Грузія: корупцію подолано, бідність ще залишилася. Як живеться малому бізнесу
Країна для великого бізнесу
Нині до 80% економіки Грузії сконцентровано під контролем великого бізнесу. При тому, що в Європі цей показник становить не більше 30-40%. Умови для розвитку малого підприємництва досить несприятливі. І причини цьому, як не дивно, лежать у площині реформ, що їх проводить у країні президент Михаїл Саакашвілі.
Перша причина – відсутність будь-яких преференцій чи пільг для будь-якого виду бізнесу. Однаково легко – за кілька хвилин онлайн – можна зареєструвати як приватне підприємство, так і корпорацію. Знижені ставки податків діють лише в спеціальних індустріальних зонах, і переважно цікаві іноземним інвесторам, які відкривають у Грузії крупний бізнес, виробництва, логістичні центри тощо. Усередині країни мале підприємство має такі самі можливості для розвитку, як і корпорація.
Серед позитивів – низькі податки та їх невелика кількість. Загальне навантаження на бізнес не перевищує 25 – 30% від доходу. Крім того, завдяки онлайн-платежам та прозорій системі контролю сплати податків, свого інспектора підприємець може не бачити роками, каже засновниця рекламного агентства у Тбілісі Саломе Кобаладзе.
Щоправда, тут є "невелика" проблема: податки списуються без попередження в разі, якщо підприємець сам не робить перерахунку в строк. За Податковим кодексом Грузії, навіть якщо платіж є спірним, спочатку він потрапляє до бюджету. А вже потім підприємець може судитися із фіскальним офісом. Випадки виграшів бізнесу трапляються, звісно, не так рідко, як в Україні, проте не так часто, як хотілось би самим грузинам.
Друга причина, чому невеликому бізнесові тут живеться не надто солодко – у тотальній дерегуляції, яка розв'язує руки монополістам. Як відомо, в Грузії дійсно повністю подолано корупцію на нижчому і середньому півнях. У поліції, податковій, на митниці цього вдалося досягти, відправляючи до в’язниці усіх хабарників. За найменші «вдячності» люди батальйонами сідали на 8-12 років, і за якийсь час бажання «брати» зникло.
А от у інших органах, наприклад, санепідемстанції, пожежній інспекції чи антимонопольному комітеті пішли альтернативним шляхом – ліквідували самі органи. Відсутність контролю за якістю продукції чи послуг у Грузії уже нікого не дивує. Діє принцип – хочеш заробити і лишитись на ринку, мусиш робити якісно, бо більше до тебе не прийдуть. Споживач теж вибирає гаманцем і ногами.
Грузинський внутрішній ринок досить вузький – конкуренція серед невеликих компаній висока. Тому готелі і ресторани намагаються бути одне одного ліпше. У "великих" секторах, таких як енергетика, панує монополія. Оскільки антимонопольного відомства не існує в природі, то й перешкодити цьому нема кому. Більше того, саме на рівні великих корпорацій сконцентрувалися, немов сніг на вершині гори, усі залишки корупції.
Третя причина низьких темпів розвитку малого і середнього бізнесу – жорсткі умови кредитування. Банки Грузії принципово не кредитують старт-апи. Крім того, вони вимагають потрійного забезпечення для кредитів і прискіпливо перевіряють майбутнього позичальника. Ставки теж не найнижчі – 17% для мікробізнесу, 13% для малого, 12% для середнього, 22% - експрес-кредити (з мінімальними перевірками і на короткі строки).
Голова Департаменту ринків позикових капіталів Банку Грузії Тея Джохадзе не без задоволення розповідає, чому банк не впав під час фінансової кризи 2008 – 2009 року: вони майже не працювали із будівельними компаніями, які будують старі об’єкти на кошти, залучені уже під зведення нових. Консервативну політику стимулює і законодавство: у банка повністю розв’язані руки для того, аби мати вплив на проблемних позичальників.
За борги квартиру чи машину в Грузії можна забрати без суду. Як наслідок – рівень проблемних боргів найнижчий в регіоні – 4,6% (в Україні, за даними МВФ, 15,4%). До речі, саме через відсутність таких умов роботи в Україні (наявність "дикого ринку", коли гроші дають лише за пред’явлення паспорта і довідки про доходи), Банк Грузії вимушений був продати свою дочірню установу і полишити проблемний ринок.
Утім, в таких умовах дуже комфортно працювати міжнародним фінансовим структурам. Наприклад, віднедавна тут провадить свою діяльність EFSE – Європейський фонд для Південно-Східної Європи із загальним обсягом портфелю близько EUR1 млрд. Його інвесторами є провідні фінансові інституції Європи – ЄБРР, банк KfW, Європейський інвестиційний банк тощо. Для них важливою є прозорість процедур і дисциплінованість позичальників.
Що полегшує життя бізнесу, так це ліберальне трудове законодавство. В Грузії немає мінімальної зарплати. Середні показники – 700 ларі, це 3,5 тис. грн., держсектор – еквівалент 4 – 12,5 тис. грн., вчителі в школах у провінції можуть отримувати 1,5 – 1,8 тис. грн., поліцейські і податківці – 5,5 – 6,5 тис. грн.
Працівника можна звільнити хоч завтра, так само і працівник може не погоджувати своє звільнення заздалегідь. Профспілки не мають такого впливу, як в Україні, з ними не погоджується, наприклад, тривалість робочого тижня. Це дуже зручний підхід для крупного інвестора, який може швидко виходити із бізнесу у разі потреби. Проте опозиція називає такі підходи порушенням прав людини.
Гордість і безробіття
Малий бізнес може розвиватися лише в окремих секторах – сільському господарстві, медицині (держава у Грузії фінансує і утримує лише базовий рівень надання медичної допомоги, все решту можна отримати за медичною страховкою), сфері послуг, торгівлі тощо. Через вузькість внутрішнього ринку, тобто обмежені можливості для відкриття невеликих підприємств, країна буквально потерпає від безробіття.
Коли вперше чуєш розмову про те, що понад 55% населення не працює і що кожен працевлаштований грузин годує 4-5 сімей (!), стає не по собі. Феномен пояснює виконавчий директор Кавказького інституту економічних і соціальних досліджень Давіт Нарманія. "20% людей перебувають за межею бідності. Тобто живуть менше як на $100 на місяць. За офіційною статистикою, рівень безробіття становить близько 18%. Але це з урахуванням самозайнятих селян, які фактично забезпечують своєю працею лише себе і свої сім’ї.
Насправді ж, рівень безробіття значно вищий. Країну тримають на плаву надходження від закордонних переказів, зовнішня допомога від міжнародних інституцій. Частково висока частка безробіття – це і наслідок масових звільнень і скорочень у правоохоронних органах в рамках реформи дерегуляції", - каже він.
"Тут всі таксують", - невдоволено додає таксист із Тбілісі Ніко. Столиця, як і в Україні, переповнена вихідцями з провінції, що хочуть заробити власним кермом на туристах і бізнес-мандрівниках.
Незважаючи на популярність у світі грузинського вина і води "Боржомі", дві головних статті місцевого експорту – це перепродувані автомобілі (Грузія є "хабом" використаних автівок з усього регіону) та металобрухт зі старих заводів. Ані крупної промисловості, ані надзвичайних транзитних потужностей країна не має.
Ключову ставку зроблено на розвиток туризму і логістичної інфраструктури. Саакашвілі будує багато доріг, реставрує старі будівлі у центрах міст. На узбережжі Чорного моря збираються з нуля звести "ідеальне місто" Лазіка, сповнене інновацій та максимально комфортне для проживання.
Здавалося б, такі масштабні будівельні проекти мають створити десятки тисяч робочих місць. Та лібералізм уряду і президента проявляється навіть у державних інфраструктурних проектах: розв’язки будують більш кваліфіковані і менш оплачувані турки. Натомість грузинів тільки обіцяють залучити до державної програми підвищення кваліфікації за найбільш затребуваними спеціальностями.
Уроки для України
Попри проблеми, що існують в Грузії із розвитком дрібного підприємництва, вона пішла далеко попереду України у питаннях забезпечення комфорту пересічних громадян на рівні побутового спілкування із чиновниками.
Перша ж вечеря у Грузії рано чи пізно доходить до місцевої легенди про універсальних поліцейських, які не тільки не беруть хабарів, але й міняють колеса водіям-невдахам не тільки в містах, а й на міжміських трасах. "Їх не люблять, але не бояться. До них можна підійти і спитати дорогу, попросити телефон, аби подзвонити додому. Гуляти вулицями міста ввечері не страшно – вони завжди десь поряд", - розповідає Крістіна Барбаяні, регіональний менеджер молдовської компанії GPI, яка працює в Тбілісі вже кілька років.
Йдучи по вулиці, ви майже завжди перебуваєте в зоні дії 3-4 точок wi-fi, новобудови, як і вся країна, пронизані ідеєю прозорого простору – прозорі офіси і прозорі стосунки влади і громадян.
Для України, де набагато більше невикористаного потенціалу для розвитку економіки, є кілька уроків, які слід засвоїти з грузинського досвіду:
- для подолання корупції потрібна лише політична воля, ніякі заклики до громадян "не брати" і "не давати" не діють, поки конкретні люди (без винятків і відмазок) не опиняться за ґратами. Для цього не потрібно публічно оголошувати шлях у Європу
- для створення умов для роботи бізнесу (не лише малого, а й великого) теж потрібна лише воля, а не бажання вигадати новий спосіб поборів. Лібералізація – щоб її відчули – має дійти до абсурду. Держава має втручатися у щонайменшу кількість процесів. В ідеалі, як казав Каха Бендукідзе, у державній власності має лишитись лиш гербова печатка
- для ефективної роботи потрібен креатив. Як у Грузії привчили підприємців видавати чеки і працювати в білу? Громадяни можуть ввести номер чека на сайті податкової і виграти грошовий приз. Звісно, тепер кожен буде вимагати чек. Це вигадка набагато ефективніша за мультики про те, як «стукати» на батьків, які не платять податки
Нині Грузія готується до другого етапу реформ, який, очевидно, буде пов’язаний у часі із парламентською передвиборчою кампанією. Дуже ймовірно, що перераховані вище проблеми партія Саакашвілі спробує вирішити. Якщо в нього не вийде, на виборах цілком може перемогти інша сила. Проте цінність вибудованих базових основ полягає в тому, що вони лишаться незмінними в Грузії попри те, хто прийде до влади. Україні до такого підмурку – ще ціла прірва.
Оригінал: Texty.org.ua
