RSS
БІЗНЕС & ФІНАНСИ МЕДІА.ГОЛОВНЕ

Як закінчиться криза в Україні

"Для того, щоб Україна вижила і процвітала, вона не повинна бути форпостом однієї сторони проти іншої - вона повинна відігравати роль мосту між ними"
Державний секретар США у 1973-1977 роках, лауреат Нобелівської премії миру у 1973 році, Генрі Кіссінджер переконаний, що сторонам політичного та військового протистояння в Україні слід передбачити наслідки своїх дій у майбутньому.
Як закінчиться криза в Україні Генрі Кіссінджер. Фото: asiasociety.org

Публічні дискусії щодо України точаться лише навколо конфронтації. Але чи знаємо ми, куди прямуємо? У своєму житті я бачив чотири війни, які розпочинали з великим ентузіазмом і суспільною підтримкою, але ми не знали, як закінчити усі з них, а з трьох ми вийшли в односторонньому порядку. Оцінювати політику треба за тим, як вона закінчується, а не за тим, як вона починається.

Занадто часто українське питання представляють як відкритий конфлікт: Україна приєднається до Сходу, чи до Заходу? Але, для того, щоб Україна вижила і процвітала, вона не повинна бути форпостом однієї сторони проти іншої - вона повинна відігравати роль мосту між ними.

Росія повинна визнати, що примусивши Україну повернутися до статусу свого сателіта, і, тим самим, знову пересунувши свої кордони, вона прирікає себе до повторення історії з нав'язаними самою собі циклами взаємної напруги у відносинах з Європою і Сполученими Штатами.

Державна Дума Росії. Фото: radiosvoboda.org

Захід повинен зрозуміти, що для Росії Україна ніколи не зможе бути просто іноземною країною. Російська історія почалася з того, що називалося Київською Руссю. Російська релігія поширювалася саме з Києва. Україна була частиною Росії протягом століть, і історія обох країн була переплетена ще до того, як Україна стала належати до Росії. Деякі з найважливіших битв за свободу Росії, починаючи з Полтавської битви 1709 року, велися на українській землі. Чорноморський флот - інструмент проектування сили Росії у Середземномор'я - існує завдяки довгостроковій оренді бази у Севастополі, в Криму. Навіть такі відомі дисиденти, як Олександр Солженіцин і Йосип Бродський, наполягали, що Україна є невід'ємною частиною російської історії і, по суті, самої Росії.
Європейський Союз повинен визнати, що його бюрократична повільність і підпорядкування стратегічних аргументів міркуванням внутрішньої політики у відносинах з Україною сприяли перетворенню переговорів з нею на кризу. Зовнішня політика - це мистецтво визначення пріоритетів.

Фото: Євген Фельдман/novayagazeta.ru

Українці є вирішальним елементом. Вони живуть у країні зі складною історією та багатомовним складом населення. Західна частина була приєднана до Радянського Союзу у 1939 році, коли Сталін і Гітлер разом поділили здобич. Крим, 60% населення якого становлять росіяни, став частиною України лише у 1954 році, коли Микита Хрущов, українець за походженням, нагородив її ним в межах відзначення 300-річчя укладення Росією угоди з козаками. Захід є значною мірою католицьким; на сході переважає російське православ'я. Захід розмовляє українською; схід говорить переважно російською мовою. Будь-яка спроба однієї частини України опанувати іншу - а такими є тенденції - призведе у кінцевому підсумку до громадянської війни або розпаду. Ставлення до кризи в Україні як до елементу протистояння між Сходом і Заходом підірве на десятиліття будь-які перспективи співіснування Росії і Заходу - особливо Росії та Європи - у межах системи міжнародних відносин, якій властиве співробітництво.

Україна стала незалежною лише 23 роки тому, а раніше вона перебувала під чужим пануванням у різних формах, починаючи з XIV століття. Не дивно, що її лідери не навчилися мистецтву компромісів, не кажучи вже про історичну перспективу. Політика в Україні після здобуття незалежності ясно показує, що корінь проблеми полягає у зусиллях українських політиків нав'язати свою волю непокірним регіонам країни, спочатку одним їхнім угрупованням, а потім іншим. Ось у чому сутність конфлікту між Віктором Януковичем і його головним політичним суперником Юлією Тимошенко. Вони представляють дві частини України і не були готові ділитися владою між собою. Розумна політика США щодо України мала б знайти спосіб, як співпрацювати обом частинам. Ми повинні прагнути примирення, а не домінування одного угруповання.

Фото: AFP

Росія та Захід, а також різні політичні сили в Україні, точно не діяли, спираючись на цей принцип. Усі вони ще більше загострили ситуацію. Росія не змогла б вдатися до військового рішення у своїй політиці, не потрапляючи в ізоляцію - у той час, коли велика частина її кордонів і так вже є нестабільною. Для Заходу демонізація Володимира Путіна не є нормальною політикою щодо Росії, це радше виправдання для її відсутності.

Путін повинен усвідомити, що, незалежно від своїх образ, політика нав'язування рішень іншим військовою силою приведе до ще однієї Холодної війни. Зі свого боку, Сполучені Штати не повинні ставитися до Росії як до країни із серйозними відхиленнями, яку треба терпляче вчити правил поведінки, встановлених Вашингтоном. Путін є серйозним стратегом - з точки зору російської історії. Розуміння американських цінностей та американської психології не є його сильними сторонами. Але розуміння російської історії та психології так само не є сильною стороною американських політиків.

Лідери всіх сторін повинні повернутися до вивчення кінцевих результатів своїх дій, а не змагатися у демонстраціях сили. Ось моє уявлення про кінцевий результат, сумісний із цінностями та інтересами безпеки усіх сторін:

1. Україна повинна мати право вільно обирати, у які економічні та політичні об'єднання їй вступати, зокрема й об'єднання, у яких беруть участь європейські країни.

2. Україна не повинна вступати до НАТО, про що я казав ще сім років тому, коли вона востаннє підіймала це питання.

3. Україна повинна мати право створити будь-який уряд, сумісний з волею, висловленою її народом. Мудрі українські лідери тоді зроблять вибір на користь політики примирення між різними частинами своєї країни. На міжнародному рівні вони повинні займати позицію, яку можна порівняти з позицією Фінляндії. Ця країна не залишає сумнівів щодо непримиренного бажання обстоювати свою незалежність та співпрацює із Заходом у більшості сфер, але ретельно уникає ворожості своїх інституцій щодо Росії.

4. Анексія Криму Росією є несумісною з правилами нинішнього світового ладу. Але відносини Криму з Україною слід поставити на менш напружену основу. Задля цього Росія має визнати суверенітет України над Кримом. Україна повинна посилити автономію Криму завдяки виборам, що відбудуться за присутності міжнародних спостерігачів. Цей процес мав би також усунути будь-які двозначності навколо статусу Чорноморського флоту у Севастополі.

Це принципи, а не рецепти. Люди, знайомі з цим регіоном світу, знатимуть, що не усі з них будуть прийнятними для усіх сторін. Випробування полягає не у досягненні абсолютного задоволення усіх сторін, а у досягненні збалансованого незадоволення. Якщо яке-небудь рішення на підставі цих або порівнюваних принципів не буде досягнуте, то сповзання до конфронтації лише прискориться. І цей момент настане доволі швидко.

Джерело: The Washington Post

Переклад: iPress.ua

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

11 03 2014 14:40
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ