомирської, Рівненської та інших областей. Цих робітників об’єднало не тільки спільне завдання — у рекордно короткі строки ввести в експлуатацію один із кращих маєтків України, а й спільне проживання у будинку № 46 (так, того, що нібито реконструюється) на території Пущі. Живе та реальне єднання продовжується і у позаробочий час: стомлені тяжкою, але почесною працею, вечорами робітники прямують до генделиків за пивом і більш міцними напоями. А потім блукають по території закритого комплексу, наганяючи страху на звиклих до тиші та спокою мешканців цього елітного закладу. Народ в особі робітників, які по суті представляють увесь територіальний зріз України, має також бути вдячний Р.Кузьміну, який не тільки під час кризи дав можливість копійчину заробити, але й дозволив як білим людям пожити у виділеному йому державою для проживання будиночку.

Ну  і що, що замість реконструкції якогось «зашарпаного» будиночку (за махінації з придбання таких будинків сумнозвісний Лазаренко свій строк отримав) Р.Кузьмін зводить маєтковий комплекс. Радіти треба, що будівництво йде — побудоване в Україні й залишиться в Україні. А в тому, що йде з порушенням закону, нічого страшного, оскільки воно потім буде узаконене — хіба ж людина, яка спромоглася на таке будівництво під час світової фінансової кризи, не зможе це узаконити як свою власність у правовій державі Україна? Тим більше, людина, яка весь час має справу із законом.

У своїх же інтерв’ю (наприклад, в інтерв’ю «Українській правді» 17 листопада 2009 р.) Р.Кузьмін стверджує, що насправді він робить благородну справу, реконструюючи за свої кошти державну дачу для проживання іншим чиновникам. «Когда ДУС передало мне эту дачу в аренду, — заявляє Р.Кузьмін, — она находилась в состоянии, мягко выражаясь, не очень пригодном для проживания. Сам же ДУС предложил мне провести реконструкцию этого объекта, его капитальный ремонт, за мои, а не государственные средства». Але наскільки відомо (і це підтверджується фотографіями), ця дача й досі перебуває у тому стані, в якому вона була надана Кузьміну для використання. Можливо, навіть у ще більш «убитому», оскільки її перетворено на житло для будівельників. Не поспішає він державне відреконструйовувати, бо своє треба швидко зводити (невідомо ж, яка буде політична ситуація і що буде з побудованим майном). 


(Будинок  № 46, половина  якого була надана  для проживання  Р.Кузьміну. Як стояв, бідолаха, нереконструйованим, так і стоїть…)

Злі язики також стверджували, що усе побудоване Р.Кузьмін зробить своєю власністю. Ну, не так уже й все. Оскільки справно складений інвестиційний договір передбачає, що 118 кв. м, які становлять площу реконструйованого (поки що тільки на папері) будинку № 46, залишаться за державою. Отже, після того, як його вивільнять після будівництва робітники, там можна буде поселити якогось там міністра чи віце-прем’єра. Що стосується новозбудованих будинків, то це правда — відповідно до інвестиційного договору всі вони стають власністю Р.Кузьміна. У статті 2 інвестиційного договору так і сказано: «Інвестор (тобто Р.Кузьмін) оформляє право власності на площу в реконструйованому (де факто читай — збудованому) Об’єкті згідно з проектною рекомендацією за винятком площі — 118,5 кв. м, що відповідає площі Об’єкту до реконструкції». Отже, усе збудоване буде чиє? Правильно — Рената Равілійовича Кузьміна. Тому скільки можна будувати? Правильно — скільки треба. Треба кому? Ви грішним ділом подумали — державі? Ні, звичайно, Р.Кузьміну. За зовнішньою оцінкою новозбудовані будинки у своїй сукупності «потягнуть» за тисячу квадратних метрів. В офіційних документах це йменується гостьовим будинком, лазнею та бесідкою для барбекю. Скільки ж киян та гостей столиці зможе побувати в гостях у заступника Генерального прокурора, попаритися і поласувати свіжоспеченим м’ясом! 


(Один  фотокадр не в змозі охопити увесь маєтковий комплекс. Але й по ньому видно, що все на рівні, зі смаком і, головне, достойно заступника Генерального прокурора)

Після того, як громадськість дізналася про «будівництво століття» у Пущі-Водиці, сам інвестор уже не приховує того, що не лише «реконструює», а й «будує». «Я, — каже він у згаданому інтерв’ю, — восстанавливаю, реконструирую старый государственный дом и возле него строю еще один. И этот вновь построенный дом, после долгих процедур при определенных условиях может быть признан моим. А может, и нет». І робить висновок державного значення: «Я же ничего государственного не убавил, а только прибавил». На рахунок «не убавил» є певні сумніви. А щодо «прибавил» — то незабаром побачимо, у чиїх руках опиниться зведений у заповідній Пущі маєток. Раніше, як тільки громадськості стало відомо про будівництво його маєтку на території державної резиденції у далеко не законний спосіб, Р.Кузьмін пояснював це тим, що не він придумав таку схему забудови на території дусівських комплексів. Тепер же він уже по-іншому пояснює будівництво свого маєтку в заповідній Пущі явочним порядком — чи то вже про згадану схему забув, чи укріпився у переконанні, що ніхто нічого йому не зробить.   

Недоброзичливці також звинувачували видатного  прокурорського борця з корупцією (дехто договорився до того, що почав називати Р.Кузьміна українським Катані) у тому, що його будівництво призвело до знищення десятків дерев у лісовій зоні столиці — сосен та дубів, що десятиліттями зростали у Пущі (ще Шелеста й Щербицького бачили). І це, можна сказати, наговори. Бо, як встановили керівники деяких природоохоронних установ (зрозуміло, з огляду на те, що йдеться про простого заступника Генпрокурора, перевірки проводились надоб’єктивно), під час «врізання» будівництва Р.Кузьміна у лісовий масив знищенню було піддано виключно засохлі дерева на підставі відповідного акта обстеження. Видно, якась локальна засуха вразила ліс на місці зведення Кузьміним маєтку. А завдяки йому засохлі дерева були вчасно вирізані. Одним словом, не тільки український Катані, а ще й санітар вітчизняного лісу! 


(Деякі  сліди санітарної  діяльності Р.Кузьміна  ще залишились)

Що  ж до порівняння Р.Кузьміна з італійським комісаром Катані, то воно справді є дещо некоректним. В одній із недавніх статей про Р.Кузьміна («Досьє на прокурора». - ВВС — 2009, № 76) зазначалося, що Р.Кузьмін приміряє на себе лаври комісара Катані, хоча прізвисько «дон Ренато» підійшло б йому набагато краще. Як пам’ятаємо із фільму «Спрут», комісар Катані — цей справжній борець з італійською мафією — жив у надзвичайно скромній квартирі. Маєтку ж Р.Кузьміна безсумнівно позаздрили б хрещені батьки «Коза-Ностри». Бо вілли багатьох італійських мафіозі не можуть іти в жодне порівняння з маєтком Р.Кузьміна. Кілька років тому за однією з антикорупційних програм на Сицилії побувала делегація українських правоохоронців. Їм, зокрема, показали вілли, конфісковані у сицилійських мафіозі і передані для суспільних потреб. Що вразило наших правоохоронців, так це убогість цих вілл. Та й неприступних парканів у них, на відміну від маєткового угіддя Р.Кузьміна, не було. 


(Периметр  «спеоб’єкта» Р. Кузьміна)

Маєток  же Р.Кузьміна скромністю не відрізняється. В інвестиційному договорі передбачено, що Р.Кузьмін вкладає у будівництво мільйон гривень. Однак навіть зовнішній вигляд будівель Р.Кузьміна свідчить про те, що їхня вартість є значно більшою — мільйони доларів. Скільки ж насправді витрачено коштів на це будівництво і з яких джерел, напевно, мало б стати предметом перевірки правоохоронних структур. Але хто ж його перевірить? Пам’ятаєте, як казав геніальний Крамаров у фільмі «Джентльмени удачі»: «Хто ж його посадить, він же пам’ятник!».

Та  й навіщо перевіряти? Нехай живе собі така людина на здоров’я та на радість  іншим. Привітаймо нашого співвітчизника, який скоро (може, навіть до цього Нового року) справить величне новосілля. Порадіймо за державу, яка дає можливість таким простим її громадянам, як Р.Кузьмін, будувати маєтки європейського та світового рівня. Яка створює таким борцям з корупцією усі умови для того, щоб ця корупційна гідра була поборена. Хіба не до цього прагне наша правова держава?

Сергій Федорчук.   

Джерело: ord-ua.com

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

29 07 2014 16:04
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ