Школа для Давида (Відповідь Б’янки Залевської Давиду Сакварелідзе)
За роки роботи в Україні я вже звикла до того, що будь-яке незадоволення політиків журналістською роботою пояснюється заангажованістю і продажністю журналістських колективів. Це був улюблений прийом Віктора Януковича та його оточення.
Саме тому в останні дні Майдану наш телеканал "Еспресо" хотіли знищити - тому що ми були "диверсантами", які працювали за вказівкою держдепартаменту і ЦРУ. Сьогодні політик-демократ, який отримав другий шанс провести реформи і довести свою здатність змінювати країну, без будь-яких доказів звинувачує журналістів у тому, що вони виконують замовлення його конкурентів.
І чим же він тоді відрізняється від Януковича? Той бачив усюди руку ЦРУ, цей - руку Авакова. Але журналісти для того й існують, щоб рятувати надто самовпевнених політиків від параної. Пану Януковичу ми вже допомогли. Сподіваюся, пан Сакварелідзе допоможе собі сам. Політик, який претендує на участь в демократичних перетвореннях, повинен навчитися поважати пресу і громадянське суспільство. У моїй рідній країні політики - навіть такі молоді, як Давид - теж навчалися цьому не відразу. Але все ж, врешті-решт, навчилися. А про тих, хто не зміг, сьогодні ніхто не згадує.
Але ще більше ніж нападки на наш телеканал, який чесно виконував свою місію і під час Майдану, і в непрості дні військових випробувань для нашої країни, мене вразили невмотивовані нападки на одного з найвідоміших в Україні правозахисників - Євгена Захарова. Коли ми з вами, пане Сакварелідзе, ще не були навіть школярами, Євген Захаров уже брав участь в радянському правозахисному русі - а це було значно ризикованіше, ніж сьогодні писати пости в соціальних мережах.
Він багаторічний керівник Української Гельсінської Спілки з прав людини, один із засновників товариства "Меморіал". Якщо ми з вами будемо відмахуватися від думок таких людей - ми перетворимо Україну в Росію Путіна і підірвемо віру мільйонів людей у зміни. Невже "грузинський стиль і метод роботи" - це путінський стиль?
Коли мої грузинські колеги розповідали мені, що однією з причин поразки вашої команди в Грузії було відверте презирство до громадянського суспільства, правозахисників і вільних ЗМІ, я в це не хотіла вірити. Тепер доводиться просто порадити вам зрозуміти, що ваша поразка, яка змусила вас і багатьох ваших друзів залишити Грузію, могла бути зумовлена саме цим демонстративним презирством до цінностей, які допомогли провести реформи в Польщі і, сподіваюся, допоможуть реформам в Україні. Тільки якщо ви зрозумієте це, ви зможете рухатися далі, навчитися діалогу та повазі до громадян своєї нової Батьківщини.
Я хочу сказати вам, що не буває ані грузинського, ані польського, ані українського "стилю і методу". Буває правда і брехня, демократія і авторитаризм, закон і беззаконня. Ці поняття не мають національності. Це те, що намагався пояснити Євген Захаров в своєму інтерв'ю. Це те, що намагалися показати в своєму розслідуванні мої колеги. Ви повинні самі визначитися, на чиєму ви боці, чиї цінності для вас є важливими.
Без такого розуміння, як мені здається, вам нема чого робити ані в політиці, ані в прокуратурі. І досягнення такого розуміння, повага до цінностей демократії - головне, що можуть принести в політику такі нові люди, як ви - люди, які роблять свої перші серйозні кроки і вже в силу своєї молодості, недосвідченості і гарячковості не вільні від помилок.
Б’янка Залевська — громадянка Польщі, український журналіст, яка стала відома під час сміливих репортажів з Майдану для польських ЗМІ. Після початку військової агресії Б’янка організувала одну з наймасштабніших акцій по збору благодійної допомоги українській армії у Євросоюзі. З перших днів війни - вона військовий кореспондент "Еспресо". Була важко поранена, після обстрілу машини, в якій Б’янка пересувалася, вона дістала перелом хребта й інші важкі травми. Зусиллями польського фонду Кульчика, польського уряду та каналу "Еспресо" Б’янку вдалося врятувати. Петро Порошенко нагородив Б’янку Залевську орденом княгині Ольги.
Першоджерело: Еспресо.TV
