RSS
CУСПІЛЬСТВО МЕДІА.ГОЛОВНЕ

Сегрегація у XXI столітті: ми досі поділені за расовою ознакою

Навіть у наші дні можна говорити про дві Америки: одна для кольорових, інша для білих. Різниця в тому, що тепер це наш власний вибір
"Багато американців не хочуть цього визнавати, але я скажу це: сегрегація все ще існує у нашому житті. Іноді це відбувається за чиїмось задумом. А іноді за нашим власним вибором", - пише оглядач британської газети The Guardian Реніква Аллен.
Сегрегація у XXI столітті: ми досі поділені за расовою ознакою Фото: blacklikemoi.com

Зрозумійте мене правильно: це зовсім не та сама сегрегація, яка  існувала за часів моїх батьків. Сьогодні цю систему не підтримує ні закон, ні органи дотримання права, також її не захищають громадські діячі, такі як колишній керівник Алабами Джордж Воллес, відомий своїм висловом "Сегрегація сьогодні. Сегрегація завтра. Сегрегація назавжди", за який отримав гучні оплески в далекому 1963 році. Вказівники "Тільки для білих" більше не ховаються біля наших фонтанів, у ванних кімнатах, у ресторанах.

Тим не менш, сегрегація ХХІ століття відкрито існує у нашій шкільній системі, у наших громадах, у в'язницях. Вона також пронизує наше суспільство у спосіб, про який ми навіть не здогадуємось.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бразилія виступила проти расизму: чорношкірим - стипендії та привілеї на роботі

Ми повинні продовжувати розмови про немислимі прояви сегрегації в школах і в наших житлових районах. За даними одного минулорічного дослідження, 43% латиноамериканців і 38% чорношкірих ходять до шкіл, у яких менше 10% їхніх однолітків є білими. Але крім усього цього, ми часто уникаємо розмов про те, як сегрегація впливає на нас особисто. Як вона пронизує не тільки наші державні і приватні установи, але й американську культуру загалом. Нам не так легко говорити про випадки культурної або соціальної сегрегації у сферах нашого життя, за якими у нас є особистий контроль, коли ми обираємо собі ресторан чи бар, до якого ми навідуємось, або навіть храм, до якого ми йдемо помолитись.

CША 60 років тому: білі пасажири сідають в автобусі спереду, кольорові - ззаду. Фото: picturehistory.livejournal.com

Час вже нам подивитися у вічі реаліям і визнати, що для багатьох американців, навіть якщо вони у своєму житті і на роботі "сповідують расову різноманітність", наші кращі друзі і духовні лідери, тобто люди, яких ми запрошуємо в наше життя і до нашого дому, часто схожі на нас, і це продовжує де-факто укріплювати сегрегацію. Цей соціальний і культурний вияв сегрегації не обмежується "неосвіченими" громадянами, що живуть в нашій країні. Він не менш часто зустрічається також у середовищах розумних, освічених людей, які мали би "знати краще". Люди, які вивчали раси, місяцями проживали за кордоном в Індії чи Африці, спробували у своєму житті найкращі Fufu і Mofongo, перечитали Ральфа Еллісона, Джеймса Болдуіна і Пабло Неруду, і які, можливо, навіть мають чорних "друзів" або коханців, тим не менш дуже часто збирають навколо себе співтовариство, яке не відображає широке расове розмаїття, що представлене у місті або країні їхнього проживання.

Зрозуміло, що ми не часто чуємо про такого роду поділ. Для багатьох він є чимось особистим, і вони не бажають, щоб їх  визнавали за расистів. Це складне явище важко піддати кількісній оцінці. Говорити про кількість чорношкірих в тюрмах або у системі освіти набагато простіше, ніж зізнатися собі у тому, що довіряючи в особистому спілкуванні своїм  латиноамериканським "друзям", ви в той же час голосуєте за Брітні Спірс на вершині хіт-парадів.

Кількість міжрасових шлюбів у США становить лише 15%. Фото: nydailynews.com

Тим не менш, деякі дані можуть вказати нам правильний напрямок руху – подивимось, наприклад, на відсоток міжрасових дружніх стосунків (15% білих говорять, що вони мають багато друзів різних рас), і на кількість міжрасових шлюбів (ті самі 15%) , і на число позовів щодо дискримінації проти розважальних центрів. Але дуже часто нам доводиться покладатися на зовсім анекдотичну інформацію, коли ми говоримо про культурну сегрегацію. Статті про соціальну сегрегацію в таких містах, як Чикаго, Вашингтон, Атланта і навіть Нью-Йорк, повідомлення на дошках онлайн-оголошень, оголошення в найнесподіваніших місцях. Навіть ресторанний критик New York Times Сем Сіфтон дуже чесно, на відміну від інших, підійшов до розгляду цієї проблеми:

"Жителі Нью-Йорка звикли до расової різноманітності на тротуарах та у підземних переходах, при виборі учасників для шоу і в черзі до банку. Але в наших ресторанах, а також у наших церквах і нічних клубах життя залишається монорасовим".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому мусульман на Близькому Сході вчать ненавидіти євреїв

Однак, самі лишень розмови не здатні багато змінити.

Моєю миттєвою реакцією було звинуватити в усьому расизм та дискримінацію. Поскаржитися на всі випадки, коли я відчувала себе єдиною темношкірою особою в натовпі. Розізлитися на всі телевізійні шоу, які мають підбір учасників, що виглядають, як моя сім'я, але пропонують різний продукт так званим "кабельним гетто". Або розізлитися на викидайл, які говорять, що у них є расові квоти на роботу у "гарячих точках". І задати питання, чому всі книги, які мені подобаються, розташовані по "окремих" розділах ... поки, звичайно, я не зрозумію, що сама винна в багатьох вище перерахованих злочинах: Я також розділяю за расовою ознакою.

Фото: painetworks.com

Я думаю про всі мої вечори, які я планую, зважаючи на расовий та етнічний склад людей, з якими я відпочиваю. Якщо я розважаюсь із чорношкірими друзями, я, ймовірно, запланую піти до відповідного закладу для чорношкірих, де звучить їх улюблена музика, і існують відповідні для них шлюбні можливості. Якщо я тусуюся із білими, я тут же викреслюю із списку всі заклади для чорношкірих, аби мої друзі не почувалися незручно. Замість цього, я обираю для себе роль однієї з небагатьох чорношкірих в натовпі. Якщо це буде вечір у змішаній компанії, місце ми, ймовірно, оберемо залежно від нашого настрою. Але заклад лише для чорношкірих все одно залишається викресленим зі списку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому нормальні люди стають ксенофобами

Це не секрет: багато чорних, білих, латиноамериканців, азіатів дотримуються цих же принципів, зокрема в Нью-Йорку, який ще називають Великим казаном із переплавки різних культур. Таким чином, продовжують існувати дві Америки: одна для кольорових людей, інша - для білих, і ці обидві Америки сильно розділені.

Якби наші соціальні світи були більш інтегрованими, можливо, ми б побачили більш якісний склад серед тих, хто нами керує або здійснює наше правосуддя. Якби наші політики, представники поліції та прості громадяни мали більше досвіду різнорасових контактів, вони б по-справжньому розуміли інші раси.

Може здатися нерозумним порівнювати цілу державу чи федеральну політику із відпочинком у нічному місті, але наш досвід формується не тільки юридичними і політичними вправами, але й через взаємодію один з одним. Сегрегація в ХХІ столітті - це не стільки юридичне і фізичне розділенння, це швидше культурний поділ, що й надалі більше нас ділить, ніж об’єднує.

Оригінал: The Guardian

Переклад: iPress.ua

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

05 04 2013 11:34
ТЕГИ: расизм, США
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ