Греція та Іспанія врятували післявоєнну Німеччину. А що робить вона зі своїми рятівниками сьогодні?
Після Другої світової війни Німеччина мала на своєму рахунку старі борги, які виникли ще в часи Першої світової війни: це репарації, які були накладені на країну після Версальської мирної конференції 1919 року. Джон Мейнард Кейнс, а також багато інших економістів стверджували, що неспроможність сплачувати ці борги та економічна політика, яку вони спричинили, призвели до зростання нацизму та розв’язання Другої світової війни.
До 1953 року Німеччина обслуговувала також нові борги, які з’явилися через надання країні кредитів на реконструкцію відразу після закінчення Другої світової війни. Кредиторами Німеччини були на той час Греція, Іспанія, Пакистан, Єгипет, а також США, Великобританія та Франція.
Німецькі борги становили приблизно чверть від національного доходу і були значно нижче того рівня, який спостерігається сьогодні в Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії. Але навіть на тому рівні існувала серйозна стурбованість, що виплата боргів буде спалювати дорогоцінні валютні надходження і поставить під загрозу відновлення країни.
Німеччина після Другої світової війни. Фото: sinuses.tumblr.com
Існувала потреба у сильній Західній Німеччині, що повинна була стати оплотом проти комунізму. Кредитори країни зібралися в Лондоні і продемонстрували, що вони знають, як допомогти країні, яку їм треба було врятувати від банкрутства. Ця домовленість продемонструвала також, що вони розуміють, що борг не може розглядатися як відповідальність самої лише країни-боржника. Такі країни, як Греція охоче взяли участь у підписанні угоді, що допомогла створити стабільну та успішну Західну Європу, незважаючи на військові злочини, які німецькі окупанти заподіяли цій країні кілька років тому.
Списання заборгованості для Німеччині відбулося швидко, воно змогло запобігти розгортанню реальної кризи. Німеччина отримала велике 50%- ве списання своїх боргів. Угода охоплювала всі різновиди боргів, в тому числі заборгованість приватного сектора і навіть окремих осіб.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Греція вимагає від Німеччини сплатити борги нацистів
Угода охоплювала також всіх кредиторів. Ніхто не мав права "викручуватися" і намагатися отримати більший прибуток, ніж будь-хто інший. Будь-які проблеми мали вирішуватися шляхом переговорів між рівними учасниками угоди, а не за допомогою санкцій або запровадження недемократичних економічних заходів.
Мабуть, найбільш інноваційною особливістю підписаної в Лондоні угоди був припис, який передбачав, що Західна Німеччина не повинна була платити за свої борги зі свого торгового балансу, і будь-які виплати були обмежені цифрою 3% від щорічних експортних доходів. Це означало, що ті країни, які володіли боргами Німеччини, змушені були купувати західнонімецький експорт для того, щоб отримати свої виплати. Це означало, що Західна Німеччина могла платити тільки зі своїх реальних прибутків, не вдаючись до нових позик. А це означало, що кредитори Німеччини були зацікавлені у зростанні країни і процвітанні її економіки.
Завдяки списанню боргів, Німеччина відновила свою економіку. Фото: commons.wikimedia.org
Після угоди в Лондоні Західна Німеччина пережила "економічне диво": проблему заборгованості було вирішено, і розпочалися роки економічного зростання країни. Здавалося б, лікування, яке приписують країнам з великою заборгованістю за останні 30 років, має бути аналогічним. Замість цього, економічна практика, починаючи з 1980-х років, була такою: рятувати нерозважливих кредиторів через надання їм нових кредитів, у той же час примушуючи уряди здійснювати програми жорсткої економії і ринкової лібералізації, щоб зробити свої країни "більш конкурентоспроможними".
В результаті цього, від Латинської Америки та країн Африки у 80-х і 90-х роках до Греції, Ірландії та Іспанії сьогодні, рівень бідності збільшився, а нерівність невпинно зростає. В Африці у 80-х і 90-х роках збільшилася на 125 млн кількість людей, що живуть в умовах крайньої убогості, у той час як реальна економіка скоротилася. У сучасній Греції економіка скоротилася більш ніж на 20%, в той час як кожна друга молода людина є безробітною. В обох випадках рівень заборгованості був ще більше роздутим.
Пріоритет заборгованого уряду сьогодні – це погасити свої борги, незалежно від суми бюджету, яку ці виплати споживають. На відміну від 3% обмеження на виплати німецьких боргів, сьогодні МВФ і Світовий банк вважають "стабільними" виплати боргів для бідних країн у розмірі до 15-25% доходів від їх експорту. Виплати іноземних боргів грецьким урядом становлять 30% від експортних надходжень країни.
Греція у 2012 році. Фото: Фото: AFP
Коли борги піддаються процесу "реструктуризації", вони стають лише частиною загальної заборгованості, і то за бажанням самих кредиторів. У 2012 році тільки борги приватних кредиторів Греції зазнали рестуктуризації. Кредитори, які тримали борги за правилами британського або швейцарського законодавства, змогли уникнути реструктуризації, і, без сумніву, вимагатимуть повернення грецьких боргів протягом ще багатьох років у майбутньому.
Сьогодні "стратегія" економічних реформ в Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії полягає в тому, щоб поставити тягар корегування економіки виключно на країну-боржника для того, щоб зробити її економіку більш конкурентоспроможною шляхом спонукання зростання масового безробіття і скорочення заробітної плати. Але якщо кредитори, такі як Німеччина, не будуть готові купувати більше експорту цих країн – покращення ситуації не відбудеться, а економічні біди триватимуть без кінця.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий рік для єврозони: менші ризики, але ті ж великі проблеми
Боргова угода для Німеччини була ключовим елементом відновлення країни від руйнувань Другої світової війни. У сьогоднішній Європі проблема заборгованості розриває соціальний устрій цілих країн. За межами Європи країнам з великою заборгованістю продовжують пропонувати пакети жорсткої економії і заходи "реструктуризації" економіки. Пакистан, Філіппіни, Сальвадор і Ямайка витрачають від 10 до 20% експортних доходів на виплати зовнішніх державних запозичень, і це не включає в себе виплати боргів приватного сектора.
Якщо б у нас не було прикладів того, як потрібно справедливо вирішувати кризу заборгованості, ми могли б вважати політику европейських лідерів оманливою. Але у нас є позитивний приклад Німеччини 60-річної давнини, і взірці руйнівної боргової кризи в Латинській Америці 30 років тому. Тому дії європейських лідерів нічим іншим, як злочином вважати не можна.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
