Для мене дуже страшно перетворитися на пластикову фігуру з білбордів, - Морозова
Як Ви визначаєте для себе поняття еліти в контексті сучасності? Які критерії і вимоги, на Вашу думку, є необхідними для того щоб бути гідним називатись справжньою елітою?
Для мене не зовсім зрозуміле поняття «еліти». Я не схильна навішувати ярлики: "активісти", "молодь", "популярні блогери", "урбаністи". Навіщо вигадувати ці групування й категорії? Кожна людина унікальна і цікава по-своєму. Інша справа, що є люди, в яких безпомилково розпізнаєш "свого". Зважаючи на ситуацію в країні, мабуть, для мене "свої" - ті, хто бере відповідальність у свої руки. За власне життя, за спокій близьких, за своє подвір’я, за район, за країну. Не витрачає час на скарги і звинувачення в космос, а щодня, крок за кроком, робить свій приватний внесок у спільну перемогу.
Якщо ми говоримо про оновлення. Які на Вашу думку нові цінності мають прийти на заміну старим, зокрема в політиці?
Відповідальність. Чим раніше людина, соціум усвідомлює, що у всіх проблемах, по суті, винні ми самі, тим легше буде потім. Винні самі, а значить, в наших силах все виправити і зробити правильно. Держава - це великий механізм, який складається з маленьких частинок. Обирай, яка тобі подобається, сферу, на якій ти розумієшся, і докладай зусиль, щоб все виправити. І одним з інструментів, як налагодити державу, є політики. В політиці з цінностями взагалі дуже туго. В усі часи: від стародавнього Риму до сучасної розвиненої Європи. Різниця лише в бажанні громадян контролювати політиків. Ставити їм рамки, цікавитися, як вони справляються зі своєю роботою, прискіпливо вичитувати звіти і давати оцінки частіше, аніж раз на рік. Відповідальність та бажання жити не минулим чи далеким "світлим майбутнім", а тут і зараз. Як на мене, це найголовніше. До цього варто додати лише щирий інтерес до своєї країни - до її історії, музики, літератури, кіно та її людей. З цього неминуче народжується любов, яку зараз звуть патріотизмом.
В чому Ви вбачаєте свою особисту відповідальність. Яка Ваша особиста місія?
Я не маю великих коштів, щоб допомагати армії. Але я хочу допомагати налагоджувати життя міст в які хочеться повертатися. Зараз я займаюся питаннями громадського транспорту. Це шалено цікава й важлива тема, яка стосується максимальної кількості людей. Наприклад, одне дуже важливе питання - доступність громадського транспорту. В багатьох районах столиці людина на інвалідному візку, мама з дитячим візочком не можуть виїхати навіть за межі власного двору. Маршрутні таксі, які на багатьох маршрутах є монополістами, абсолютно не пристосовані, недоступні навіть для літніх людей чи людей з важкими сумками.
З місією все набагато складніше Мені лише 25, думаю, я ще маю час, щоб над цим подумати. Але десь останні півтора роки я намагаюся робити те, що люблю, і те, що вдається. Якщо виділити найголовніше - я люблю ділитися ідеями, відкриттями. В текстах, в розмовах, виступаючи перед аудиторією. Це речі, які неможливо зробити штучно. Ти розповідаєш людям про те, що тебе запалює, "драйвить", що надихає. І цим ти надихаєш інших.
Яке Ваше життєве кредо?
З тренінгу в Будапешті цього літа, крім нових знань та цікавих знайомств, я привезла дуже влучну фразу. Англійською вона звучить як: We’re fired up and ready to go. Це кредо президентської кампанії Обами, якщо не помиляюся. Українською її можна адаптувати навіть цікавіше: Люди з вогнем в очах і вогнем у серці змінять світ.
Назвіть п’ять особистих пріоритетних цінностей.
Щирість, свобода, натхнення, самоповага та повага до інших, солідарність - вона ж співчуття.
Чи здатна нова еліта сформувати нову політичну культуру?
Поговоримо з вами про це років за 5 (сміється). Тут справа не у віці. Я зустрічала негідників-політиків свого віку й молодших. Не проблема понабирати до партійних списків хлопчиків та дівчат під соусом нових облич. Змінити назву партії і заплатити дизайнеру за новий логотип. Але ви спитайте, що ці хлопчики й дівчатка робили у міжвиборчий період. Чи виявляли хоча б якусь цікавість до власного міста. У звичайного, нормального українця значно більше можливостей і важелів впливу на державні установи, ніж ми звикли думати. У нас є один партієць, до якого я дуже тепло ставлюся. Він трішки старший від середнього віку в партії. Дуже прогресивна людина, із прозахідним мисленням, об’їхав півсвіту, побудував в Україні власний бізнес. Але він принципово нікуди не балотується, тому що вважає, що "совок" проник навіть у його мозок. Але це людина, яка постійно з дня на день поруч, допомагає і вкладає дуже багато зусиль в партію. Людині приємно, що вона може допомогти і може бути корисною. Не варто сподіватися на якусь міфічну політичну еліту, яка прийде і все змінить. Нову політичну культуру сформує ваш запит у ЖЕК, який ви напишете завтра, ваше небажання миритися з абсурдом у паспортному столі, ваш усвідомлений вибір підтримати на виборах партії, які мають реалістичну програму на місцеві вибори, відкриті фінанси і звітують про свої здобутки. Бо це вже не про політику. Це про наше життя.
Яка роль сучасних інформаційних технологій і вільного доступу до глобального інформаційного поля для становлення нової еліти?
Величезна. Я читала, що сучасна людина за день отримує стільки інформації, скільки людина Середньовіччя отримувала за все своє життя. Інформація, глобальна мережа - це інструмент, який можна по-різному використовувати. Можна за допомогою онлайн курсів вивчити плюс три мови, включно з мовою програмування, а можна півдня переглядати відео з котиками. В наш час технології дуже допомагають. Якщо ви кандидат, який роздає в районі продуктові набори, вам буде складно щось заперечити людині, яка знімає вас на смартфон і тут же викладає у Twitter. Соцмережі стали такою собі кровоносною інформаційною системою Революції Гідності. Навіть писати програму на місцеві вибори, переписуючись із партійцями в чаті і редагуючи файл у гул-док набагато швидше і зручніше. Нас часто називають фейсбук-партією. Не тому, що наші партійці - роботи. Справа в тому, що партія, яка існує тривалий час, не зможе сфальшувати свою діяльність, якщо вона про неї звітує в соцмережах. Якщо ви не проект під вибори, ваш розвиток видно в прогресі, і така реклама нічого не коштує. Тут у вас сторінка Василя Гацька, якому можна написати приватне повідомлення, і він відповість. Тут у вас посилання на онлайн-звіт про надходження й витрати, а тут хроніка, яка оновлюється на ваших очах, куди пишуть, фотографують, дискутують живі люди, і ви також можете висловити свою думку. Якби наших батьків і бабусь можна було відірвати від телевізорів і залучити до такої дискусії, це б значно підвищило рівень політичної свідомості.
Чим на Вашу думку відрізняється стиль життя успішної людини? Опишіть Ваш особистий стиль життя.
На мою думку успіх - це відчуття внутрішньої гармонії і впевненості. Таке відчуття внутрішнього сонця, яке просто переповнює зсередини, виливається за край, і ти його ледь стримуєш посмішкою. Тут не може бути якихось стандартів - прокинувся о шостій ранку, тричі подумав про Україну, тричі віджався від підлоги. Найважливіше - це усвідомлення, що ти на своєму місці у свій час, ти отримуєш кайф від того, чим займаєшся. Тоді це буде заряджати і робити щасливими й інших людей.
Як Ви визначаєте для себе питання відкритості? Наскільки Ви особисто готові бути відкритим як людина, і як політик зокрема?
Відкритість - це риса, що була в характері мого дідуся, льотчика, і передалася мені у спадок. Щирість, прямолінійність, чесність - для мене все це відтінки відкритості. Готовність казати будь-кому в очі, що думаєш. Часто це спричинює труднощі, часто буває недоречним. Думаю, почасти дідусь був занадто гордим, щоб брехати чи вдавати з себе когось, ким він не є. Для мене дуже важливо не втрачати себе в тому, чим займаєшся. Навіть якщо ти маєш справу з політикою. Для мене дуже страшно перетворитися на пластикову фігуру з білбордів, яка кожне слово чи дію приміряє до шаблонів політичної доцільності. Це починається з підчищання акантів в соцмережах, а закінчується розкриттям великих корупційних скандалів. Знайомі з округу КПІ в Києві жартують, що як тільки їх вчорашні однокурсники стають кандидатами в депутати, вони навіть зі сторінок ВКонтакте починають звертатися шаблонними фразами прес-служб: "Дорогі співвітчизники, хочу в цей урочистий день закликати вас...". Ви б повірили, що така людина лишиться відкритою, ставши депутатом? Я ні. Ну хочеш ти викласти фото з рок-концерту чи написати в пості слово "зашквар", якщо це справді зашквар, ну то напиши. Ти жива людина. Відкритість для мене - це повага до людей, коли ти не вважаєш інших дурнішими за себе. Коли говориш щиро - ти вважаєш співрозмовників рівними, розумними і гідними знати правду.
Ви себе вважаєте політичним ідеалістом чи прагматиком? І чи взагалі потрібні ідеалісти-романтики в політиці, чи політика розуміє лише прагматичний підхід?
Я ідеаліст, який не ідеалізує українську політику. У вас має бути велика мета, розуміння, заради чого ви все це робите. Вкладаєте свій час, зусилля, натхнення, щоб боротися за людський громадський транспорт, боротися проти незаконних забудов, реклами, парковок, проти чиновників, що наживаються на вас і ваших сусідах. Тримайте у фокусі речі, які є важливими. Це стане вашим «паливом», яке дає триматися курсу. Але до будь-якої справи потрібно підходити раціонально, професійно та з холодною головою. Стратегія, завдання, детальний план - все це допомагає працювати з максимальною ефективністю, щоб не дати негідникам скористатися з ваших світлих починань. Щоб "обіграти" негідників, ви маєте усвідомлювати, з ким маєте справу, і тому бути розумнішими, швидшими, результативнішими. І при цьому лишатися собою, не розгубити по дорозі свій максималізм і принциповість.
Перемога та поразка. Наскільки принципово для Вас перемагати? Якщо трапляється програвати: як переживаєте поразку? І чи був у Вашому досвіді приклад, коли тимчасова поразка врешті приводила до омріяного успіху?
Зараз модно говорити про зраду і перемогу. А якщо серйозно, перемога - це справа дуже відносна і тимчасова. Я вірю, що в житті немає нічого випадкового. Іноді це складно усвідомити, але кожна поразка - це урок, це натяк і можливість здобути новий досвід. Я особисто реагую на поразки по-різному. Іноді погано, коли хочеться кудись сховатися подалі і нікого не бачити. Але цей стан, на щастя, швидко минає. Цінність поразок усвідомлюєш згодом, коли проходить час, емоції, розчарування холоне. І ти розумієш, що це не поразка навіть - а просто такий виверт сюжету, нова можливість. Нам же шкода навіть не тому, що ми не отримали бажане. Шкода часу, зусиль, якихось надій і сподівань, які ми вклали. Себе шкода. Але з іншого боку, це все конвертується у досвід, у цікаві історії, які потім можна розповісти.
От я в дитинстві мріяла стати далекобійником. Професія дуже романтична й цікава. Якщо ти дівчинка 5-ти років. Але думаю, я б зараз не дуже хотіла, щоб моя мрія справдилася. Хоча я займаюся питаннями транспорту, тож щось у цьому є спільне. Життя ж значно цікавіше, ніж ми про нього думаємо. Справжня перемога - це якомога довше «триматися на плаву», не втрачати пристрасть і цікавість до життя. Ловити свою хвилю.
Яке Ваше хобі? Улюблені книжки? Фільми? Музика?
У мене немає хобі. Хобі - це, зазвичай, щось світле і радісне після нудних виснажливих буднів. Така собі "віддушина". Але можна знайти речі, що тебе надихають і в роботі. Для мене це важливо. Я маю вірити у те, що роблю. Якщо не подобається - завжди можна змінити роботу. Ми ж люди, а не дерева. Те саме з нашою політичною силою. Для мене це і хобі, і волонтерство, і друзі. В житті є дуже багато речей, які дратують і цим стимулюють до дій. Серйозним подразником особисто для мене є дискримінація. За будь-якою ознакою в будь-яких проявах. З іншого боку, є багато речей, подій та ідей, що надихають. Але найбільше - люди. Красиві люди. Красиві своїми вчинками, мріями, своєю вірою, сміливістю та відвертістю. Ви помітили, що в Україні дуже багато красивих людей?
