Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Максим Бахматов: Україна імпортує станки, телевізори, телефони, віддаючи гроші іншим країнам

Максим Бахматов: Україна імпортує станки, телевізори, телефони, віддаючи гроші іншим країнам
Максим Бахматов. Фото: facebook.com/tedxucu
В рамках проекту "iGeneration - покоління, що примножує", iPress.ua поспілкувався з Максимом Бахматовим – успішним українським бізнесменом, двигуном інновацій в Україні, керуючим партнером у UNIT.City та колишнім гендиректором ВДНГ. Максим пройшов шлях від працівника call-центру в компанії UMC до успішного менеджера, якому неважливо, що розвивати.

Ви розпочинали з роботи в call-центрі в компанії UMC, як це відбувалося?

Робота у call-центрі – це те, що було вперше зафіксовано у моїй трудовій книжці. Цей так званий рудимент минулого "совєтського", не радянського, а саме "совєтського" минулого, бо радянське – це вже щось пристойне, охайне, а "совєтське" це щось таке огидне. Ось такого огидного роду запис у мене зафіксований 1-го жовтня 1996 року. Я працював супервайзером у найкращій великій по тодішнім міркам компанії, що займалася BTL промо, називалася Light promotion. Я добре пам’ятаю свого керівника, її звали Людмила Доценко. Приємна жінка, яка займається різноманітними етноречами, одягом тощо. Після того, як я попрацював там півроку, у мене змінився графік навчання, тому мені було незручно працювати як там було необхідно. Відтак, майже увесь 1997 рік я не працював. Вже у вересні 1998 року я зрозумів, що настав час працювати. Тоді я написав, мабуть, перше або друге резюме у своєму житті та почав відправляти його факсом. Мабуть, електронні повідомлення вже були, але вони не користувалися такою популярністю, як сьогодні. Так от, на третій факс мені відповіли. Це був агент від рекрутингової агенції HeadHunter Валентин Тимошенко, який запропонував мені приїхати на співбесіду. Ми спілкувалися приблизно дві години. Для кращого розуміння – це співбесіда в HeadHunter на посаду оператора call-центру! Це найнижча ланка серед працівників UMC (Український мобільний зв'язок). Все було надзвичайно серйозно. Агент зі мною поспілкувався, після чого дав купу тестів, які я мав заповнювати вчасно. Наприклад, починаю, о 13.05 – завершую, о 13.40. Там була якась відмірка, правда-неправда, заповнюй- не заповнюй, хто мені допомагає – не допомагає, є якась логіка в цьому… Протягом двох годин я заповнював ці тести. Потім я передав йому хард-копію, він вів певну аналітику, яку згодом передав UMC для аналізу. Через деякий час мене запросили в UMC на співбесіду і в підсумку я пройшов відбір та отримав місце в групі, здається, з 18 осіб. Це був перший набір незалежних операторів, які прийшли працювати в компанію UMC зразка 1998 року.

Що відбувалося далі?

На той час це була дуже хороша робота, на якій, зізнаюся, я заробляв 600 доларів на місяць. Тодішній call-центр і теперішній нічим не відрізняється. Ти маєш своє робоче місце, комп’ютер, гарнітуру, і працюєш. Але компанії, ринок та його ріст різні. Зацікавленість компаній – різна. На той час працювати в UMC було настільки престижно, як сьогодні у Google. Це була найбільш інноваційна компанія, найцікавіша, найкрутіша… Це мобільний зв'язок – ти можеш зв’язатися з будь-ким за допомогою телефону, який ти носиш у своїй кишені. Тому це було круто, навіть, якщо ти працюєш на найнижчій посаді.


Максим Бахматов. Фото: facebook.com/mbakhmatov

Після цього я почав там зростати та потрапив у штат. Згодом мені вдалося здобути посаду експерта, потім провідного експерта. Ще пізніше мене забрали на посаду керуючого експерта дилерської мережі компанії UMC, а після цього – у Leo Burnett. Це був логічний чотирирічний ріст, навчання, розуміння бізнесу зсередини. Це було гармонійно.

Що спонукало Вас покинути UMC та розвиватися в іншому напрямку?

Мені запропонували зовсім іншу сферу в Leo Burnett. Якщо UMC – це найкраща українська компанія, то Leo Burnett  - це одна з найкращих у світі рекламних агенцій. Зважаючи на те, що я творча людина, яка підтримує КВК (КВН), я постійно думав над чимось творчим. І, коли я дуже багато читав про цю компанію, про її креативну атмосферу, яка описувалася як світ новаторів та креативної економіки, що в кожному офісі на столах лежать яблука, а я їх дуже люблю, що скрізь спеціальні хімічні олівці, якими можна малювати ідеї… Я подумав, це ж так круто! Я мав надію туди потрапити і ця надія в один момент стала правдою. Мені запропонували дуже круту посаду з нуля. Також мені пообіцяли, що оплатять навчання в MBA та збільшать зарплату вдвічі. Звичайно, це дуже цікаво. Так у 2002 році я перейшов у Leo Burnett керувати департаментом crm-системи call-центру. Це все будував вже я на тому місці, де зараз є так звана Платформа (арт-завод), Хімволокно, Дарницький шовковий комбінат. Саме там був мій офіс, я його організовував із самого початку.

Протягом року я вибудував компанію, яка була успішною. Мені ж вирішили змінити ланку керуючого. Я був безпосередньо під генеральним директором. З’явилася якась інша посада, яку зробили під цією позицією. Тоді я сказав, що мені нецікаво так працювати… Або ми підпишемо, як було в контракті, або я не стану підписувати. Мені вирішили не змінювати контракт, я сказав: "гаразд, бувайте!". Я пішов просто внікуди. Протягом трьох місяців я ніде не працював. Після того мені запропонували перейти в компанію Samsung працювати sales-менеджером в країнах Латвія, Литва, Естонія, а також трішки в Молдові та Білорусі. Я самостійно керував бюджетом, приблизно у 25 млн доларів на рік.

Це Samsung Вас знайшов, чи Ви їх?

У мене були розіслані резюме. Мені зателефонували з рекрутингової агенції і я вирішив піти поспілкуватися. Запропонували нецікаву посаду та мало грошей, тому я відмовив. Через два тижні мені знову зателефонували і сказали: "Максиме, це перший раз, коли після відмови Samsung когось ще запрошує". Я прийшов ще раз… Мене запитав кореєць містер Чі Ван Дже: "Ти передумав?" Я йому відповів, що ні, оскільки мені потрібна цікава та творча посада. Він мені відповів: "У тебе немає досвіду, ти не вмієш та не знаєш, ти ніколи не працював з технікою, ти не знаєш різниці між Lcd та плазмою…" Я ж відповів, що знаю багато інших речей, розумію, як працювати та досягати результату, тому мені це не цікаво – "Бувай!". Минає ще три тижні, я відпочиваю в Криму, гуляючи горами. Мені телефонують втретє і кажуть, що хочуть мене бачити. Прикриваючи слухавку, кажу своїй жінці: "Можливо, я йому як чоловік сподобався?" (посміхається) Думаю собі, грошей я хочу багато, у мене немає необхідного досвіду, тому кажу, що, коли повернуся з відпочинку, то зателефоную. Повернувшись з відпочинку, я їду на зустріч та запізнююся на понад півгодини, тому що розумію, що буде розмова ні про що… Він мені каже: "Ти мене задрав. Ось тобі ринок Литва, Латвія, Естонія! Це майбутня Європа… Ось тобі така зарплатня, ось це і те… Нормально?" Я до нього прийшов якраз у свій день народження - 25 років. Думаю, це, напевно, якийсь знак і треба погоджуватися. Він відразу забрав мене на зустріч в штаб-квартиру…


Максим Бахматов. Фото: facebook.com/mbakhmatov

У великій компанії Samsung я пропрацював два роки в країнах Прибалтики та Молдові з Білоруссю. Відтак, мені пощастило яскраво побачити ту трансформацію, як пострадянські держави ставали європейськими, які стандарти вони освоювали… Це надзвичайно цікавий досвід. Після того, вже відпрацювавши в Samsung, я зрозумів, що мені буде нецікаво працювати на когось іншого. Я зрозумів, що буду відкривати свою IT-компанію. Першу ми назвали UkrGameExport – це була компанія, що зараз називається акселератором. Те, що я зараз роблю називається акселератором, корпоративним, чи акселератором стартапів. 

У 2005 році я об’їхав усі українські ігрові компанії. Зокрема, я познайомився із Сергієм Григоровичом, який є творцем ігор S.T.A.L.K.E.R. і "Козаки", компанією Best Way, яка створила гру "В тылу врага" та Absolutist, яка розробляла казуальні ігри та заробляла мільйони доларів, продаючи їх через свою платформу в 157 країн світу, оскільки тоді ще не було, наприклад, App Store, чи чогось іншого. Все, що зараз робить iTunes та Google Play – вони це робили самостійно. Я почав їздити по всьому світу на всі конференції та просувати бренди, укладаючи контракти. Однак ця амбітна ідея була невивчена та здійснена за свій рахунок. Боротися зі всесвітніми ігровими монстрами було дуже важко. До речі, мої партнером був Андрій Молочний. Я зрозумів, що немає сенсу боротися, коли ми вперше за всю історію поїхали в Японію на Tokyo Game Show… Це рівень, наприклад, якщо ви займаєтеся тенісом, то вам кажуть: "Слухай, завтра їдемо на Roland-Garros. Бачу, що ти тримаєш ракетку непогано, поїхали!" Ти приїжджаєш, тебе звичайно, що "розривають". Те саме було на Tokyo Game Show. Ми побачили, що люди живуть в майбутньому так далеко, що досягнути їх неможливо. Тому ми зрозуміли, що проект UkrGameExport, швидше за все, буде злетом.

Але паралельно з тим, я зі своїм шкільним другом паном Едуардом Зінгером започаткував IT-компанію в Німеччині, назвавши її UkrGerman Enterprise (UGE). Ми почали її розвивати, створюючи IT-продукти для великих компаній в Європі з розробкою в Україні. Це були hardware і software. Тобто, ми робили не тільки аутсорсинг, але й певні розробки. Ми співпрацювали з Panasonic, Sixt, Commerzbank і франкфуртською атомною станцією … 

Як так склалося, що Ви потрапили на телебачення?

У той же час ми зрозуміли, що потрібно розвивати телевізійний бізнес. Думали розвивати щось своє і навіть створили творче об’єднання "Молодые волки". Однак згодом зрозуміли, що "розкачувати" "Молодые волки" буде дуже важко. Тому я вирішив звернутися до якогось крутого бренду і подумав, що це може бути Comedy Club. Ми грали в КВК (команда "Аляска"), де за нас виступав Андрій Молочний, який був автором та грав, а я був капітаном та директором. Ми стали чемпіонами у Вищій українській лізі (2005 рік), дворазовими чемпіонами Відкритої слобожанської ліги та чемпіонами Києва в 1998 році. Тобто, у цій "тусовці" ми були досить відомі та всіх знали. Я зв’язався з Гаріком Мартиросяном і через два дні ми вже спілкувалися з ним особисто. Після цього ми зайшли до генерального продюсера, а також співвласника Comedy Club Артура Джанибекяна та домовилися, що будемо представляти Comedy Club в Україні, а компанія носитиме назву Comedy Club Ukraine. 

Стартували ми в лютому 2006-го року. Почали телефонувати до людей: до Дяді Жори, Олександра Педана, Сергія Притули, Антона Лірника, Андрія Бурими та всіх інших. Ми почали збиратися, робити репетиції, писати щось, планувати. Згодом ми побачили, що в нас усі є і ми зробили пару тестів. Водночас у нас не було людини, яка буде виходити замість Павла Волі. Немає людини, яка б могла "петрушити" всіх зірок, політиків… Ніхто цього не хотів. Лірник – це не його історія, Молочний – теж не його, Дядя Жора  – також зрозуміло. Якраз ми їхали у потязі з Москви, і Лірник сказав: "А чого ми взагалі паримося? Ти ж завжди гарно грав розминку в КВК…" Так, я постійно грав гарну розминку. На сцену не виходив, а розминку грав дуже гарно – відповідав на питання. Він сказав: "Давай, ти ж вмієш! Ми "докрутимо", допоможемо…" Я погодився і придумав собі образ Ледокол Бахматов. Колись мене називали Ледокол. Одна моя знайома людина сказала, що треба робити те то і те то… І він каже, що ти, як ледокол, поки не проломиш і не покажеш, куди йти – ми не підемо, ми не знаємо, як це. І це було ще в 2002 році. Коли настав час придумувати собі нікнейм, то я подумав нехай буде Ледокол Бахматов. Коли ти вперше виходиш на сцену, то в залі є так звана "відмороженість". Люди ще такі насуплені та нічого не розуміють, їм ще не смішно. Це називається крига, лід. І треба, щоб хтось ламав цей лід, щоб ставало "тепліше" та краще.


Фото: prikol.bigmir.net

Ми почали робити цей проект у червні 2006 року. 10 червня того року була перша вечірка. За три вечірки ми вже стали окуповуватися… Інвестиція була 34 тис доларів. З моєї частина це була компанія, офіс, техніка тощо. У серпні 2006 року ми були відзняті, а у вересні нас вже показували на телеканалі "Інтер". Тобто, якщо у Москві на той час це була 5-6 кнопка, то ми почали з першої. Ми відразу почали пропагандувати винятково українське Comedy. Так, на перших зйомках у нас були гості - Тимур Батрутдінов і Олександр Рева, але вони робили один номер на 2-3 хвилинки. Згодом у нас майже все було українською мовою та справно працювало. Ми стали дуже популярними за короткий час – два місяці. Я придумав собі образ інтелігентного панка. У мене дві вищих освіти, багато корпоративного досвіду, декілька IT-компаній… І тут людина виходить з биткою і починає "петрушити" все, що там бачить. Я собі зробив зачіску, вистригши волосся з обох боків, купив костюм за 2 тис доларів та кеди – тоді це були несумісні речі. Тобто, сьогодні це нормально, а тоді це виглядало інакше, однак воно працювало. 

Більше року ми займалися Comedy Club, проте згодом почалися якісь корпоративні питання від московського Comedy, щось внутрішнє… Таке буває, коли люди домовляються, але не прописують свої домовленості. Зважаючи на те, що всі мої партнери були друзями, то звичайно з ними я нічого не підписував. Це було винятково на понятійних чесних засадах. Вони багато заробляли, але все це було тільки на чесному слові. Коли почалася корпоратизація московського Comedy, який був оцінений партнером "Газпром-медіа" майже в півмільярда доларів, і проданий за 270 млн. А потім ще впродовж двох років вони отримували 90 млн. доларів бонусів… Коли такі великі гроші трапляються, то некорпоративна історія не працює. Відбувся конфлікт і я вийшов з проекту. Ми домовилися порахувати і я запросив компанію Ernst & Young, яка зробила повний аудит і оцінку. Вони сказали, що компанія класна, що вона генерує дуже багато доходу, ми обернули приблизно 2,2 млн доларів при інвестиції 30 тис… Вони оцінили компанію в 1,6 млн доларів. На тому все закрилося...

Як Вам вдається зрозуміти, що ідея "вигорить"?

Мені дуже важко сказати… Є таке прислів’я: "знал бы прикуп – жил бы в Сочи. – а.. а где вы бабушка живёте? - в Сочи". Відтак, хтось знає, що треба відкривати соціальну мережу та назвати її "Мордакнига" і з цього всі будуть сміятися… Будуть казати, що це все несерйозно, що це "фігня" і т.д. Але пройде 13 років і людина буде володіти двома мільярдами акаунтів людей. Легко здогадатися, що це пан Цукерберг. Хтось знає, що треба робити якісь яблучні телефони, а хтось цього не знає… Я думаю, що це якесь відчуття, яке я навіть не можу описати. Є якісь речі, що можна прописати, проговорити та навіть навчитися. Все інше – на підсвідомому рівні. Ти відчуваєш, що це може бути хорошим, а дещо інше ні. Наприклад, дехто ніколи не одягнете яскраву рожеву кофтину із зеленими лапками… Людина відчуває, що це буде непристойно, а для когось це норма. На цьому всьому можна робити дуже багато речей.

Розкажіть про свою історію з ВДНГ

Коли я займався благодійним проектом, що називався "Частинка серця", ми зібрали 1 млн 660 тис грн і врятували 32 людини за один місяць. Я вважаю, що це дуже багато. До мене приходили багато друзів, одна з яких пані В'ячеслава Фролова – один із членів журі "Україна має талант". Вона розповіла мені дуже сумну історію… У неї було троє дітей, але одна дитина померла від вади серця. Якраз від цієї хвороби ми рятували дітей в рамках нашої програми "Частинка серця". Перебіг хвороби - це дірка в серці, що збільшується, яку треба закрити, щоб людина не померла. Її закривають спеціальним корком, який називається оклюдер. На жаль, тоді його не було і вона допомогла мені, написавши про це… Навзаєм я автоматично сказав, що можу допомогти їй з проектом Арт-Пікнік, який проходив на ВДНГ. Там було дуже багато проблем: бюрократія, хабарі, словом, це державне підприємство і т.д. Я їй сказав, що прийду, поспілкуюся та вирішу ці проблеми.


Максим Бахматов. Фото: facebook.com/mbakhmatov

Ми почали спілкуватися з різними людьми. Забігаючи наперед скажу, що я вперше зумів зробити цей проект всеукраїнським, бо за один рік ми реалізували його безкоштовно в Києві, в парку ім. Пушкіна, у Рівному в центральному парку ім. Шевченка, і в лунапарку в Одесі. Три проекти одночасно: травень-червень у Києві, липень в Рівному, а в серпні в Одесі. Коли ми почали спілкуватися стосовно ВДНГ, то зустрічалися з різними партнерами і дійшли до Володимира Бородянського, щоб поговорити стосовно медіа-підтримки, адже він голова StarLightMedia. Він вислухав нас і сказав: "Що ви "гоните" на наше ВДНГ?". Я йому автоматом відповів: "Хіба за це ми стояли на Майдані?" Він запропонував мені подати своє резюме та спілкуватися, а потім додав, – "Будеш приходити на співбесіди, можливо, щось вдасться…". Я подав резюме до Адміністрації Президента і почав спілкуватися з різними людьми. Після того мені запропонували стати виконувачем обов’язків голови ВДНГ без будь-яких гарантій, без державних грошей, без підтримки… "Іди працюй!".

Це було винятково на благодійних засадах?

У мене офіційно була зарплата 5 тис грн, однак певний час я розумів, що все відбуватиметься на благодійних засадах. Десь за півроку мені запропонували стати директором з окладом 600 тис гривень на рік. Виходить фіксована зарплата 25 тис на місяць, а все інше – премія. Я вважаю, що на державному підприємстві в Києві та навіть на приватному – це дуже гарно. Щоб краще розуміти, то в мене зарплатня була більша, аніж у прем’єр-міністра. Таким чином, я потрапив на ВДНГ, після чого почалися процеси розбудови і це було гарно.

Якщо все складалося настільки добре, то чому Ви вирішили піти?

По-перше, ми вивели підприємство з кризи, виплатили борги, розблокували рахунки, виплатили борги по зарплаті, відстояли парковку, яку вкрали, відстояли іншу територію, на якій хотіли побудувати житловий комплекс на 300 тис м. Ми зробили десятки таких успішних проектів, як Atlas Weekend, другий Atlas Weekend , "Зима на ВДНГ", Концерт-холл тощо. Ми збільшили обіг майже втричі. Коли ми прийшли було 17 млн на рік, а коли пішли – 52. Ні копійки не взяли з держави, ні копійки не взяли з міста. Ми написали план розвитку ВДНГ на найближчі 50 років, за який заплатили іноземним консультантам. Після того зрозуміли, що треба реалізовувати цей план… З’ясувалося, що вся держава не готова до динамічних змін. І зусиль одного гендиректора ВДНГ не достатньо, щоби поламати три міністерства, рішення Кабміну, а також щось в Адміністрації Президента… Ми розуміли, що один проект реалізації інвестиційної програми за прикладом державного приватного партнерства вийшов би тільки у два роки, щоб тільки підготувати документи. Держава гальмувала навіть не спеціально. Вона просто погано організована. Вся ця історія неефективна. Наприклад, чому історія UNIT.City зараз ефективна? Тому, що тут є один інвестор, який з нами поспілкувався і сказав: "Хлопці, якщо ви будете три роки лобіювати один проект, то за цей час я все збудую". Ми зрозуміли, що, якщо ми дійсно хочемо змін в державі, то немає значення, чи це приватна власність, чи державна, якщо це все в Україні. Якщо це гарні речі, пов’язані з розвитком, з інноваціями, креативною економікою, навчанням, то ми можемо це робити. Так, якщо держава попросить нас повернутися, то ми повернемося і щось зробимо з ВДНГ. Спершу ми побудуємо все тут, покажемо, що ми можемо будувати з приватним інвестором і будемо йти далі розвиватися… Принципі, все необхідне ми зробили. Далі потрібно боротися із системою, але це треба робити не тільки нам, а на всіх рівнях.

Чому Ви вирішили займатися інноваціями та коли виникла ідея UNIT.City?

З інноваціями моя кар'єра була постійно пов'язана, тому перехід на проект UNІT.City для мене став логічним кроком.  Я знову працюю в команді з Максом Яковером, з яким ми робили перевтілення ВДНГ. 

UNIT.City - це Інноваційний парк, перший і поки що єдиний в Україні. Це місто в місті, де буде поєднано п'ять сфер: бізнес, інновації, освіта, культура, життя. Інвестор парку Василь Іванович Хмельницький жив цією ідеєю ще з початку 2000-х років.  Він багато їздив по різних технологічних центрах світу і зрозумів, що такі проекти є каталізатором зростання інновацій і розвитку бізнесу в провідних країнах.  Журналісти охрестили UNIT.City українською "Кремнієвою долиною". Сутність  Долини в тому, що там є велика концентрація талантів, дослідницьких лабораторій, інвестицій, освітніх проектів, які обумовлюють бурхливий ріст і велику якість та кількість продуктів, що вони виробляють. Наше завдання створити подібну історію в Україні. На території парку вже є ІТ-школа UNIT.Factory, бізнес-кампус, кафе, спортзал, до кінця року відкриється коворкінг. На початку 2018 з'являться дві нові офісні будівлі, у планах - будівництво житла, дитячих садків, шкіл. Це стане новим простором для роботи і якісного життя, де буде атмосфера інновацій і розвитку.


Фото: Unit.city

Що дозволило проекту Себастьяна Кайта стати переможцем UNIT.City Art Prize?

Я переглянув близько двохсот робіт. Були дуже фантастичні роботи, дуже красиві, але незрозуміло, як це можна було реалізувати та, чи вистачить у нас грошей на це. Якщо ви подивитеся на архітектуру цього місця, то побачите, що труба стоїть по центру. Якщо ми робимо щось довкола труби, то її бачитимуть тільки люди, які близько до неї підходитимуть. Тобто усі ці красоти будуть для дуже вузької категорії людей. Робота британського митця була, змістовна, професійно зроблена, у ній був розрахований бюджет до фунтів. Офіційно проект "Маяк" ми відкриємо приблизно в квітні-травні 2018 року, коли будемо відкривати ще дві нові офісні будівлі. 

Яка суспільна користь цього арт-об’єкту?

"Маяк інновацій" – це майбутня частина іміджу Києва та України. З індустріальних часів люди знали: якщо йде дим з труби, то завод працює, а значить, будуть зарплати, буде життя. Ми вирішили, що це символ нового життя: якщо йде світло, то є інновації і розвиток, а значить в державі все буде добре. 

Це красивий та змістовний проект, який буде привертати увагу киян та гостей міста в радіусі 25 км, в тому числі міжнародних гостей, до першого Інноваційного Парку України. 

Чому в Україні держава не може займатися такими проектами?

Я вважаю, що проблема в тому, що ми з вами погано працювати і погано обирали, починаючи з 1991 року. Це все йде звідти. Ми мали дуже гарну стартову позицію, оскільки наше ВВП було таке саме, як у ФРН. Але ми почали займатися різними неправильними речами. 

Наприклад, у Китаї рибацьке село за 30 років перетворилося на 20-мільйоний мегаполіс. Літаючі таксі, автоматична система паркування, словом, неймовірне майбутнє… Як у них це вийшло? Вони починали з того, що в них була зарплатня один долар на день. Через тридцять років вони диктують умови всьому світу. Виходить, що ми починали приблизно однаково, але вони працювали, а ми робили вигляд, що працювали, бо результатів немає. Чому агресія сталася в 2014 році? Тому що до цього часу ми "ковирялися в носі". Якби ми були сильні, об’єднані, працювали з метою, то нічого б не сталося. 


Максим Бахматов. Фото: facebook.com/mbakhmatov

Як може допомогти розвитку бізнесу держава? Стимулювати розвиток малого бізнесу, створювати для цього гідні умови: інфраструктуру та екосистему.  Просувати Україну як напрямок для розвитку бізнесу на міжнародній арені, позбавлятися корупції та робити прозорі схеми регулювання. Багато чого у нас ще попереду. Головне, щоб в державі з'являлося більше діячів, що зацікавлені в розвитку країни, інновацій, освіти. 

Про Radar Tech пишуть, що це сприятлива екосистема для стартапів, як це працює?

У цьому нічого нового немає. У Німеччині все це працює років десять. Є запити від великих корпорацій, яким потрібні інновації, динаміка, свіжі рішення. Все це вони не можуть зробити самостійно всередині компанії, оскільки не здатні. Для стартапа потрібні гроші, ринки збуту та система. Коли ми це об’єднуємо, то розуміємо, що це все дуже логічно, це все працює. Першим, хто дав відповідь – була велика компанія Київстар, яка має 26 млн клієнтів, є найбільшим оператором у східній Європі. Коли вони кажуть: "хлопці, допоможіть нам вирішити проблему, а ми вам дамо клієнтів і промо!" Звичайно, що кожен стартап говорить "хочу, хочу, хочу!". Найголовніше – це клієнти, гроші на промо і на маркетинг, бо продукти є, але їх не завжди можна розкрутити, показати. Ми ж це робимо. Ми вчимо найкращі стартапи, поліруємо їх, даючи знання, визначаємо найкращих та даємо їм контракти.

У цьому проекті я голова правління. У мої обов’язки входить все це координувати, організовувати, стимулювати, продавати і гарантувати, що все це буде реально. Відбір стартапів проходить голосуванням комісії з 15 людей. Ми дивимося на те, чи може цей проект працювати з Київстар, чи ні. Така система дозволяє робити майже об’єктивні висновки.

Назвіть свіжий приклад успішного стартапу?

Наприклад, проект mBill - система мікроплатежів дозволятиме Київстар дати таку можливість оплати, як робить PayPal. У Київстар стоятиме така система завдяки співпраці з нами. Проект mBill стане частиною платформи Київстар, що в підсумку дозволятиме розвивати малий і дуже малий бізнес.

Ви поєднуєте інновації та мистецтво, чи не хотіли б Ви, наприклад, поєднати спорт і освіту, тощо?

Забігаючи наперед скажу, що ми будемо відкривати новий проект та займатимемося муніципальним консалтингом. Ми допомагатимемо різним містам робити те саме, що ми зробили на ВДНГ та UNIT.City. Ми маємо дуже багато експертів та зв’язків, щоб дуже чіткими кроками робити зміни в містах, де хочуть змін. Там буде спорт, навчання, культура, проблеми ЖКГ.

Кожне місто заслуговує на свій центр розвитку і сили, центр навчання. У кожному місті є гарні люди, креативні студенти, нормальний ректорат, депутати. Треба допомагати нормальним людям організовуватися і робити інноваційний центр не на 25 Га, а на 5 тис метрів. Ви побачите, як буде розвиватися вся ця історія. Потрібно робити допомогу не на 1000 підприємств, а розроблять програму стимулювання розвитку підприємств на сотню організацій, компенсувати ці величезні відсотки, що зараз ідуть на кредитування. Банк не може кредитувати, бо є дуже великі ризики, тому він має отримати дуже великі відсотки. Якщо ж міська, чи обласна адміністрація скаже, що "давайте" мінімальний відсоток, а решту ми компенсуємо зі свого бюджету… Тим самим вони стимулюватимуть розвиток підприємництва. Не давати гроші підприємцю, а компенсувати відсоток за користування кредитами. Я вважаю, що такі речі можна робити в невеликих містах і це сприятиме розвитку підприємництва. Якщо є ріст підприємництва, то є розвиток всього іншого.

Чи не думаєте Ви, що в найближчому майбутньому роботи успішно замінять кодерів?

Рутина та банальне написання коду точно відійде. Але люди, які можуть бути архітекторами цих процесів, чого ми безкоштовно навчаємо у школі UNIT Factory, будуть користуватися попитом. Майбутні архітекторі в ІТ навчаються за методикою французької Школи 42. Навчання повністю інтерактивне. Немає ніяких викладачів, деканів і т.д. Є тільки ти і твоє завдання. До UNIT.Factory може потрапити будь-яка молода людина віком від 18 до 30 років, на конкурсній основі. На 300 місць 16 тисяч охочих. 


Максим Бахматов. Фото: facebook.com/mbakhmatov

Ми це робимо безкоштовно для тисячі студентів. Єдина умова перед ними – щоб вони залишилися в Україні на три наступні роки після випуску. Для нас немає різниці, в якій компанії. Таку умову ми висуваємо, щоб утримувати таланти в Україні і розвивати економіку.

Яка професія, чи сфера життєдіяльності буде після ери ІТ?

Я би займався вичищенням бруду – екологічні проблеми, глобальне потепління, годування людей, боротьба з невиліковними хворобами. Щодо професії, я би всім радив іти в інженерію. Інженерія, точні науки, Data Science, математика. Зараз в Україні люди в певному роді недолугі. Закінчується епоха гарних радянських інженерів. Найближчим часом не буде кому креслити, будувати, робити машини, станки і т.д. Всі наші стартапи є дуже не наукоємними. У нас немає бази, щоб зробити їх такими. Наприклад, Tesla, SpaceX  - це  наукоємні стартапи. Що більша додана вартість продукту, тим краще економіці та людям. Україна зараз експортує всі речі, які є з низькою доданою вартістю: пшениця, масло, борошно і т.д. Водночас ми імпортуємо станки, телевізори, телефони тощо. Виходить, що гроші ми віддаємо іншим державам. Літак "Антонов" - це концентрація наукоємних речей. Збудувати літак можуть тільки п’ять-сім держав у світі. Поки ми це можемо. Якщо не будемо займатися інженерією, то це все зникне.

Але літаку "Мрія" вже понад 30 років, Україна не розвивається?

До держави прийшли іноземні військові: почали воювати, але ми не вміли це робити. Держава зрозуміла, що, якщо вона не вміє воювати, то вона зникне. Тут те саме, але воно розтягнуте в часі. Ми думаємо, що не будемо стимулювати економіку і нічого не станеться. Станеться! Настане інша криза, прийде вже інший сусід і скаже, що ми слабкі! "Навіщо вам це? Давайте ми трішки візьмемо!" 

Якщо держава розуміє, що потрібно інвестувати в наукоємні речі, то я впевнений, що "Антонов" можна розвинути до дуже крутого рівня, якщо будуть важелі, воля та повноваження. У нас є "Мотор Січ", ми можемо будувати двигуни, гвинтокрили, ракети… Ілон Маск каже, що найкращою ракетою після SpaceX є "Зеніт". Це українська ракета – так звана "сатана". Вона дуже велика, надійна, підйомна. Могли і поки ще можемо, ще років сім зможемо… А після того аграрний придаток, важка металургія… Ми ж експортуємо чорний метал і таке інше, а не літаки та машини. В окремих містах, проектах та бізнесах Україна показує хороші результати. Якщо ми захочемо, то ми все зможемо!

Ви плавець, комік, успішний менеджер… Як Вам вдається все це поєднувати?

Я займаюся плаванням професійно. На сьогодні я 24 у світі на дистанції 200 метрів батерфляєм серед людей віком 35-39 років. Після того, як ти не плаваєш професійно, ти стаєш так званим атлетом "мастерс" - зрілим. Від 25 років і до ста. Все це ділиться по 5 років: 25-29, 30-34 і т.д. На змаганнях 200 метрів батерфляєм я зайняв 24 місце. Це мені подобається і це моє таке собі хобі. Можливо, я цим займаюся, тому що після цього я добре себе почуваю, гарно йдуть думки. Завжди повинна бути певне розвантаження, яка настає винятково після фізичного навантаження.


Максим Бахматов. Фото: facebook.com/mbakhmatov

У будь-якій професії та проектах у вас є всього дві речі. Це від нашого інтерв’ю і до будівництва атомної електростанції – час і ресурси. Хто це все може організувати краще, той стає Цукербергом, президентом Обамою… Мені ж цікаві різні речі. Водночас я розумію, що я людина, яка перш за все може організовувати, розробляти, робити business development, досягати результату. Який напрямок? Мені байдуже. Мені зараз цікавий розвиток реального проекту на 200 млн доларів, де я керуючий партнер. Я роблю те саме, що і у попередніх своїх проектах. Бізнеси можуть бути зовсім різні, але логіка розвитку та проривів та ж сама.

Що для вас у житті є успіхом?

Успіх – це створення. Якщо я щось створюю, тоді мені це цікаво. Якщо ти споживаєш менше, аніж створюєш – це цікаво. Проекти можуть бути різні: волонтерські, комерційні, IT, медійні, державні тощо. Давайте прив’язувати мій успіх до успіху міста, чи держави. Якщо держава буде ставати сильніша – мені буде цікаво та набагато приємніше. Наприклад, зараз мені кажуть багато приємних речей за ВДНГ, як все піднялося, як там безпечно, як там цікаво. Я бачу результат і це буде працювати ще багато років. Наступний крок - зробити все заплановане в UNIT.City

 
 

Одне із гасел Максима Бахматова говорить про те, що усе "совєтське" краще зруйнувати і побудувати щось нове. Його колеги по Radar Tech навіть жартують: "якщо у вас тут занедбано, брудно, іржа і все зруйновано – будьте обережні, бо скоро до вас прийде Бахматов!" Найбільш показовою якістю Максима Бахматова є те, що він не боїться перешкод на своєму шляху. Зокрема, це непроста робота на ВДНГ. Ледокол Бахматов допомагає створювати інноваційні центри в Україні, що в підсумку дозволяє країні не стояти на одному місці, а рухатися вперед.

Окрім того, Максим Бахматов своїм прикладом доводить, що плідна робота дозволяє розраховувати на хороші результати. Головне ж віддаватися своїй роботі та "споживати менше, аніж створювати". Врешті-решт, Максим Ісанович вкотре демонструє, що людина може досягати успіху в будь-якій галузі. Немає різниці, чи бізнес, гумор, інновації, культура, волонтерство, освіта, чи щось інше. Головне – це прагнення вдосконалюватися та якісно виконувати своє завдання.

 

Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
"Циркони" з суші, відновлені 1,5 та 3 тонні бомби і натиск на Донбасі. Про останню тактику росіян – Том Купер
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Кілька думок про російський розвідувально-ударний ланцюг. Більшість обстрілів відбувається на основі агентурних даних – Том Купер
Кілька думок про російський розвідувально-ударний ланцюг. Більшість обстрілів відбувається на основі агентурних даних – Том Купер
Війна в Україні після російських виборів. Активізація чи затягування? – Мік Раян
Війна в Україні після російських виборів. Активізація чи затягування? – Мік Раян
Стратегічні повітряні удари можуть вирішити долю війни. За умов стабільності фронту на землі – Філліпс О'Брайен
Стратегічні повітряні удари можуть вирішити долю війни. За умов стабільності фронту на землі – Філліпс О'Брайен
ТОП ЧИТАЮТЬ КОМЕНТУЮТЬ
No articles
СТАТТІ
Аналіз збільшення попиту на автоклави у 2022-2023 роках

Аналіз збільшення попиту на автоклави у 2022-2023 роках