Олена Сотник: В парламент зайшло 60% нових людей, але глобальних змін ми так і не бачимо
Олено, як визначаєте для себе поняття еліти в контексті сучасності? Які критерії і вимоги є необхідними для того щоб бути гідним називатись справжньою елітою?
Для мене еліта - поняття комплексне. В першу чергу, еліту визначає відповідальність, а саме: здатність брати на себе відповідальність не лише за свої слова та вчинки, але і за вчинки інших людей. Це, безумовно, лідери.
По-друге, це люди, котрі постійно розвиваються. Я не вірю, що можна залишатись елітою, особливо мислячою елітою, якщо ти не розвиваєшся. Необхідний постійний перманентний процес саморозвитку від моменту отримання диплому і до кінця життя.
Нарешті, третій визначальний момент – духовність. Мають бути присутні засадничі базові цінності, які ти будеш відстоювати за будь-яких обставин і переконувати інших в їх важливості. Найскладніше в нашому суспільстві, бути чесним і говорити правду. Справжня еліта – це та категорія людей, котра повинна брати на себе сміливість сказати правду про найскладніші речі в найскладніших ситуаціях. Тоді їм повірять, тоді за ними підуть…
Якщо ми говоримо про оновлення України. Які нові цінності мають прийти на заміну старим, зокрема у політиці?
Тут важливо сказати, що цінності, зокрема і статусність, були нам нав’язані неприродним способом для того щоб підмінити істинні базові цінності, які робили людину людиною, "псевдоелітними" цінностями. Ще після розпаду Радянського Союзу, коли ми отримали свободу, нам почали агресивно насаджувати капіталістичні споживацькі цінності, до сприйняття яких ми тоді були не готові, і, як наслідок, спотворили їх.
Суспільне становище, машина, вілла, банківський рахунок, можливість дозволити собі все – не є справжніми цінностями. Це ті фейкові еталони успішності, які нам нав’язали штучно; переконали у їх виключній значимості і змусили на них працювати, щоб втягти суспільство в економічну кабалу, замість того щоб люди працювали, наприклад, на подорожі чи самоосвіту.
У тій же Європі, безумовно, добре коли людина має хороший автомобіль чи комфортний будинок, але не це визначає успішність чи значимість людини. В Європі ти успішний, коли тобі є що сказати і з тобою є про що поговорити. І для мене, особисто, ніяка обновка чи косметична процедура не зрівняється з відчуттям отримання нового знання чи навику. Коли ти в п’ятницю йдеш на новий курс чи семінар, - а я намагаюсь часто відвідувати такі заходи, - а в понеділок виходиш вже зовсім іншою людиною, це постійне переламування себе і абсолютно унікальні відчуття самооновлення, яке не забезпечить жодна косметична процедура в найдорожчому салоні. Це можливість самовдосконалення як особистості і взаємне вдосконалення через комунікацію.
Фото: Lena Sotnyk / Facebook
Натомість, у нас особистість намагаються затерти, засунути в рамки акаунту в соціальних мережах, де самовираження вимірюється кількістю лайків. Для мене, це абсолютна фіксація індивідуальності і неможливість її повноцінного проявлення. І ці процеси відбуваються на фоні активної люмпенізації суспільства через засоби масової інформації, коли пропонується масовий продукт, який неможливо нормально ні дивитись, ні слухати, а доступ до андеграундної культури мають одиниці. Маючи унікальне культурне багатство: митців, художників, театралів, ми змушуємо їх виїздити за кордон, де вони прославляють інші країни, натомість отримуємо втрату естетики, що теж впливає на підміну ціннісних орієнтирів. Уявіть, якби замість того щоб черговий раз спостерігати політичну бійню в прямому ефірі, люди йшли в театр; впевнена, тоді ми мали би зовсім інший рівень культури і зовсім інше розуміння справжніх цінностей.
Ще одна цінність на яку хотілося б звернули увагу – сім’я. Сімейні цінності вони взагалі архетипні для українського народу. І навіть наша традиційна фраза: "Моя хата з краю, нічого не знаю", - автентично мала інше формулювання: "Моя хата з краю – першим ворога зустрічаю"! В цій фразі із самого початку закладався зміст цінності дому для українців, а отже, і сім’ї. І ми обов’язково переоцінимо і повернемося до цієї вартості.
Тому, цінність саморозвитку, самовдосконалення і комунікації, у поєднанні з поверненням до традиційних сімейних цінностей, може надати абсолютно нового глобального поштовху для розвитку українського простору.
Про чинну владу. Опозиційність та розчарування.
Відповідальність влади та відповідальність суспільства
Олено, судячи із Ваших крайніх інтерв’ю, публічних виступів, блогів, Ви все гостріше висловлюєтесь щодо теперішньої влади. Що стало "останньою краплею" розчарування ?
Нема такого поняття для мене як "розчарування". Є абсолютно тверезе розуміння, яке прийшло десь за рік-півтора, як я потрапила до парламенту; тому що та влада, яка прийшла на дуже яскравих, чесних закликах "Майдану" та очікуваннях людей, – вона, фактично, просто скористалася людьми для того, щоб просто отримати цю ВЛАДУ. Та використовують її для того, для чого її використовували і попередні режими, зокрема "режим Януковича", а саме: для власного збагачення, для того, щоб зацементувати власні пропозиції, але ніяк не для того, щоб змінити ситуацію в Україні на краще. Зробити так, щоб добробут був не тільки для окремих, або обраних, але і для простих людей, які могли б тут заробляти гроші, нормально жити та не виїжджати із країни. Тому, немає "кінцевої краплі"… В якийсь момент, коли ти потрапляєш у нові обставини, спочатку ти спостерігаєш. У тебе є певні надії, але, в якийсь момент, ти просто спостерігаючи та отримуючи, одне за одним, ще більше розчарування, розумієш, що насправді лозунги та публічні заяви абсолютно не дієві.
Фото: Радіо Свобода
А яка тоді відповідальність суспільства за те, що воно обирає таку владу та готове приймати "псевдоцінності"?
Так, безумовно, суспільство теж несе відповідальність. Ми маємо відходити від патерналістської моделі взаємодії між державою і суспільством до якої ми так звикли. При переході від радянської моделі до сучасного демократичного капіталістичного устрою, ми ментально втратили ціле покоління, яке не змогло швидко адаптуватись до нових викликів.
Проте, вже зараз, підростає нове покоління, яке не обтяжене досвідом минулого і розуміє, що варто, в першу чергу, розраховувати на свої сили і це, впевнена, має стати для України моментом "квантового стрибка". Але у держави є одне важливе завдання: забезпечити рівні можливості розвитку для кожного. А для суспільства завдання полягає у забезпеченні взаємного комфорту і лояльності людей один до одного, і тут, якраз, проявляється цінність комунікації про яку я говорила.
У моєму житті був досвід, коли я потрапила на АСПЕН-семінар, де за круглим столом об’єднали людей різних сфер діяльності: політиків, громадських діячів, журналістів, науковців для обговорення різних складних суспільних і ціннісних проблем. В рамках семінару всі були абсолютно в рівних правах можливості висловитись. І там я зрозуміла наскільки різноманітним є мислення людей в межах однієї країни, і наскільки мені особисто бракує такої міжгалузевої комунікації, коли ти маєш можливість почути думки і бачення людей різних сфер діяльності.
Я щиро переконана, що держава, яка сприяє такій комунікації – це, без перебільшення, держава майбутнього! І Україна може зайняти чільне місце у запровадженні такої практики.
Беручи до уваги загальне суспільне розчарування і неймовірну складність щось радикально змінити, чи не виникала у Вас думка "зрадницька" думка залишити політику і застосувати свої таланти в іншій діяльності? Чи навпаки, Вас надихає продовжувати займатись політичною діяльністю пропри все?
Я, по-перше думаю, що неправильно говорити, що це "зрадницька" думка… Якщо людина щось переосмислює або вирішує піти з політики – це не є зрадою. Це є власним вибором кожної людини і ніхто не може її в цьому виборі, або звинувачувати, або обмежувати. По-друге, я думаю, що у кожного, в тому числі і в політичній діяльності, або в іншій діяльності, є просте людське бажання "реалізовуватися": досягати якихось позитивних результатів, бачити, що твоя робота не йде, як вода у пісок, а що вона приносить результати та якісь плоди. І звичайно, якщо ти бачиш, що твоєю роботою просто користаються для того щоб отримати власні вигоди чи зиски, або прикриваються твоїми позитивними результатами, або прикриваються твоєю активною роботою на благо України, або використовують для того щоб продовжити свою каденцію чи продовжити існування свого режиму чи влади, – звичайно ти починаєш задумуватися над тим, а чи варто тобі віддавати свою працю.
Звичайно, неодноразово до мене приходила думка про те, що можливо я не є найкращим політиком, або найкращим варіантом; що на моєму місці могли би бути кращі, розумніші, можливо більш ефективні чи ті, які можуть зробити більше. Звичайно такі думки до тебе приходять і, звичайно, приходить ще більше думок, коли люди просто узагальнюють, зокрема клеймуючи всіх політиків: корупціонерами, злочинцями, олігархами, і так далі. Звичайно, у тебе це викликає внутрішній душевний супротив тільки в одній простій речі: "люди ви не знаєте мого життя, ви не знаєте мене, а судите за загальною картинкою". Тому, тут як будь-яка нормальна людина, яка дуже багато часу і сил витратила на щось хороше, замість цього отримує негатив. Звісно, ти думаєш навіщо тобі це потрібно?
Тому, у мене сьогодні немає чіткої відповіді: готова я іти з політики чи ні; втім, сьогодні я не здаюся і роблю все те, що я можу робити. Але, якщо ситуація буде продовжуватися таким чином, коли я буду бачити, що суспільство абсолютно не готове до таких же кроків, тобто зі свого боку щось робити, наприклад: критично оцінювати владу, критично оцінювати власний вибір, боротися і ставити вимогу до цієї влади, допомагати тим людям, які знаходяться у політиці, але в опозиції, все-таки мають доносити якусь альтернативу. Якщо я буду бачити, що у суспільстві немає підтримки моїх ідей та думок – то я думаю, що тут логічно буде, що я, як політик, не матиму права залишатися. Бо ключове для політика - підтримка людей. Тому, майбутнє покаже… Якщо мої ідеї будуть підтримані людьми, безперечно, я буду достойно нести підтримку та віру; якщо ж мої ідеї підтримані людьми не будуть – не буду нав’язуватися. Для мене втрата депутатського мандату та статусу народного депутата і не продовження політичної кар’єри, не є кінцем мого життя. Я маю прекрасну освіту і впевнена, що зможу в цьому житті реалізуватися у багатьох сферах, бути успішною та продовжувати працювати для України, але в якомусь іншому статусі. Втім, я з цього не роблю якогось ключового досягнення у своєму житті, для мене це просто служіння, яке намагаюся нести максимально ефективно та достойно.
Робота в ПАРЄ. Що про нас говорять в кулуарах європейських інституцій та чого ми можемо навчити європейців
Як ми знаємо, ви були головою юридичного комітету ПАРЄ. Чим, особисто для Вас стало це обрання? Які основні завдання Ви ставите перед собою в контексті позиціонування України на міжнародній арені?
У ПАРЄ дуже чітко працює правило "політичних квот" і керівники там змінюються регулярно: одні політичні групи делегують своїх представників на заміну іншим. Тому, на сьогодні, я вже не є головою, а виконую функції першого заступника голови юридичного комітету та прав людини ПАРЄ. Але, це жодним чином не змінює мого прагнення максимально показувати свою ефективність на цій посаді тому, що для України, як моя попередня посада так і нинішня, дуже важлива для іміджевого досягнення, яке позиціонує Україну, як активну учасницю в європейській/міжнародній політиці, як активну учасницю розвитку прав людини. Я свідома того, що, в тому числі, є певною мірою обличчям нашої країни і намагаюся показати, що ми країна, яка може щось запропонувати. Це основний фокус зараз у моїй політичній діяльності, я хочу показати, що Україні є що запропонувати, нам є з чим конкурувати, і що Україна є дуже цінною як суб’єкт європейської політики, так і суб’єкт світової політики. Що МИ можемо змінювати той негативний імідж, який намагалися роками нам прищеплювати, і що в Україні є дуже багато хороших речей, багато перемог, багато талановитих людей, і ми одна із найбагатших країн Європи, Показати, що Європа тільки виграє від того, якщо максимально наблизить до себе Україну, інтегрує її до різних європейських процесів. Але, звичайно, дуже багато буде ще залежати від того, хто, все-таки, в наступні роки прийде до влади. Чи будуть ці люди тими, хто буде усвідомлювати і розуміти, що жити по-старому не вийде і ніколи більше Україну, у старому стилі, ніхто не буде сприймати серйозно. А от якщо ми здатні будемо прийняти правила та бути цивілізованими у своїй внутрішній політиці – це зможе зробити для України дуже серйозний прорив, і вона зможе стати, я впевнена, однією із найуспішніших країн за останні 15 років.
Фото: Slava Tomenko / Facebook МФО "ЄвроОптимісти"
Будучи причетною до чільних європейських політичних та дипломатичних кіл, зізнайтеся, які непублічні думки про Україну висловлюються в кулуарах європейських інституцій, зокрема ПАРЄ, що називається off the record?
Я б сказала, що ключове про що говорять європейські політики, - в тому числі і в кулуарах ПАРЄ, - це дужа серйозна стурбованість і неприємне дивування тим, як українська влада після того всього, що сталося після подій на "Майдані", не боїться продовжувати керувати державою у тому ж стилі і втому ж форматі як це робили і попередні режими: високопосадова корупція, відсутність і вибірковість закону, відсутність правосуддя і в той же час, назовні, декларування високих європейських цінностей. У багатьох європейських політиків викликає подив,: невже ви не розумієте, Ваш Президент і Ваші очільники не розуміють, що МИ все бачимо, все знаємо, і що для нас є очевидним лише результат. А результат на сьогоднішній день такий, що українці не стали заможнішими, українці не стали впевненішими у завтрашньому дні, українці не почувають себе безпечніше аніж раніше.
Тому у цьому, мабуть, ключовий меседж, який дуже часто мені повторюють абсолютно різні політики: що ВИ дуже мало говорити про свої конкретні права, ВИ не позиціонуєте Україну, ВИ не розкриваєте її сильних сторін. Звичайно, ВИ стурбовані корупцією, відсутністю верховенства права, війною Росії проти України, але не дивлячись на все це є к багатьох країн на світовій мапі, які на сьогоднішній день переживають подібні виклики, але вони залучають інвестиції, продовжують активно комунікувати власні переваги, створюють якісь конкурентні умови для приходу підприємств. Україна, маючи такий потенціал природніх ресурсів, людський потенціал – цього всього не використовує і не робить таким чином, щоб все-таки вийти на якийсь більш високий економічний рівень для добробуту її громадян, - це другий меседж. Третій меседж - це ВИ повинні бути більш активними, вимагати, в тому числі, від влади створення умов економічного зростання. Це, власне, питання, як така багата країна може мати таких бідних людей?!
На продовження попереднього питання. Ми звикли будувати співпрацю з Європою в статусі "молодшого партнера". Ви працюєте в Парламентському комітеті Верховної Ради з євроінтеграції і тісно спілкуєтесь з європейською елітою. У зв’язку з цим питання: чи здатні ми стати рівноправними партнерами і не просто слухняно виконувати "домашні завдання", а й самі навзаєм щось запропонувати Європі?
Дуже хороше питання насправді! Крім роботи в парламентському комітеті з євроінтеграції, як член Парламентської асамблеї Ради Європи, маю унікальний шанс спілкування з майже 400-ми парламентарями з 47-ми європейських країн.
Так ось, якраз розуміння того хто ми є і як маємо будувати свої відносини з Європою, прийшло до мене на одній із сесій асамблеї: що Україна буде перебувати в становищі приймаючої сторони доти, доки не спроможеться зайняти рівноправну сторону в переговорах. Постійно ми будемо сприймати їх як досвідчених менторів, а себе як недбайливих учнів з винуватими очима, котрі черговий раз провалили домашнє завдання. Але даруйте, нам уже 26 років, - ми вже дорослі! Так, можливо наразі нам не щастило, ми не дуже успішні, ще не знайшли своєї ефективної стратегії розвитку, але це зовсім не означає того, що ми закінчені лузери і нам немає чому навчити їх.
Насправді, ми маємо багато цінних якостей, в яких навіть переважаємо європейців. Українці набагато кмітливіші, більш стійкіші до стресу, адже постійно перебувають в стані боротьби за свої ідентичність як нації, доводячи всьому світу, що ми самостійні і гідні своєї самостійності. І це теж наш унікальний досвід.
Європейський Союз вже зараз показує, що попри свою силу і вагу, теж не ідеальне геополітичне утворення, із своїми проблемами. І події, що сталися у нас на Майдані стали викликом і для Європи, тією порцією адреналіну, яка пробудила великі держави і допомогла побачити їх внутрішні проблеми, які вони просто приспали. І от якраз в здатності вирішувати складні неочікувані проблеми у форс мажорних обставинах, українці виявились більш рішучими за своїх європейських партнерів.
Нам просто потрібно позбутися комплексу меншовартості і стати дорослими. Щиро визнавати свої недоліки, але й цінувати переваги. Так, нам дістався складний спадок у вигляді радянської системи, але я чітко усвідомлюю на якому клаптику світової карти ми знаходимось і що ми всім потрібні; а тому, тим більше маємо пишатися цим і бути гордими. Так, ми бідні… Але бідні за показниками, а не за потенціалом! За потенціалом ми попереду багатьох європейських держав.
Зрештою, потрібно перестати бути зацикленими на собі, на свої проблемах і постійно просити; натомість захотіти навчитись щиро перейматись проблемами європейців і пропонувати їм свою допомогу, ділитися своїм досвідом й надбаннями.
Про молодь в політиці. Або що найбільше надихає Олену Сотник
У нас зараз в політику пройшло багато нових людей. Коли накопичиться та критична маса нової еліти, яка зможе природним чином витіснити стару?
Відповім на прикладі парламенту. .В парламент зайшло 60% нових людей, але глобальних змін ми так і не бачимо. Чому так сталося? Тому, що важливо бути не просто новою людиною в політиці, але людиною з новим мисленням.
Важливо як людина буде себе позиціонувати і ким відчувати у Верховній Раді чи в місцевих радах. Коли свіжий огірок потрапляє в банку солоних огірків, він з часом стане ще одним солоним огірком. В такому разі ця критична маса ніколи не накопичиться.
Особисто я сприймаю свою парламентську діяльність як роботу. Однак, я ніколи не сприймала свою роботу як обов’язок із 8 до 18, бо це є невід’ємна частина мого життя. Мені щастило в тому плані, що займалась постійно улюбленою справою. Можливо часом пригнічує, що не все вдається як хотілось би, але, все таки, я захоплена своєю роботою.
От коли набереться принаймні 15% людей, котрі люблять свою роботу і ставляться до неї відповідально, - тоді сформується ця критична маса. По-перше, почнуть читати закони за які голосують. По-друге, якщо ти фахівець в якихось питаннях і маєш свою позицію, - брати активну участь у розробці законопроектів і вносити поправки. Нарешті третє, найважливіше, не забувати, що ти представляєш людей, не відриватись від них, відчувати їх вимоги і настрої.
Вас обрали головою молодіжного крила партії "Самопоміч". Можна сказати Ви взяли на себе відповідальність формувати нову еліту. Які Ваші сподівання вже на сьогодні на молоде покоління? Який портрет "ідеального" молодого бійця партії?
Прекрасне питання! Це, мабуть, найбільш надихаюча частина моєї роботи на сьогодні, яка мені не дає опускати руки тому, що я кожного наступного дня зустрічаюся з новими, дуже талановитими, активними, розумними молодими людьми, котрі мають абсолютно інше бачення відносно майбутнього своєї країни. І не дивлячись на те, що ми маємо купу критики про нашу молодь: що вона або дуже зосереджена на собі, або хоче поїхати із цієї країни, або шукає можливості поїхати, і так далі… Я думаю, що це абсолютна маніпуляція. В Україні залишається дуже багато прекрасних молодих людей, які не дивлячись ні на що відкривають свої маленькі креативні бізнеси, кав'ярні, якісь програмні речі, якісь сервіси/послуги, якісно нові інноваційні підходи, сфери послуг тощо. Вони, не дивлячись ні на що, намагаються залишитися, розвиватися і ставати успішними. От саме така молодь для мене у фокусі. І я би дуже хотіла, щоб "Самопоміч" була унікальною у цьому сенсі, адже "Самопоміч" - це перша політична сила на політичній арені України, не побоюся цього слова, яка все-таки ризикнула та створила молодіжну партію. Це означає, що ми хочемо бачити і бачимо молодих людей, як майбутнє не тільки своєї партії, але і як майбутнє всієї України; і прагнемо, щоб до нас долучалися ті люди, які хотіли б бути або активними у своїх регіонах і підтримувати місцеву політику, або, можливо, ті які бачать себе лідерами на майбутньому національному рівні. Тих, котрі хочуть цьому вчитися і вже сьогодні допомагати політичній силі реалізовувати ті програмні плани/пріоритети, які ми для себе заклали.
І звичайно, так, я маю цей портрет… Це абсолютно реальний портрет бійця Самопомочі, я б назвала це "воїн світла Самопомочі", тому що, в першу чергу, я хочу, щоб молоді люди боролися і бачили попереду світло та боролися за це світло. Вони дуже ідеалістичні, у них ще дуже живий дух і енергетика справедливості; вони не бояться змінювати, у них все попереду, в тому числі процвітаюча Україна, бо від них буде залежати це процвітання. От я б хотіла, щоб це, по - перше, були "воїни світла", тобто воїни, які вірять в себе, вірять у свою країну, вірять у свої сили; креативні, ініціативні, які не бояться цій владі створити конкуренцію, виходити з чіткими меседжами, з чіткою уявою, і, коли треба, то з абсолютно чіткою альтернативою, як вони бачать майбутнє своєї країни.
А яка роль, на Ваш погляд, сучасних інформаційних технологій і вільного доступу до глобального інформаційного поля для становлення цієї нової молодої еліти?
Нові технології з необхідністю формують тенденції від яких вже неможливо просто відмахнутись. Це нові можливості. Взяти, наприклад, сферу освіти і такий ресурс як Coursera. Унікальна можливість безкоштовно прослухати курс професора провідного світового навчального закладу разом із можливістю підтягнути рівень володіння мовою.
Другий важливий момент – це відкритість і прозорість. Соціальні мережі, вільні засоби масової інформації, відкриті реєстри тощо, все це робить людську діяльність прозорою. З одного боку отримуємо загрозу особистому простору, але з іншого, зникає закритість за високим муром. Якщо раніше можна було сховатись за високими стінами свого паркану, то тепер немає необхідності перелазити через цей паркан щоб сфотографувати чийсь маєток, достатньо запустити дрон, що фактично унеможливлює намагання вести закритий спосіб життя і змушує еліту слідувати правилам пристойності; а тому такі феномени як Межигір'я вже зовсім скоро назавжди відійдуть в історію.
І ще один важливий момент. Швидкість потоку інформації, а отже і пошук нових форм її освоєння чітко проявить відмінність між тими хто проявляє реактивну реакцію і тими хто здатен діяти проактивно, а отже формувати порядок денний і генерувати смисли. Нова еліта, взагалі, це ті люди корті будуть генерувати нові смисли і давати інтелектуальний продукт. Більш того, я впевнена, що така еліта в Україні вже є; залишається дочекатися доки вона почне активно комунікувати і самоорганізовуватися. Перший великий поштовх до такої комунікації ми отримали на Майдані, коли проактивні особистості різних верств населення почали активно взаємодіяти, формуючи синергетичні мережеві самоорганізовані утворення. Саме цей досвід маємо масштабувати і сучасні технології є ефективним інструментом для цього.
Відверто про внутрішні принципи та основні цінності. Імпровізаційна кулінарія, стиль, інтелектуальна література та джаз
Олено, а як Ви визначаєте для себе питання відкритості? Наскільки Ви особисто готові бути відкритим як людина, і як політик зокрема?
Для мене, коли я йшла в політику, найстрашніше було те, наскільки це вплине на мій звичний стиль життя. Тому питання відкритості і прозорості – це питання наскільки ти зможеш залишитись самим собою. У мене немає відчуття, що я прийшла в політику на все життя; це був для мене виклик на суспільний запит чогось нового, який я прийняла. Я свідома того, що ми нові люди в парламенті зараз не здатні щось кардинально змінити, однак ми станемо тим перехідним містком, що дозволить людям вже в новому парламенті здійснити зміни вже більш масштабно.
Тому, знову ж таки, відкритість означає вміння залишитись собою. Для мене важливо повернутися в нормальне життя щоб не було соромно дивитись в очі своїй родині, своїм друзям. Після парламенту життя продовжується, буде велика кількість нових ролей і хочеться, щоб за кожну з них було не соромно.
Ви себе вважаєте політичним ідеалістом чи прагматиком?
Я ідеаліст, але з прагматичним підходом до політики. Без романтики, я вважаю, не відбувається змін, а без прагматичного розрахунку неможливо прорахувати які зміни потрібні і в який час. Я не вірю, що в нашій державі щось можуть змінити не романтики: чисті прагматики завжди будуть говорити "це неможливо", "так неможна", "так ніхто не робив". Натомість, чисті романтики можуть не врахувати тих підводних каменів, що супроводжують будь-які кардинальні зміни.
В своєму блозі, здається під назвою "Коли приходить лист від Фукуями" Ви запропонували 7 стимулюючих ідей для молоді. Це було схоже на перелік Ваших особистих життєвих принципів. Відповідно, чи не могли би Ви поділитися кількома основоположними для Вас життєвими принципами та кредо?
Так, це багато в чому, повністю напрацьовані мною та моїм досвідом принципи, в тому числі помилок… Тобто, певні рекомендації якими я прагнула поділитися, щоб молодь могла якомога більше цих помилок уникати, а також, щоб це їм було корисно. Перше та ключове - ніколи не здаватися, вірити в те, що робиш, вірити в свою справу, в свої принципи, внутрішнє переконання; і, я знаю дуже чітко, якщо мені сьогодні щось не вдалося, або десь я помилилася – це, насправді, крок вперед. Навіть більш важливий крок вперед, аніж якась перемога тому, що наші помилки нас розвивають, вони нас роблять кращими, сильнішими. Другий важливий момент - я ніколи не зациклююся на якійсь одній справі або необхідності досягнути одного успіху чи одного результату. Я просто намагаюся отримувати задоволення від того, що роблю, отримувати від процесу задоволення і тоді життя саме принесе успіх. Результат приходить сам собою і це навіть більша винагорода аніж якщо ти зосереджено намагаєшся йти до якось мети. І третє, дуже важливе, це цінність близьких, які тебе оточують, які завжди з тобою, цінність спілкування з людьми. Тому я, після трьох років в політиці, шукаю будь-яку можливість побути з близькими людьми, родиною, відчути їх тепло, любов. – це мене дуже сильно надихає. Також мене дуже надихають люди, які мене оточують.
Я все менше витрачаю час на людей, які мене не люблять, або не розуміють, і все більше намагаюся оточувати себе людьми, які схожі зі мною за цінностями, принципами з якими хочеться дискутувати, але не конкурувати, не сперечатися; конкурувати аргументами, а не якимись некерованими амбіціями. Ну, і також, я все більше й більше отримую задоволення від простих речей, в тому числі: прогулянки красивим містом, або від хорошої погоди, спілкування з друзями, чоловіком, мамою, сестрою, родичами; просто від приготування хорошої їжі. Напевно, після тридцяти п’яти років свого життя, я нарешті навчилася та зрозуміла, що є ключовим у цьому житті і за що варто боротися, що варто моєї уваги, а на що не варто витрачати свою енергію та час.
Назвіть п’ять особистих пріоритетних цінностей
Базові цінності це: життя, сім’я, любов, діти і саморозвиток.
Чи є відмінність між стилем життя успішної і звичайної людини? Опишіть Ваш особистий стиль життя
Так, мабуть, відмінність є. Я би не говорила про успішну людину, - успішність поняття відносне, - а про людину, котра несе відповідальність не лише за себе, а і за суспільство. Відповідальність, відповідно, накладає на твій стиль життя обов’язок постійно розвиватись, бути в тонусі, ставити і вирішувати нові завдання. При чому, чим більшого успіху ти досягаєш, - тим більша міра відповідальності.
Стосовно мого стилю життя, то для мене важливо зберігати баланс між роботою і особистим життям. Єдине, що ще не вдалося мені повернути в свій стиль життя – спорт. Спорт вимагає системності, а з постійними роз’їздами дотримуватися системності не виходить. Все решту вдалося повернути. Читання книжок, зокрема. Я поставила собі задачу прочитувати, принаймні, одну-дві книжки на тиждень.
Фото: Lena Sotnyk / Facebook
Мені подобається моделювати свій одяг. Більшу частину свого одягу я сама змоделювала. Бренди розглядаю з позиції ідей і тенденцій, але мені подобається виглядати не так як всі і підкреслювати свою індивідуальність.
Дуже люблю готувати. У кожного з нас є свої мрії, то моя мрія в майбутньому відкрити свій невеликий ресторан авторської кухні. Я ненавиджу рецепти. Завжди імпровізую і у мене це добре виходить. Це теж моє хобі і, в деякій мірі, творчість.
Подорожі. Зараз, в основному, це ділові подорожі, проте, коли є вільний час, ходжу містом щоб відчути ритм його життя. Надаю перевагу не звичним туристичним маршрутам, а тим місцям і вуличкам де цей ритм найбільш відчутний.
Трішки малюю. Це можливість втілити свої емоції на полотні. В підсумку емоційно оновлююсь, та ще і отримую нову картину, котра потім тебе надихає
Хотілося б дізнатись про Ваші улюблені книжки, фільми, музику…
Ось щойно дочитала нову книжку Умберто Еко "Номер нуль". Дуже довго чекала на його нову роботу і чекати довелося аж п’ять років… Взагалі, вважаю його одним з найпотужніших мислителів сучасності. Тематика роману неймовірно актуальна для сучасної ситуації в Україні: про корупцію у владі, несправедливість системи, вплив на суспільство продажних ЗМІ, що маніпулюють суспільною свідомістю через роззосередження уваги і постійне нагнітання страхів. Тому книжка дуже варта уваги читача.
А так, зазвичай, читаю 2-3 книжки одночасно: одну художню, одну для розвитку навиків і, обов’язково, 20-30 сторінок англійською мовою.
Надаю перевагу класичному кінематографу. Улюблена актриса Одрі Хепберн, можу безліч разів передивлятись фільми за її участю. Нові фільми передивляюсь по одному разу. Особливу увагу приділяю фантастиці, бо вважаю, через фантастичні фільми людей готують до нової картини світу і там запрограмовані меседжі моделей майбутнього, які я хочу розуміти.
З музики дуже полюбляю джаз. Мене з ним познайомила подруга, президент фестивалю "Джаз Коктебель". Вона мене надихнула цією музикою, розповідала цікаві історії про джазових музикантів, і тому вони стали для мене живими. Це коли ти не просто слухаєш музику, а відчуваєш її характер.
Розмовляв: Владислав Дмитренко
