Мирослав Михальчук: Український IT-ринок зміниться: ми перестали бути новинкою і "найкращою пропозицією"
Пане Мирославе, як довго існує Ваша компанія на ринку і що конкретно ви пропонуєте своїм клієнтам?
Фірму було засновано в 2000-му році; вона проіснувала в певному зародковому стані до кінця 2005 року. На той момент до компанії приєднались на повний робочий час всі співзасновники; ми здійснили ребрендинг назви на більш лаконічний Edvantis, і робота пішла.
Може я помиляюсь, але на початку 2000-их років створення ІТ бізнесу "з нуля" в Україні виглядало як щось надто ризиковане, і можливо навіть фантастичне. Як і коли Ви дійшли до думки заснувати компанію "Едвантіс"? Чи були якісь побоювання щодо успішності проекту? Як Вам вдалося збудувати досить потужну фірму за такий відносно короткий проміжок часу?
Насправді початок 2000-их вже був цілком добрим для заснування ІТ бізнесу в Україні - в деяких аспектах легшим, ніж це є зараз. На той час про Україну в світі не знали майже нічого, цікавість змушувала постійних покупців аутсорсингових послуг спробувати Україну як альтернативу тій же Індії, яка на той час вже почала розчаровувати пропорцією якість / ціна. (А зараз пальму якщо не першості, то зацікавлення вже перехоплюють геть екзотичні новачки на глобальному ринку: наприклад Ніґерія). Цікавість до України в 2000-х підігрівалась привабливими цінами за непогану якість і свіжу для ринку європейську культуру спілкування. А необхідний досвід на той час вже був.
Не слід забувати, що софтверний аутсорсинг зародився в Україні ще в першій половині 90-х. За тих давніх часів накопичення початкового досвіду першопрохідцями відбувалось у вкрай екстремальних умовах (відсутність стартових грошей, Інтернету, часто електрики й тепла в офісах, брак інженерної й управлінської зрілості), а отже – життя вчило швидко.
Зокрема, і я, і мої партнери-співзасновники Едвантіса на 2005-й вже мали буквально всі необхідні для успіху знання та вміння. Окрім того, склалося так, що в мене, окрім комп’ютерної аспірантури за плечами, вже були елементи бізнес-освіти, корисні контакти серед потенційних клієнтів, і навіть мінімально необхідні стартові гроші. Тож насправді ду́мки про можливість неуспіху навіть не виникало.
Якщо в тебе не крадуть часу й енергії думки про можливий провал бізнес-проекту, то залишається багато сил на інтенсивну і зважену роботу на результат.
Тоді, в 2000-их роках Вам важко було знайти клієнтів? Як Ви з цим справлялись?
Певні початкові контакти, зокрема на дуже перспективному тоді ринку США, в мене на той час вже були. З іншого боку, ризикну стверджувати, що в середині 2000-х продавати українські аутсорсингові послуги на головному на той час ринку в світі - в США - було разів у десять легше і разів у 3-4 вигідніше, ніж зараз.
З якими перешкодами наприклад з боку органів влади чи нашою "бюрократією" ви зіткнулися при реалізації поставлених цілей?
Пригадую, що на початку 2010-х років (за часів Януковича) держава розпочала досить жорсткий пресинг українських ІТ-компаній через всі можливі механізми - очевидно, маючи власні плани на цей привабливий та іміджево важливий сектор. Цей тиск, зокрема, відчули й ми. На той час багатьом гравцям на ринку допомогла вистояти природня гнучкість, глобальність та ускладненість софтверного бізнесу.
Я десь читав, що свою бізнес освіту ви отримали у США? Можете розповісти де і яку саме? Наскільки це важлива сьогодні умова для заснування успішного бізнес-проекту? Чи можна і з нашою освітою або самоосвітою запустити якісний бізнес-проект?
В мій час чи не єдиною можливістю було виграти конкурс і взяти участь в одній з кількамісячних інтенсивних програм, яку час від часу організовували міжнародні спонсорські організації. Таким чином, мені пощастило пройти навчальні програми в університетах Канади, Шотландії, Бельгії, Греції, США. Зараз для української молоді можливості освіти за кордоном, звісно, набагато більші.
Ні, це не є необхідною умовою – особливо, якщо ви свідомо обмежуєте сферу власної діяльності Україною чи ментально близькими сусідніми країнами.
Бізнес-освіта в далекому закордонні дає щонайменше одну очевидну перевагу – здатність спілкуватися з бізнесменами з тих країн на їхній хвилі. Якщо ви хочете впіймати мишу, то вчіться мислити, як миша. Якщо вам потрібні ринки збуту в Північній Америці чи Західній Європі, або ж, наприклад, джерела інвестицій в цих країнах – тоді вам допоможе відповідна соціалізація, яка дуже ефективно здійснюється в процесі навчання.
Чи була можливість залишитись там і "творити" там? Якщо так, то зараз не жалкуєте про це?
Можливості були – мабуть, основним таким шансом був початковий успіх нашої стартап-ідеї Say2GO і, як результат, пропозиції серйозних інвестицій за умови переїзду в Каліфорнію. Але бажання не було – моя самоідентифікація є українською. Крім того, у випадку виїзду довелося б по суті закинути аутсорсинговий бізнес Едвантіса (який, як би це пафосно не прозвучало, вже на той час створював достойні робочі місця для понад сотні українців).
Інша справа, що з часом розвинулись і почуття відповідальності за результат, і дисципліна щодо власних уподобань. А українському ІТ для наступного прориву, схоже, знову стають необхідними зусилля людей, здатних виходити поза зону комфорту. Тому – ні від чого не зарікаюсь.
Сьогодні ринок IT стає все більш конкурентним навіть в рамках одного міста. Яким чином намагаєтесь конкурувати з іншими українськими аутсорсинговими компаніями?
Як правило, місцеві аутсорсингові фірми не конкурують за клієнтуру напряму. Світові ринки величезні. Відбувається певна конкуренція за місцеві кваліфіковані кадри. Тут політика Едвантіса проста: ми щиро робимо для власного колективу все, що дозволяє економіка аутсорсингової індустрії, і сподіваємося, що це буде оцінено. Також намагаємося сприяти збільшенню кількості ІТ фахівців на місцевому ринку праці. Наприклад, успішною виявилася наша програма Edvantis Bootcamp ‘2016, в межах якої ми відібрали, довчили протягом 3-х місяців (з виплатою стипендій і забезпеченням гуртожитком) і найняли на роботу біля 30-ти молодих талановитих ІТ-шників. В цьому році працюємо над уточненням і розвитком цієї ідеї, яка за своєю суттю містить елемент соціальної відповідальності: значно пришвидшує обдарованим новачкам шлях до професії.
Фото: facebook.com/Edvantis-Inc
До речі, згадана конкуренція за персонал природнім чином призвела до мінімізації маржі в українському аутсорсинговому бізнесі - тож, щоб могти повторювати яскраві HR-заходи Едвантіса на кшталт корпоративних святкувань в Туреччині, Єгипті чи Дубровнику (Хорватія), зараз серйозно працюємо над інноваційними бізнес-підходами. Як вдалий приклад, можу назвати нашу внутрішню програму Edvantis Intrapreneurship, що стимулює технічну креативність працівників в межах існуючих проектів на замовлення.
Які ваші прогнози щодо подальшого розвитку ринку IT?
Українська аутсорсингова промисловість буде видозмінюватись і, не виключено, дещо скорочуватись. Ми перестали бути новинкою і "найкращою пропозицією". Ринок США український аутсорсинг крок за кроком програє́ не лише конкурентам з країн 3-го світу (в т.ч., південноамериканським, які є для Сполучених Штатів "nearshoring"), а й послугам з дешевшої тепер Канади і навіть з сільських районів США, які мають безсумнівну перевагу в комунікації. Крім того, американський ринок стає ще й досить непередбачуваним політично/регулятивно. Український аутсорсинг ще, ймовірно, тривалий час шукатиме і знаходитиме себе в Європі, яка дозріває до цієї послуги і для якої наша географічна близькість є перевагою. Не здивуюся, якщо отримають певний розвиток напрямки Близького і Середнього Сходу.
Я продовжую мріяти (і по можливості докладаю до цього зусиль), що Україна, попри поставку на світові ринки "чорноробочої ІТ-сили", почне генерувати інтелектуальну власність. На жаль, реалії такі, що всі більш-менш цінні ідеї втікають за кордон в головах їх власників: просто тому, що повноцінна бізнес-реалізація і "вихід" стартапу тут є неможливими. Але навіть в таких випадках можна очікувати створення в Україні відділів впровадження ідей, інкорпорованих за кордоном, однак "винайдених в Україні" – а це вже стане суттєвим кроком вперед.
В цьому напрямку, як ще один елемент соціальної відповідальності фірми, намагаємося максимально підіймати планку компетентності місцевого ІТ фахівця. Зокрема, Едвантіс сприяє розвиткові львівської студентської гілки всесвітньої інженерної організації IEEE Computer Society, програма сертифікацій якої корелює з програмами топ-20 ІТ університетів в світі, на кшталт Carnegie Mellon, MIT, і т.д. Або ж – зовсім нещодавно я мав кілька цікавих зустрічей в Гарварді з успішними alumni українського походження, які ладні допомагати. Щоб зберегти і розвинути нашу індустрію, мусимо стати і залишатися кращими.
На Вашу думку, які зміни на краще відбулися в країні для бізнесу, зокрема для ІТ за останні кілька років?
ІТ промисловість в Україні наразі залишили в спокої – що, порівняно з пертурбаціями попередніх років, вже є зміною на краще. До стратегічної державної підтримки ІТ, як поновлюваного джерела надходжень до бюджету і росту середнього класу, Україні, ще, очевидно, вчитися й вчитися в тієї ж Індії, Китаю, Ізраїлю і т.д. До прикладу, з перших уст знаю про реально працюючу програму такої підтримки в досить бідному Бангладеші: держава надає до 8 мільйонів доларів інвестицій в створення нової аутсорсингової фірми, отримуючи за це 50% власності. У випадку успішного розвитку підприємець має право викупити цю частку в держави за ті ж гроші протягом 5-ти років - і це все на додачу до продуманої системи податкової підтримки. Зрозуміло, що українському ІТ аутсорсингу буде все важче сам-на-сам боротися з глобальною конкуренцією, яка має таку якісну підтримку.
Багато бізнесменів та інвесторів сьогодні скаржаться, що в Україні практично відсутня культура інвестування - немає надійних бірж і способів вкладати гроші. Можете десь із цим погодитись?
Без сумніву. Бізнес- і фінансовий сектор в Україні є вкрай волатильними – а відповідних до високого ризику можливостей супер-прибутку тут більше немає. Тому в Україні працюють лише гроші, які тут критично зав’язані. Буде банальністю сказати, що це погано для економіки країни.
Чи може на вашу думку ІТ стати "локомотивом" української економіки?
Так. Більше того, кращого стратегічного кандидата на такий "український локомотив" я не бачу.
Цього року відбулося проведення найбільшої української ІТ-конференції — Lviv IT Arena, на якій багато IT-шників часто скаржились на відсутність державної підтримки, якої зараз практично немає. Окрім того, на жаль, тоді ж, замість того, щоб взяти в участь в цьому заході, прем’єр-міністр вирішив відвідати відкриття фабрики, де елементи автомобіля збирають вручну. Це показова позиція держави, яка не зацікавлена у розвитку високотехнологічних сфер і ринку праці?
Я незнайомий з прем’єр-міністром, тож не маю інформації про мотиви такої преференції. Давайте будемо вірити в те, що цей вибір було зумовлено надзвичайно складними обставинами в країні, які доводиться вирішувати урядові. Логіка могла бути такою: ІТ-шники й самі прогодують себе й свої сім’ї – як вони це успішно роблять з 90-х років; для громадян же менш кваліфікованих вкрай важливим є створення вказаних підприємств, які дадуть цим людям хоч якісь засоби для існування.
Загалом же, без прив’язки до особистостей, я ризикну припустити, що середньостатистичний український чиновник не розуміє феномену ІТ бізнесу – а нерозуміння породжує відштовхування. Професія ІТ – і на інженерному, і на управлінському рівні – вимагає особливого і глобалізованого складу мислення, спеціальних знань і конкурентного на світовому рівні IQ. Я ж стикався з спеціальним типом українського чиновника (сподіваюся, таких мало) - це люди, які формально отримали високотехнологічну освіту, однак, так би мовити, не "зашарили" стати успішними ІТ-шниками. Тому їм довелося замість чесної, інтенсивної і творчої праці йти заробляти на життя в корумповані структури. Для такого чиновника українська софтверна індустрія має виглядати досить болісно: додана вартість створюється в головах неприємних йому geek’s і з невловимою швидкістю переміщується планетою через інтернет, ігноруючи кордони й митниці; арешт же чи відчуження основного засобу виробництва – мозку ІТ-шника – не виглядає можливим в правовій державі. Навіть шантаж через відбір сервера чи особистого комп’ютера для нескінченного пошуку "забороненої інформації" втрачає колишню популярність. Адже все важливе давно зберігається в хмарах, а вилучення наглухо зашифрованого пристрою лише посилює бажання ІТ-шника врешті виїхати деінде, там за день відновити робоче середовище й розпочати приносити додану вартість іншому суспільству, яке традиційно цінує інтелектуальну працю.
Однак, я поміркований оптиміст і припускаю, що повага українського чиновництва до ІТ промисловості розвинеться. Рано чи пізно складеться розуміння, що традиційні пост-радянські методи "роботи з бізнесом" до софтверних фірм загалом не надаються; і одночасно з'явиться (запізніле?) бажання скопіювати інші країни, які на той час економічно доженуть і переженуть Україну, стратегічно розвинувши власну ІТ індустрію. Тож, робимо свою справу і "чекаємо понад річкою, поки повз пропливе труп недруга".
Що можете порадити IT-шникам, які хочуть щось міняти у країні і стати успішними? Адже багато якщо не більшість із них виїжджають закордон.
Я наразі не спостерігаю значного відтоку українських ІТ-шників за кордон, зокрема тому, що "паритет купівельної спроможності" фахівця в українському аутсорсингу ситуативно перевищив таку спроможність в будь-якій розвинутій країні. (Хоч схоже, що тренд виїзду буде посилюватися з деяких інших причин).
Я не вважаю, що сучасному українському ІТ фахівцеві-патріоту потрібні поради, особливо мої; зараз вже підросло класне, думаюче і самостійне покоління, позбавлене пост-совкового гандикапу в мізках. Хіба що, таку традиційно ліберальну пораду, незважаючи на всі сучасні тренди.
Основне правило: чесно і професійно працюй для власної користі, "фільтруючи" різноманітні соціальні концепції і "скрєпи", яких останнім часом повно в світових і вітчизняних медіа. Критична маса успішних професіоналів створить необхідну умову формування успішної держави – а не навпаки.
По максимуму подорожуй світом, і з бізнес-метою, і задля відпочинку; завжди спілкуйся з місцевими людьми, в ідеалі їхніми мовами – це дасть необхідне бачення і глобальність мислення. Якщо ти обрав суто технічну кар’єру, то обов’язково доводь до успішного завершення найскладніші ІТ проекти - і завжди навчайся нових технологій. Якщо приваблює менеджерська або бізнес-діяльність, тоді не вагайся стати ІТ-керівником чи заснувати власну прибуткову справу. В усіх випадках: бери достойну компенсацію за свої зусилля, знаючи, що в інтересах твоєї країни, щоб ці кошти по максимуму надходили з-за кордону і витрачалися тут. Врешті, починай платити з чесно зароблених грошей справедливі податки і обов’язково вимагай у чиновника звіту щодо цільового використання твоїх коштів. Професійно "прокачані" працездатність і IQ тобі в цьому допоможуть.
Де українським інтернет-проектам брати фінансування сьогодні?
Насправді найкращі софтверні стартапи в світі починаються без інституційного інвестування – це робиться на ентузіазмі, кодуванні ночами, з використанням "sweat capital" та мінімальних грошей: власних, а також допомоги від друзів та сім’ї. Якщо ви можете самі по ночах на ДжаваСкрипті зреалізувати вражаючий minimum viable product – тоді робіть це, запускайте, й інвестори самі прийдуть до вас і нададуть вам кошти для подальшої промоції.
Тим не менше, можливості підтримки грішми і порадами є, якщо їх пошукати. Навіть наша порівняно невелика фірма Edvantis має програму для працівників Start-Up Launchpad, яка вже підтримує один діючий стартап і розглядає кілька інших.
