Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Панасюк Марія: Згода дім будує, а незгода руйнує

Панасюк Марія: Згода дім будує, а незгода руйнує
Ілюстрація: iPress.ua

 

Дім — то місце, де людині комфортно. 

Найперший та найнадійніший сховок почувань, думок, діянь, металобрухту й іржавого залізяччя. Дім починається ось тут [не видно — на собі показую] — в серці тобто. То може бути одинацька келія. Облаштована за останнім писком технологічної моди курилка з вай-фай роутером. Міська бібліотека з постійними читаннями Іздрика. Громадський туалет. Чим чорт не жартує, двокімнатна хрущовка з трьома дітьми і поламаними меблями. Тент на узвишші Паміру. Вокзал для двох. Затоплений сусідами ковчег Ноя. Царські хороми із золотом обшитими рамами картин. Студія аудіозапису маловідомого вуличного музиканта. Обклеєна шпаргалками комірчина спудея. Ромова пристань амбітного флібустьєра. 

То неважливо, яке його оформлення і скільки грошей вбухано у зведення. Важливо то, що це — твій дім. І яким би він не був, це — ти сам. 

Якщо я — це дім, то мої структурні одиниці — цегла. Я пам’ятаю інфантильну шестикласницьку молодість з дитячим журналом "Барвінок". Чи то було приурочено до певної теми, чи дано у вигляді квесту — точно не скажу. Але у декількох випусках послідовно друкувалися літери, котрі у підсумку складали єдине слово. До кожної додавалася історія, уславлююча рід людський і місце його, скажімо так, "внутрішньої розбудови" у світі. Найкраще закарбувалася "сходинкова" літера "Д" — ототожнення із домом в принципі й "фундамент" майбутньої людської "споруди". Вона являла собою чомусь сходинки. Комплекти прольотів східців, що дають старт екскурсії самим собою по той бік віконної рами. Якщо підняти ту підшивку, повчальних історій набереться чималенько. Суть тут у тому, що конечне слово, утворюване літерами з опусами — "єдність". Дивно, але під час дванадцятирічного шостого класу мені й на думку не спадало, яка у всьому цьому філософія. Пройшло якихось чотири роки, а тепер це — і символ цілісності людської особистості, й поетапність формування [будівництва, якщо хочете] вавилонської башти духу, і важливість кожної людини як чогось масштабнішого, цілого людського вакууму, хай навіть покинутої хібари у самому кінці вулиці.

Виходячи у зовнішній світ, до людей, новоствореною спорудою чи історичною пам’яткою з відполірованою іменною табличку, ти ризикуєш. Цегла — цінний матеріал. Подаруєш. Втратиш, незчувшись й як. Залишиш на пофарбованій лавочці. Може, в тебе там квіточки на споді намальовані. Або всунута записка з посланням до майбутніх поколінь. Хрестики-нулики. Заначка. Шмат пам’ятної світлини із тією самою людиною. Люди знайдуть, чим поживитися. Залюбки відкинуть свою, буденно-коричневу цеглину й на спорожніле місце прилаштують твою, авторську. Особливо коли ти випромінюєш енергію як атомна електростанція. І тобі не вперше ділитися нажитим. Але й тобі не можна залишатися з проріхою. Душевне світло просочиться у отвір як вода з відкритого крану, й поминай, як звали. Добре ще, як витече у тару типу іншого дому. А не в каналізацію. В трубу. Сіра цеглина у райдужній палітрі — теж щось. Бо сірий — теж колір. Нотка тривіальності у неординарний дім. Підклеєна скотчем книга зачитаного до дір автора наряду з книжковими новинками. Людська доля до колекції вражень про повноту життя.

Є гарний фільм Гаріка Сукачова. "Дім Сонця" називається. Кучерявий хіпі, що відзивається на Сонце, витримує інтригу перед друзями, де ж знаходиться його саморобний будиночок. На березі моря. А де конкретно? У такій конспірації є й житейський сенс. Вийдіть на вулицю — ви станете жертвою реклами. Оберіть у онлайн-кінотеатрі фільм, і вам запропонують ряд подібних, наївно гадаючи, що на кожній з вашої внутрішньої цеглин по однаковій наліпці. Як на партії апельсинів. Висловіть думку. І вас звинуватять у сексизмі. Шовінізмі. Ейджизмі. Нерозумінні світу, у якому ви живете [хтось узагалі знає, на якому ми світі, і де тут ліфт на інший рівень цього ступінчатого симулятора реальності?]. Ви обов’язково виявитесь нетолерантними. Чи необізнаними. Образите чиюсь сексуальність. Орієнтацію. Віросповідання. Расову приналежність. Хто б сказав, навіщо тоді узагалі виходити з дому. Перефразую: навіщо узагалі виходити з себе?

Сонце спорудив свій дім, щоб опісля нього на цьому незрозумілому світі залишилася часточка його душі. Хлопець був хворий, і історія дуже мелодраматична. Але відкрилася таємниця лише одній людині. Дівчині, яку він кохав [читайте — довіряв]. Перетягнені в єдине повздовжні палички. Обвішані срібними дзвіночками, строкатими стрічечками, брязкітливими амулетами, непотрібним стеклярусом, намистинами, дрібними сувенірними монетками, власними ідеологічно важливими витребеньками — звичайне дерев’яне паліччя. Щоб можна було запалити вогнище і медитувати, доторкаючись до химерних прикрас, звисаючих над головою звідусюди. Подалі від усіх. Самому або із тими, кого не гріх впустити й у сокровенне.

Бо зовні можна бути ким завгодно. Екстер’єр споруд оманливий. Театри — перекваліфіковуються на притони. Школи — в розсадники тоталітаризму. Лікарні — в корумпованих продавців індульгенцій. Букіністичні магазини — в локацію покупних сеансів аутотренінгів. Вуличне графіті не ґарантує прокурену анархію коїтусу і транквілізаторів усередині. Однотипні висотки приховують бекстейдж сценаріїв таких аномально різних життів, що голлівудським режисерам і не снилося. Тільки повертаючись додому, ти починаєш бути собою по-справжньому. Без зовнішнього антуражу. Домашнім, не обвішаним прикрасами і дизайнерським шматтям, поза образом, в піжамних штанях і дірявій майці, розтріпаним, простим, вмитим і одухотвореним. 

Знаєте, що сталося із будиночком Сонця? Показав своїй коханій Саші він його свідомо — знаючи, що хворіє важко і проживе не так вже й багато. Сонце — образ людини, загадкової для усіх оточуючих. Але яскравої і прекрасної. Дім на морі — останній інструмент маніпулювання його над людською цікавістю. І ось знаходиться така Саша, перед якою грати не треба і можна просто відкрити карти.

Їй куточок одинокого хіпі більш ніж сподобався.

Сонце ж, напевно, відчув себе самотнім, впустивши у свій дім Сашу. А ще — готовим нарешті відійти. Чи поквапився. Чи то його місія у демонстрації себе як помешкання духу добігала кінця.

Але дім було спалено. 

Алілуя.

 

Автор: Панасюк Марія,

м. Славута, 10 клас

НВК "ЗОШ І-ІІІ ст., гімназія"

 

Роль ризиків у війні. Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією – Фабіян Гоффманн
Роль ризиків у війні. Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією – Фабіян Гоффманн
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico
Угорщина: корупційний скандал та домашнє насильство. Що загрожує Орбану? – Politico
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
"Циркони" з суші, відновлені 1,5 та 3 тонні бомби і натиск на Донбасі. Про останню тактику росіян – Том Купер
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
ТОП ЧИТАЮТЬ КОМЕНТУЮТЬ
No articles
СТАТТІ
Роль ризиків у війні. Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією – Фабіян Гоффманн

Роль ризиків у війні. Захід повинен переконливо показати, що він не боїться конфронтації з росією – Фабіян Гоффманн