Пацевко Олена: Згода дім будує, а незгода руйнує
Якщо узагальнювати задані межі теми, то можна дійти до первинних істин, які є основним підґрунтям нашого існування.
Запорука працездатної системи – симбіотична динаміка, на якій тримаються загальноприйняті норми. Ліричною мовою – злагода. Неймовірною помилкою у роздумах про "злагоду в сім'ї" є звертання до споконвічних стереотипів про сім’ю як соціальну одиницю. Мілко плаваючи, не знайдеш перлин. Риторика ллється через край, але її суть не в пошуку паралелей, а у відповіді, яка саме з неймовірної кількості можливих задовільнить примхливу панянку з її суворими вимогами і безжальними парадоксами. Ірраціональна істина як сама людина, яка суперечить своїй природі, водночас повністю їй відповідаючи.
Знаєте, беручи за основу українське єство і глобальну картину світу, можна отримати цікаві речі. Давайте на хвилинку уявимо, що весь світ — одне величеньке село (хутір). Звісно, центр поселення знаходиться біля нашої скромної хати, у якій протікає дах. Господар зичить гроші у сусідів, хоча сам не соромиться потратити на випивку, а про обробляння городу і збирання урожаю мова взагалі не заходить: старий дід на старість здурів і намагається з куска городу зробити автономну хату на селі, де зробить порядки, як ґазди з сусідньої хати, з якими він не відмовляється побалакати про життя у вільний від скандалів і абсурдизмів час. З сусідами нам поталанило і навіть дуже. Якщо справа їх можна описати одним висловом "Прости, Боже!", то зліва поселилась панна, яка з усіх сил намагається виглядати статечно, як і її західні сусіди . Про той факт, що сама недавно молотом і серпом вимахувала з нами і східними маразматиками, ми не будемо, але її старання у возвеличенні самої себе є досить кумедними. На жаль, часом господиня і ґазда ходять до неї на город збирати яблука і полуниці за “мідяки”. Діти в хаті вже з нетерпінням чекають, коли тато з мамою зрозуміють, що в них теж є сад і город, до того ж нічим не гірший.
Що ж, східні хати позабивали вікна дошками чи то від незнання, що людство давно зігрівається пластиковими дивами, чи від небажання іти з усім світом в ногу і бути відкритим до нього. Давайте згадаємо, що дана тенденція стала їм притаманна ще за часів Османської імперії, тому винуватити їх у тому, що робив дід господаря, а до нього його дід, прадід, прапрадід, досить нелогічно, погодьтеся . Ми ж не намагаємося відучити собаку лаяти. Тому самі собою живуть у селі, а село про них цілком нічого не знає. Село часом дуже нервує, що нічого не знає про цю скриньку Пандори, але голова сільської ради нічого вчинити не може, бо село на Землі одне і переселити їх немає куди.
Щодо найбільшої хати на селі, то, крім більшості, тут більше нічого не знайдеш. Алкоголіки і ледарі, які проживають у ній, завжди не проти погаласувати на черговому скандалі, де обирають сторону милої їм особи. Інколи сіють зерно розбрату серед інших хат, після чого куски городу починають думати про незалежність від хати. Хіба не кумедно? Виглядає так, ніби бджола вирішує примкнути до комарів, бо ті їй багато меду наобіцяли.
Але існують і доброзичливі хатки, які чуже не беруть і своїм діляться. Хтось сир виготовляє, а хтось вино. У цих домівках один за одного горою і тихо там, і мирно працює, хто як може . Всі зайняті, нікому сваритися: треба город обробити, худобу погодувати, так і тримається село на них, поки інші хати у чварах варяться та до них за допомогою бігають: то грошей позич, то чим іншим допоможи. Ніби дорослі ґазди, а ведуть себе, як малі діти .
Найсумнішим є те, що я зараз не про сільську хату балакаю. Звісно, одна домівка погоди не зробить, але, на жаль, у нас таких 46 мільйонів, і в одній городи ріжуть, у другій п’ють і ледарюють, у третій панні з Польщі яблука збирають, коли чорноземи травою заростають. Тягнучись жити, як Європа, ми не бачимо основної риси, яка допомагає їм досягати свої п’єдесталів - єдності.
У людей немає розуміння однієї простої істини: "чужим нещастям не те що свого щастя не збудуєш, ти ще на два кроки стаєш дальшим від нього".
Неймовірним прикладом є єврейський народ, їхнє вчення містить в собі ідею злагодженої дії серед одновірців задля досягнення мети, і це дає неймовірні плоди. Вони як той шинок у тому вищезгаданому селі, який збагачується завдяки неймовірній злагодженості і узгодженості дій, і все село лиш може повчитись у них, як це робиться.
Хоч кожна будівля у нашому “селі” на даний момент переживає не найкращі часи, разом вони дають ту хитку рівновагу, яка забезпечує розквіт людства. Але, як я вже сказала, динамічну рівновагу легко зруйнувати, тому хочу побажати цьому світу злагоди і спокою, бо, граючись смолоскипами, ми вже двічі спалювали півсела.
Автор: Пацевко Олена Олегівна
Учениця 11 класу
Дрогобицький педагогічний ліцей
Львівська область
