Наступна азійська революція
Країни Азії вже давно вражають світ своєю динамічністю. Завдяки рокам стрімкого економіного зростання, в сучасній Азії вдалося витягнути з бідності найбільше людей за всі часи історії цивілізації. Проте, в той час як вони стають багатшими, громадяни регіону вимагають більшого від своїх урядів.
По всьому континенту зростають вимоги щодо запровадження державних пенсій, національного медичного страхування, допомоги по безробіттю та інших ознак соціального захисту. В результаті, найяскравіші економіки світу змінюють динаміку свого розвитку, від простого накопичення багатства до створення держави загального добробуту.
Швидкість та масштаби цих змін приголомшують. У жовтні минулого року уряд Індонезії обіцяв забезпечити всіх своїх громадян медичним страхуванням до 2014 року. Він будує найбільшу в світі схему "єдиного платника" національного медичного страхування, коли держава є єдиним збирачем внесків і єдиним платником рахунків на охорону здоров’я.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Риторика Олланда суперечить економічній реальності
Всього лише за два роки Китай додатково охопив пенсійним забезпеченням 240 млн сільських жителів – це набагато більше, ніж загальна кількість людей, охоплених Системою Соціального забезпечення, що є найбільшою державною пенсійної системою США.
Лише кілька років тому близько 80% людей в сільських районах Китаю не мали медичної страховки. Тепер її мають практично всі.
В Індії майже 40 млн сімей користуються перевагами урядової схеми, яка забезпечує до 100 днів роботи в році за мінімальну оплату праці, а держава охопила медичним страхуванням 110 млн бідних людей - це більш ніж удвічі перевищує число незастрахованих в Америці.
110 млн бідних людей в Індії мають медичне страхування. Фото: AFP
Початком створення соціальної держави в Європі можна вважати запровадження пенсійної системи Німеччиною в 1880 році. Апогеєм цього процесу було заснування Великобританією своєї Національної системи охорони здоров'я в 1948 р. Відповідно, для появи держав загального добробуту в Європі знадобилося понад півстоліття.
Деякі азійські країни планують збудувати свої аналоги впродовж десятиліття. Якщо вони зроблять щось неправильно, особливо через надання нездійсненних обіцянок, вони можуть зруйнувати найбільш динамічні економіки світу.
Але якщо вони створять доступні системи соціального захисту, вони не тільки поліпшать життя своїх громадян, але й стануть прикладом для наслідування в інших країнах. У той час, коли уряди багатьох країн світу не в змозі реформувати власні держави, щоб впоратися зі старінням населення чи проблемами дефіциту бюджету, це може стати ще однією сферою в якій Азія обійде Захід.
Краще за Бісмарка та Беверіджа
Історія пропонує Азії багато уроків, які вчать чого слід уникати. Європейські соціальні держави починалися як базові системи соціального захисту. Але з часом вони перетворилися на комфортні соціальні "подушки". Це відбулося почасти тому, що після воєн і Великої депресії європейські суспільства визначили пріорітетним перерозподіл національних багатств. Крім того, одержувачі соціальних витрат стали впливовими групами інтересів.
Кінцевим результатом, дуже часто, ставав склероз економічної діяльності із подальшим збільшенням влади держави.
Країни Азії черпають своє натхнення не від Греції, а від крихітного Сінгапуру, де державні видатки складають лише п'яту частину ВВП, але школи і лікарні є одними з найкращих у світі
Америка зберегла свою мережу соціального забезпечення менш щедрою, але зробила помилки у створенні своєї системи надання прав на види соціального забезпечення, в тому числі, надаючи занадто щедрі пенсійні та медичні обіцянки, і прив'язуючи медичне страхування людей до їх працевлаштування.
Ще гірші приклади систем соціального захисту пропонують в інших частинах світу, що розвивається, особливо в Латинській Америці. Уряди, як правило, задовольнялися збиранням недостатньої кількості податкових надходжень для покриття своїх обіцяних витрат. Соціальний захист часто посилював нерівність, оскільки з пенсій і витрат на охорону здоров'я здебільшого користувалися багатші міські робітники, а не дійсно бідні. Бразилія має рівень державних витрат розвиненої країни, але рівень комунальних послуг країни, яка розвивається.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для безробітних іспанців час означає гроші
Уряди країн Азії усвідомлюють всі ці недоліки. У них мало бажання замінити традиції працьовитості й ощадливості населення, в'ялою залежністю від соціального забезпечення.
Гіганти регіону черпають своє натхнення не від Греції, а від крихітного Сінгапуру, де державні видатки складають лише п'яту частину ВВП, але школи і лікарні є одними з найкращих у світі.
До цих пір соціальний захист у великих азійських країнах в цілому був мінімальним: базове медичне страхування та пенсії, які складають невелику частину колишніх доходів працівника.
Китай має п'ять працівників на кожного пенсіонера. До 2035 року співвідношення впаде до двох
Навіть зараз витрати на соціальні потреби в азійських країнах, у відношенні до розмірів їх економік, становлять лише близько 30% від тих, які встановлені в багатих країнах. І вони є нижчими, ніж у будь-якій частині світу, що розвивається, за винятком Африки південніше Сахари.
Це залишає чимало можливостей для розширення. Проте, Азія також стикається з низкою складних проблем. Однією з них є демографія. Хоча деякі країни, зокрема Індія, порівняно молоді, загалом регіон включає в себе деякі країни із населенням, яке стрімко старіє.
Сьогодні Китай має п'ять працівників на кожну старшу людину. До 2035 року співвідношення впаде до двох. В Америці, навпаки, в результаті бебі-буму система соціального захисту отримала п'ять платників на одного пенсіонера в 1960 році (чверть століття після запровадження системи). Вона, як і раніше, має три працівники на кожного пенсіонера.
Китай зіткнеться з демографічною проблемою при стовренні системи соцзахисту населення. Фото: epochtimes.com.ua
Ще однією проблемою є розмір країни, що робить запровадження соціального захисту складним. Три гігантські країни - Китай, Індія та Індонезія - величезні території із проблемами регіональних нерівностей в доходах у межах своїх кордонів.
Побудова соціальної держави в будь-якій з них чимось нагадує створення єдиної держави загального добробуту в межах всього Європейського Союзу. Нарешті, багато азійських працівників (в Індії близько 90%) знаходяться в сфері "неформальної" економіки, що робить складним перевірку їхніх прибутків або спроби охопити їх соціальними виплатами.
М'які тигри, не в'ялі кішки
Як можна подолати ці проблеми? Немає єдиного рішення, яке можна було б застосовувати від Індії до Південної Кореї. Різні країни будуть і повинні експериментувати з різними моделями добробуту. Але є три загальних принципи, яких всі азійські уряди повинні були б дотримуватися.
По-перше, приділяти більше уваги вірогідності виконання своїх обіцянок з плином часу. Розмір більшості азійських пенсій може бути скромним, але люди починають їх отримувати у ранньому віці. У Китаї, наприклад, жінки виходять на пенсію в 55 років, в Таїланді багато працівників зобов'язані припинити роботу у 60 і можуть отримати свої пенсійні кошти у 55. Це явно важко буде виконувати впродовж довшого часу. По всій Азії пенсійний вік потрібно збільшувати, його потрібно індексувати із тривалістю життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прощавай Франціє
По-друге, азійські уряди повинні призначати свої соціальні видатки більш ретельно. Грубо кажучи, соціальне забезпечення повинно надавати захист бідним, а не субсидувати багатих. В суспільствах, які старіють, виплати пенсіонерам не повинні вичавити інвестиції в молодь.
Занадто багато азійських урядів, як і раніше, витрачають безліч державних грошей на регресивні універсальні субсидії. Індонезія, наприклад, в минулому році витратила в дев'ять разів більше на субсидії на пальне, ніж на охорону здоров'я, і левова частка цих субсидій надходить багатим громадянам країни. Обіцяючи більш широку соціальну державу, політики в Азії мають політичну можливість і економічну відповідальність позбутися таких марнотратних видатків.
По-третє, реформатори Азії повинні зосередитися на тому, як бути гнучкими та інноваційними. Не задушити ринки праці жорсткими правилами або надмірно щедрими зобов’язаннями мінімальної заробітної плати.
Переконатися, що пенсії є співвідносними між робочими місцями і регіонами.
Не прирівнювати фінансованого державою соціального захисту із урядовими пропозиціями послуг (окремий платник податків може бути найдешевшим способом забезпечення базової медичної допомоги, але це не повинно означати, що кожна медсестра повинна бути державним службовцем).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європейський соціалізм - чи це не міф?
І використовувати технології, щоб уникати неефективності, яка перешкоджає роботі державного сектора у розвинених країнах. Від повсюдного створення електронних медичних записів до запровадження трансфертних платежів через мобільні телефони: азійські країни можуть створювати нові і ефективні системи надання соціальних послуг через сучасні технології.
Зрештою, успішність Азії у побудові систем соціального забезпечення буде визначатися політикою настільки ж, як і економікою. Громадянам континенту доведеться проявити готовність планувати заздалегідь, працювати довше і відмовитися від дешевих подачок, які в своїй основі мають накопичення боргів для майбутніх поколінь: тобто проявити чесноти, які досі не змогли проявили громадяни багатих світових країн. Досягнення такої політичної зрілості буде найбільш зрілим проявом соціальної свідомості.
Оригінал: The Economist
Переклад: iPress.ua
