Найвідоміший із афоризмів Коломойського нині як ніколи, мабуть, актуальний для нього самого. Герой-рятівник, який зупинив наступ сепаратизму, керівник прифронтової області, на яку ліг найбільший тягар війни, раптом мало не став ворогом держави номер один, шантажуючи Київ діями "своїх" добровольчих батальйонів та загрозою дестабілізацією у Дніпропетровській та Одеській областях. Бажання жити виключно за своїми власними правилами і спроба змусити країну жити за ними ж закінчилася відставкою з поста губернатора Дніпропетровщини. Що далі? "Мій перший план – не мати жодних планів", – стверджує Коломойський. Однак не має жодних сумнівів, що його вплив на життя країни залишатиметься надзвичайно потужним.

iPress.ua спробував зібрати найцікавіші факти з історії найколоритнішого українського олігарха.

Група Приват

"Я думаю, що група "Приват" – це фантом, журналістський термін, – говорив в одному з інтерв'ю Ігор Коломойський про себе і своїх партнерів. – Реальність – це Приватбанк, у якого є акціонери. У кожного з великих акціонерів є, окрім банківського, й інші бізнеси. Але всі ці бізнеси не є об'єднані між собою, не пов'язані економічною та корпоративною відповідальністю. Те, що журналісти називають групою "Приват", що не холдинг і не корпорація".

Нині група "Приват" – це величезний конгломерат бізнесів, у якого є три основних партнери – Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов та Олексій Мартинов – і кількадесят молодших партнерів у різних бізнесах на кшталт одеського губернатора Ігоря Палиці чи заступника Коломойського по Дніпропетровській ОДА Геннадія Корбана.

Коломойський, Боголюбов та Мартинов спільно розпочали бізнес ще у 1989-му, зайнявшись торгівлею оргтехнікою. Згодом Коломойський та Боголюбов перебралися у Москву, де закуповували оргтехніку, а Мартинов займався її збутом в Дніпропетровську.

Коли СРСР розпався, друзі повернулися на батьківщину. Торгували усім: "Імпортували кросівки, спортивні костюми, телефони – все, що було в дефіциті", – згадував Боголюбов.

На цьому етапі у них з'явився четвертий партнер, син авторитетного "цеховика" Леонід Милославський. Психіатр за освітою, який пропрацював деякий час в одній з лікарень Дніпропетровська, Леонід Милославський вмів знайти підхід до будь-якого співрозмовника.

"Це був унікальний симбіоз, – згадував один з молодших партнерів "Привату" Кирил Данилов. – Трудоголізм Коломойського і Боголюбова, зв'язки Милославського та інтелігентність Мартинова допомогли їм створити величезний бізнес".

Чіткого розподілу функцій на початках не було. "Важко сказати, хто чим займався, – згадував Мартинов. – Кілька років ми ділили один кабінет на трьох. Окрім нас в ній постійно перебували ще кілька людей – клієнти, постачальники. Всі курили, дим стояв коромислом".

Торгівля приносила колосальні прибутки і партнери навіть заснували власний банк. Завдяки йому почали скуповувати активи. Як це було, описав свого часу журналіст Мустафа Найєм:

"…у далекому 96-му Ігор Коломойський з трьома своїми партнерами – Геннадієм Боголюбовим, Олексієм Мартиновим і покійним Леонідом Милославським приїхали на обід в офіс Приватбанку, де їх чекав Сергій Тігіпко. Під час обіду Тігіпко, ніби між іншим повідомив, що за три мільйони купив близько десяти відсотків акцій Дніпродзержинського "Азоту".

Споживання їжі столом припинилося...
– Яких три мільйони?! – запитали Тігіпка.
– Доларів.
– Доларів?! А що таке – акції ?!
– Ну, акції підприємства, – продовжував керівник банку.
– Це зрозуміло! А як вони виглядають?!
– Ну... це рядок в комп'ютері – написано 10% – "Приватбанк".
– І за це три мільйони?! – обурювалися партнери.

У ті дні Коломойський з друзями все ще продовжували торгувати корейськими комп'ютерами з Москви. Ігри з акціями здавалися їм бутафорією. Але минуло менше десяти років, і Приватбанк став одним з найбільших гравців на ринку цінних паперів, а група "Приват" здобула славу найагресивнішого рейдера в країні".

У 1997 Милославський помер від серцевого приступу на відпочинку в Австрії. Мартинов відійшов від справ у 2008 році. "Я хочу бути пенсіонером, – пояснював він. – Мені набридло право на працю". Мартинов стверджує, що залишається в "Приваті" рівноправним партнером Коломойського і Боголюбова.

Описати усі активи групи практично неможливо – її інтереси простягаються далеко поза межі України. У Австралії у "Привату" є власний гірничий холдинг, у Росії – металургійні активи, банки в Грузії, Португалії, Латвії та Італії. І багато чого іншого.

Приватбанк

Приватбанк, найбільший банк України.

Восьмий за величиною банк Центральної та Східної Європи, Коломойський з партнерами заснував у 1992 році. З цією ідеєю до них прийшов Сергій Тігіпко – колишній перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ. Він же придумав назву для банку. У 1995 році Тігіпко став співвласником банку, отримавши 16,6%. Рештою акцій в рівних частках володіли Коломойський, Боголюбов, Мартинов, Милославський і… водій губернатора Дніпропетровської області Павла Лазаренка. Коли Тігіпко вирішив піти у політику, решта акціонерів банку викупили його частку.

Нині Приватбанк – це не просто успішний бізнес. Це також найважливіший елемент стабільності фінансової системи України, а ще – надійний інструмент захисту для своїх акціонерів. Адже будь-яка влада змушена зважати на інтереси тих, хто контролює навряд найбільший системний банк (15% банківської системи країни), який обслуговує, зокрема, 40% платіжних карт, 70% кредитних і близько 30% пенсійних карт України.

Павло Лазаренко

"Помиляється той, хто думає, що в Дніпропетровську можна було мати якийсь бізнес, не домовляючись з Лазаренком, – стверджував Боголюбов. – Нам теж довелося, інакше було неможливо". На довірених людей губернатора області були записані частки ключових компаній групи "Приват". У свою чергу, Паша, як поза очі називали у Дніпропетровську Лазаренка, забезпечував бізнесменам режим максимального сприяння. Зокрема, вивів їх на ринок нафти та нафтопродуктів, на якому "Приват" домінує донині.

Після того, як Леонід Кучма знищив імперію Лазаренка, а сам він сховався у американській в’язниці, частина його активів відійшла саме "Привату". Більше того, Коломойський з партнерами зробили усе, щоб позбавити опального покровителя решток його дніпропетровських активів.

У 2012 році жертвою війни "Привату" з Лазаренком, ймовірно став молодший партнер групи, будівельний магнат Геннадій Аксельрод – автор концепції будівництва найбільшого у світі єврейського центру "Менора". Друг партнер убитого, Геннадій Корбан заявив тоді, що Аскельрода замовив саме Павло Лазаренко.

Любавицькі хасиди

Коломойський та Боголюбов – активні члени єврейської громади міста, якою опікується авторитетний равин Шмуель Камінецький, представник любавичської течії хасидизму.

"Це дуже сильні люди, і єврейство для них знаходиться на першому місці", – стверджував Камінецький. Ще один впливовий член громади – Віктор Пінчук. "Три найбільших бізнесмена не тільки дають гроші, але й особисто долучаються до іудаїзму – приходять молитися, одягають тфілін, дехто з них зробив обрізання; вони не їдять свинину, дотримуються кашруту – один частково, інший – повністю. Вони вчать Тору кожен день і постять в Йом-Кіпур", – розповідав Камінецький.

Шмуелю Камінецькому вдалося створити в Дніпропетровську найбільш організовану і найбагатшу єврейську громаду на пострадянському просторі – не в останню чергу завдяки Боголюбову та Коломойському. Коломойський також очолює Європейську єврейську раду – міжнародну неурядову організацію, яка представляє інтереси європейського єврейства.

Сім’я

Про сім’ю Коломойського відомо небагато – олігарх ретельно оберігає своїх близьких від надмірної публічності. Дружина Ірина, з якою він одружився у віці 20 років, а також двоє їхніх дітей – Анжеліка і Григорій – живуть у Швейцарії. У 2001 році донька вийшла заміж, весілля молоді з розмахом відгуляли на ізраїльському курорті Ейлат на березі Червоного моря.

Бєня

У бізнес та політичній тусовці країни Коломойського називають не інакше як Беня. В інтерв’ю "Українській правді" один з його найближчих партнерів Геннадій Корбан пояснив це так: "Коломойський за складом характеру дуже схожий на героїв оповідання Бабеля – Бенціона Крика. На Беню Крика... Звідси й народилося прізвисько".

Почуття гумору та манера спілкування

У Коломойського доволі специфічне почуття гумору, яке прекрасно ілюструє історія про інцидент на корпоративній вечірці "Привату". Коломойський великим ножем різав торт і роздавав шматки партнерам та топ-менеджерам. Коли один з молодших партнерів "Привату" підійшов за своєю порцією, Коломойський схопив його за краватку і відрізав її ножем. Згодом, у одному з інтерв’ю він пояснив: жертва обдурила його на велику суму і відрізана краватка – доволі м’яке покарання.

У інтернеті періодично з’являються записи розмов людини, чий голос та манера вести розмови дуже схожі на Ігоря Коломойського. Зважаючи на кількість та частоту їх появи, складається враження, що у їх появі зацікавлений сам олігарх. У цих розмовах характер Коломойського проявляється у всій красі.

Останній запис – просто класика розмовного жанру, вияв майстерності переговорника людини, яка пройшла бурхливі 1990-ті.

А ще екс-губернатор Дніпропетровщини любить розсилати веселі СМС. Наприклад, після того, як 13-го січня Рада прийняла законопроект "Про акціонерні товариства", автором якого виступили 4 депутати Радикальної партії, Коломойський написав Ляшку СМС та обізвав його "найтупішим пі#ром".

Фрагмент переписки сам Ляшко оприлюднив у Facebook.

До речі, тим же епітетом Коломойський нагородив свого часу журналістів "Української правди", нині нардепів Сергія Лещенка та Мустафу Найєма. На прийомі з нагоди інавгурації президента Порошенка Коломойський привселюдно заявив Найєму: "Хочеш, я тут при всіх скажу, яку СМСку тобі написав? Так ось слухайте, я написав: "Раніше я думав: ви просто гандони, а тепер зрозумів, що ви тупі гандони".

При чому, навіть тут він прагнув до монополії: будучи власником футбольного клубу "Дніпро", він та його партнери донедавна спонсорували ще кілька клубів – "Динамо" Київ, "Кривбас", "Волинь" та "Арсенал". З подачі відомого на просторах СНД футбольного посередника Дмитра Селюка, клуби, фінансовані Коломойським, отримали назву "однокласники". За його словами, ці команди при нагоді допомагають один одному домагатися потрібних їм результатів. До "однокласників" він також зарахував львівські "Карпати". Усі ці клуби, за словами Селюка, протистоять донецькому "Шахтарю" Ахметова, та його сателітам – луганській "Зорі", маріупольському "Іллічівцю" та донецькому "Металургу".

У березні 2015 року Коломойський навіть спробував стати президентом Федерації футболу України. Однак поступився місцем іншому дніпропетровцю – депутатові від БПП Андрієві Павелку. При цьому, судячи із запису розмови, яка оприлюднена в інтернеті, Павелка, мабуть, важко назвати опонентом Коломойського

Так само монопольне становище Коломойський посідає в українському баскетболі: структури "Привату" фінансують сім з одинадцяти клубів баскетбольної Суперліги – львівську "Політехніку", дніпродзержинський "Дніпро-Азот", дніпропетровський "Дніпро", київський "Будівельник", запорізький "Ферро-ЗНТУ", Івано-Франківську "Говерлу" і БК "Одеса".

Зрештою, Коломойський не заперечує, що він – рейдер. В інтерв’ю Financial Times, наприклад, сказав, що розуміє, чому Путін захопив Крим. "Він просто скористався ситуацією. Він такий же рейдер, як і ми", – заявив олігарх, додавши, що термін "рейдер" – це більше комплімент, ніж образа, оскільки рейдери схожі на вовків, які є санітарами лісу.

Поглинанням активів для "Привату" традиційно займається група Геннадія Корбана, до якої також входить Борис Філатов, нині народний депутат. Сам Корбан, щоправда, називає себе незалежним спеціалістом із корпоративних конфліктів. Хоч і визнає: "Лідери групи "Приват", безумовно, мають в моїх проектах право першої руки. У мене з ними дружні стосунки. Не можу сказати, що я від них повністю залежу, але в моєму бізнесі дуже важливу роль відіграє таке поняття, як конфлікт інтересів. Якщо я його порушу, постраждає група. Я можу свідомо займатися іншими проектами, але попередньо повинен це узгодити з партнерами".

Для агресивного поглинання чужих активів у групи Корбана є великий набір інструментів: рішення "дружніх" судів, які на вимогу власника однієї акції накладали заборону на проведення зборів акціонерів або призначали нового керівника підприємства, всупереч основним акціонерам, "втрата" реєстрів та списків акціонерів, силові дії по встановленню контролю за підприємствами.

Корбан називає Коломойського ідеологом більшості недружніх поглинань.

Серед найгучніших корпоративних конфліктів за участю "Привату" – війна за дніпропетровський ринок "Озерка" – один з найбільших продуктових ринків у СНД. У середині 2000-х "Озерку" спробував узяти під контроль "авторитетний" московський бізнесмен, представник групи так званих "лужниковських" Максим Курочкін. "Для нас, справжніх дніпропетровців, це була справа принципу – не пустити банду Курочкіна на "Озерку", – розповідав Геннадій Корбан. Ринок пережив низку силових захоплень, у підсумку були убиті директор ринку Володимир Воробйов (людина Курочкіна) і троє бойовиків, один з яких – начальник охорони Курочкіна. 27 березня 2007 року був убитий сам Курочкін – у внутрішньому дворику Святошинського районного суду Києва пострілом снайпера в серце після закінчення судового засідання у його справі. Геннадій Корбан заявив тоді, що шокований подією: "Але ми не можемо бути запідозрені в зацікавленості в цій загибелі, тому що наш конфлікт з Курочкіним давно вичерпаний".

У 2007-му завдяки Корбану "Приват" отримав контроль над найбільшим в Україні нафтопереробним заводом, володіючи всього 1,5% його акцій. 55,7% акцій "Укртатнафти", якій належав Кременчуцький НПЗ, володіли російська "Татнефть", афілійовані з нею структури та уряд Татарстану. У підсумку, пакет росіян в "Укртатнафті" скоротився з 55,7 до 8,3%. Акції, які списали, "Татнефти", придбані Коломойським.

Найкраще їх взаємини ілюструє наступна історія. У 2010 році на святкуванні 50-річчя Віктора Пінчука Ігор Коломойський виголосив наступний тост: "Хороша ти людина, Вітя. Скільки я тебе ображав, принижував, забирав у тебе бізнеси (за інформацією Forbes Коломойський перерахував найважливіші їх конфлікти) – а ти все одно продовжуєш зі мною спілкуватися і навіть на день народження покликав!".

Зараз олігархи на святкування один до одного не ходять і з'ясовують стосунки в Лондонському суді. За твердженням Пінчука, в 2004 році він попросив Коломойського з Боголюбовим купити для нього акції Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК), ті погодилися. Щоб розрахуватися з ними, Пінчук поклав на депозит в Приватбанк $ 130 млн. Коломойський КЗРК приватизував, але Пінчуку так і не віддав, хоча депозит повернув.

У 2005-му Коломойський нібито погодився продати Пінчуку пакет КЗРК, отримав за нього $143 млн., Але компанія, яку отримав зять президента Кучми, виявилася "пустишкою". У наступному році Пінчук створив з Коломойським феросплавний холдинг, в який передав контрольний пакет акцій Нікопольського феросплавного заводу (НФЗ), вважаючи, що в якості бонусу по завершенні цієї операції отримає КЗРК. Але залізорудний комбінат в наступному році Коломойський продав Рінату Ахметову.

Версія Коломойського інша: $143 млн. Приват отримав в рахунок погашення боргу за дивідендами, які Пінчук не платив, поки керував НЗФ протягом 2003-2005 років. Також, за його словами, в 2003-2004 роки група "Приват" перерахувала зятю Леоніда Кучми $ 100 млн. В спецфонд для фінансування виборчої кампанії президента України, але гроші туди так і не дійшли. У підсумку Пінчук нібито винен "Привату" $ 400 млн.



А поки судове рішення в Лондоні не винесено, олігархи ведуть медіа-війну в своїх українських ЗМІ. Частиною якої, наприклад, стала активна розкрутка теми вбивства Георгія Гонгадзе в ЗМІ, що належать Коломойському.

Колишній власник харківського "Металіста" Олександр Ярославський, який також мав низку бізнес-конфліктів із Приватом, сказав свого часу: "Кажуть, що з Коломойським непросто. Так не спілкуйтеся з ним".

Ярославський, Ахметов, Фірташ, Жеваго, Єремеєв, Григоришин, брати Суркіси – практично усі представники великого бізнесу мали у свій час конфлікти з Коломойським.

Зараз Коломойський публічно пропонує країні розпочати реприватизацію, що також зачепить практично усіх олігархів. "Україна не повинна отримувати нові кошти Міжнародного валютного фонду, поки незаконно приватизована власність не повернеться в руки держави", – заявив він у інтерв’ю Financial Times. – Поверніть ці підприємства, виставте їх на продаж на відкритих торгах – і ви отримаєте в 10 разів більше, ніж отримали".

Серед компаній, які держава має забрати, Коломойський називає підприємства об’єднання "Укррудпрому" (зараз належать Ахметову, Новинському, Пінчуку та Привату), "Укртелеком", "Київенерго", "Дніпрообленерго", "Дніпроенерго" (Рінат Ахметов), "Вінницяобленерго" (Григоришиним), "Закарпаттяобленерго" (за інформацією ЗМІ, куплено в інтересах Сергія Льовочкіна) "Волиньобленерго", "Західобленерго", "Київобленерго" (контролюються російським мільярдером Бабаковим), "Донбасенерго" (Олександр Янукович).

Також мають бути націоналізовані облгази, які придбав Дмитро Фірташ, вважає Коломойський: "Вони як почали в 2011 році приватизувати, так ми просто читали про це, як зведення з зони АТО. Фірташ купував по кілька облгазів кожен день, більше ніхто не брав участь у конкурсі, а ДТЕК купував обленерго і генерацію".

У відповідь на спроби Коломойського запустити процес реприватизації улітку минулого року розгорнулася справжня медіа-війна у його ЗМІ з одного боку та медіа групи Льовоічкіна-Фірташа з іншого. На "1+1" щодня розповідали про олігархів з оточення Януковича, які уникнули покарання, на "Інтері" – про рейдера і нечистоплотного банкіра Коломойського. Оточення Коломойського не бачить у цих війнах нічого надзвичайно: Борис Філатов стверджує, що той регулярно спілкується і з Льовочкіним, і з Ахметовим, і з рештою людей "їх рівня": "У них постійно то мир, то війна Але нас він в ці розмови не посвячує".

Відносини між олігархами завжди були конфліктними: ще на початку 2000-х Григоришин звинувачував Коломойського у порушенні домовленостей при продажу низки активів, зокрема Марганецького гірничо-збагачувального комбінату, Баглійського та Дніпродзержинського коксохімічних заводів. Також росіянин стверджував, що Коломойський і його основний партнер по групі "Приват" Геннадій Боголюбов погрожували йому "проблемами з бандитами", і вимагали віддати їм Запорізький феросплавний завод.

Незважаючи на всі ці конфлікти в 2004 році Коломойський стає партнером Григоришина з енергетичного бізнесу. Останній, таким чином, намагався захиститися від своїх давніх компаньйонів – братів Суркісів та Віктора Медведчука, з якими до того моменту Григоришин посварився остаточно, більше того, втратив контроль над їх спільними активами, серед яких були дев'ять обленерго. (У 2002-му році Григоришина навіть демонстративно заарештували в центрі Києва, міліціонери знайшли в його кишенях пістолет і білий порошок. Сам він заявив, що за його арештом стоять Суркіси і Медведчук).

Згідно з домовленістю, Коломойський викупив половину акцій Григоришина в обленерго, а якщо б на виборах 2004 року переміг Янукович – решту. У випадку ж перемоги Ющенка, партнери мали спільно викупити акції Суркісів. Втім, після виборів і Коломойський, і Григоришин, заручившись підтримкою відповідно Тимошенко і Ющенко вирішили "кинути" один одного.

Цікавий факт: згідно зі свідченнями Ігоря Коломойського в Лондонському суді, куди олігархи вирушили з'ясовувати стосунки, силові захоплення обленерго в 2005 році, що здійснювалися в інтересах Григоришина, проходили за підтримки… секретаря РНБО Петра Порошенка.

Там же, в Лондоні, Ігор Коломойський вперше зізнався, що у нього два громадянства – України та Ізраїлю. Це, за його словами, має вберегти його від заняття політикою...

Через конфлікт з Григоришиним в 2005 році Ігор Коломойський змушений був майже рік не з'являтися в Україні. Пов'язано це було зі справою юриста Григоришина Сергія Карпенка. Він звинуватив у дніпропетровського олігарха в тому, що той погрожував йому фізичною розправою. Незабаром помічника Карпенка побили до напівсмерті, а ще через місяць сам Карпенко отримав кілька ножових поранень. Коломойський у відповідь стверджував, що кримінальну справу проти нього сфабрикували Пінчук і Григоришин за участю Петра Порошенка. "Віктор Шокін (нині – Генеральний прокурор), який до переходу в Генпрокуратуру працював у службі безпеки Порошенка, вимагав від Печерського суду Києва видати ордер на мій арешт", – заявляв співвласник "Привату".

Григоришин і зараз бере участь у війні проти Коломойського. "Російський бізнесмен, давній друг і партнер Порошенка Костянтин Григоришин (група "Енергостандарт") ще з осені – головний тіньової "рішала" в енергетиці. Ходить по ринку, розставляє своїх людей в держкомпаніях, і всім так і каже: "Мене Президент уповноважив спостерігати, щоб не було корупції в галузі". Всі енергоконфлікти кінця 2014 року (наїзд на вугілля з ПАР, яке нібито "не горить", контракт на імпорт електроенергії з РФ з цим "кримським федеральним округом") – його рук справа. Григоришин фінансує і декількох депутатів від БПП, активних борців з НФ і Коломойським. Припускаю, що в зміні менеджменту в "Укртранснафті" – західняка-нафтовика Лазорка на луганського СБУшника Мірошника – теж не обійшлося без впливу Григоришина. Саме тому розлючений Коломойський говорив про російських диверсантів, яких він приїхав виганяти. Хоча його хамства це не виправдовує, звичайно. Але ослаблення українського олігарха Коломойського = посилення в Україні російського олігарха Григоришина, а по суті – Порошенка", – написав у своєму Facebook журналіст Артем Шевченко.

"Укрнафта" і "Укртранснафта"

"Приват" – найпотужніший гравець на ринку нафтопродуктів, і Коломойський максимально агресивно захищає свої позиції на ньому. Настільки, що готовий вдаватися до силових дій. Фактично, саме його намагання зберегти контроль за будь-яку ціну над державною "УкрТрансНафтою" та "Укрнафтою", в якій "Приват" є другим за величиною акціонером, і призвели до його відставки.

"Укрнафта"

Це найбільша нафтовидобувна компанія України, видобуває понад 86% нафти, 28% газового конденсату та 16% газу. У складі компанії – шість регіональних виробничих підрозділів, три газопереробних заводи, три бурових управління, а також мережа, яка налічує 563 заправок майже у всіх регіонах України. Держава в особі НАК "Нафтогаз" володіє 51% акцій компанії, "Приват" – 49%. Попри це Коломойському вдалося завести у компанію свій менеджмент, цілковито взявши її під свій контроль. У підсумку, основний зиск від діяльності "Укрнафти" отримував саме "Приват". Скажімо, нафту, яку добувала «Укрнафта», за відверто заниженими цінами купували під час контрольованих аукціонів, структури "Привату". За підрахунками ЗМІ, збитки для держави від кожного такого аукціону становили 0,5-1 млрд. гривень.

Також, Коломойський відмовлявся платити дивіденди з прибутків "Укрнафти", блокуючи відповідні рішення на зборах акціонерів. За твердженням уряду, компанія заборгувала державі дивіденди у розмірі 1,8 млрд. гривень. Щоб вирішити цю проблему парламент навіть змінив закон про акціонерні товариства, дозволивши ухвалювати рішення простою більшістю голосів.

У свою чергу Коломойський стверджує, що держава отримає свої дивіденди лише тоді, коли НАК "Нафтогаз" віддасть хоча б частину 100-мільярдного боргу перед компанією.

"Протягом багатьох років НАК "Нафтогаз", який є головним акціонером "Укрнафти", вилучав (щоб не сказати крав) газ, який вона добувала, не сплачуючи при цьому жодної копійки. І ось так він накрав на сьогоднішній день 10,5 млрд. кубів газу, який при нинішній ціні оцінюється в 100 мільярдів", – заявив він.

"Укртранснафта"

Це 100% державне підприємство, яким донедавна керував ставленик "Привату" Олександр Лазорко. Саме його прибув захищати від звільнення увечері 19 березня Ігор Коломойський, заявивши про спробу рейдерського захоплення компанії. "Укртранснафта" об’єднує два нафтопроводи – "Дружба" та "Придніпровські магістральні трубопроводи", які дають можливість транспортувати нафту зі сходу на захід і з півночі на південь країни.

"Укртранснафта" є стратегічно важливою ланкою у вертикально інтегрованої нафтової структурі "Привату". По суті, це кровоносна система, що зв'язує ключові органи цього "організму". По-перше, через неї йдуть поставки нафти з "Укрнафти" на Кременчуцький НПЗ "Укртатнафта" (належить групі "Приват"), що виробляє левову частку палива для подальшої реалізації через найбільшу в країні роздрібну мережу ("Авіас", ANP, "Укрнафта" і т.д.). Багато хто впевнений, що "Укртранснафта" забезпечує поставку до Кременчука "неврахованої" нафти з родовищ "Укрнафти". По-друге, "Укртранснафта" – це ефективний інструмент боротьби з конкурентами, виконав свою роль по повній програмі – конкурентів у "Привату" в цьому бізнесі більше немає", – упевнений експерт з паливного.

Завдяки контролю над цілковито державною "Укртранснафтою", "Прават" має монополію на виробництво дешевого бензину в Україні. І це категорично не подобається конкурентам, насамперед, нардепу Ігорю Єремеєву, який співвласником групи компаній "Контініум", якій належить мережа заправок WOG – друга за величиною після "Приватівської".

"У нас в нафтовому бізнесі є група "Континіум", якою керує, не побоюся цього слова, організоване злочинне угруповання, на чолі якої стоїть депутат Єремеєв, який стоїть за всіма цими подіями. На АЗС "Укрнафти", "Укртатнафти", "Сентоза", "Авіас" ціни на бензин – на 2-3 гривні дешевш, а це не дає Єремеєву спокою. Пан Єремєєв хоче заробляти багато, і ми стоїмо йому поперек горла. Для того, щоб зруйнувати нашу систему торгівлі, яка йому заважає, йому потрібно нанести удар по переробному підприємству, по Кременчуці (Кременчуцький НПЗ). Тому що у нього свого заводу немає", – заявив Коломойський.

Він також звинуватив одного з найближчих соратників Порошенка, заступника голови фракції БПП у парламенті Ігоря Кононенка у тому, що той реалізує в інтересах Єремеєва рейдерське захоплення "Укртранснафти".

Єремєєв уже кілька років він намагається продати непрацюючий Херсонський НПЗ. Без лояльності "Укртранснафти" запустити завод не вдасться. Також контроль над "Укртранснафтою" приносив Коломойського чимало супутніх бонусів. Наприклад, 300 млн. гривень як плату за зберігання державної нафти на сховищах "Привату" – по 2,5 млн. на день. Після того, як в "Укрнафті" та "Укртранснафті" з’являлись озброєна охорона Коломойського, які намагались не допустити нових керівників, конфлікт набув загрозливого характеру. Петро Порошенко дав наказ роззброїти охорону, а соратники Коломойського з числа депутатів від БПП звинуватили президента у змові з Путіним. Врешті, конфлікт було залагоджено, а Коломойський подав у відставку.

Приватна армія

Політика

"Першого березня, здається, надійшов дзвінок з адміністрації Турчинова. Мене запитали, чи піду я губернатором Дніпропетровщини. Я відповів згодою. "Добре. Тоді ми готуємо указ", – розповідав він, додавши, що Ахметов від аналогічної пропозиції очолити Донецьку область відмовився.

"Ми просто не хочемо в Росію Не хочемо Нам подобається ця країна, вона дуже затишна, тут немає російського жаху і ніколи не було У Росії тайга – Закон, а прокурор – ведмеді. Нам так жити некомфортно Тому ми і захищаємо Україну", – пояснював мотивацію "приватівців" Геннадій Корбан.

Ідея спрацювала: команда Коломойського швидко погасила сепаратистські настрої, які намагалися роздмухувати регіонали, і забезпечила стабільність в області. Так само Коломойський доклався до того, щоб слідом за Донецьком не спалахнув Харків, Одеса та Запоріжжя.

"Якби в березні не встояв Дніпропетровськ, то і інші регіони півдня і сходу потрапляли б, як кісточки доміно, – вважає нардеп Антон Геращенко. – Якби не рішучість, проявлена в Дніпропетровську, ми могли б втратити Україну… Коломойський і його команда – Геннадій Корбан, Борис Філатов, Святослав Олійник і багато інших дніпропетровських патріотів, яких вони об’єднали, здійснили справжній подвиг навесні і влітку минулого року, коли не дали проросійським силам влаштувати шабаш не тільки в Дніпропетровській, а й у Запорізькій областях. Методи, які вони використовували не завжди були законні. Це правда. Часто вони діяли за принципом око за око, зуб за зуб. Кажуть, що в Дніпропетровську не було штурмів ОДА на відміну від Донецька, Луганська, Харкова тому, що ряд російських агентів, намічених ГРУ на роль дніпропетровських Губарєва, Болотова і Безлера, відразу після призначення Коломойського були вивезені на прогулянку в ліс, де з ними була проведена роз’яснювальна робота на предмет того, як треба любити Україну. І загрозу сепаратизму в Придніпров'ї як рукою зняло".

Сам Коломойський при цьому продовжував жити у Швейцарії, буваючи у Дніпропетровську лише зрідка. Оперативний контроль над областю здійснювали заступники на чолі з Корбаном.

Дніпропетровська влада першою розпочала формування добровольчих батальйонів, надала фінансову та матеріальну підтримку збройним силам. У Дніпропетровськ привозили поранених та тіла убитих, тут запрацював центр обміну полоненими.

"Перші найважчі, три місяці розкачки нашої системи оборони і безпеки, починаючи від початку анексії Криму і закінчуючи 13 червня – днем визволення Маріуполя, саме ця, проклята зараз багатьма диванними стратегами команда, давала приклад всім, як треба не здаватися перед лицем ворога, а працювати на захист і оборону країни", – вважає Антон Геращенко.

При цьому, команда встигала не забувати і про себе: рахунки комунальних підприємств регіону масово переводили у "Приватбанк", розпочався переділ власності.

Періодично дніпропетровці вступали у конфлікти з Києвом. Так, у червні 2014 року заступник Коломойського Святослав Олійник звинуватив помічника нардепа від УДАРу в намірі стати "смотрящим" за контрабандою в регіоні. "У Дніпропетровськ приїжджав хтось, який представився Георгієм Ярошенко, в клубі "Бартоломео" зібрав бізнесменів, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. При цьому на руках він мав списки всіх експортерів та імпортерів, які можна отримати тільки в митниці або в СБУ… Цей чоловік оголосив себе "смотрящим" від відділу К СБУ і запропонував всім "подумати", яку суму вони будуть платити з кожного контейнера, як це було раніше", – розповів він.

Скандал зам’яли, однак стосунки між командою президента та "приватівцями" продовжували погіршуватися. Розв’язка наступили наприкінці березня 2015 року, коли відставка Коломойського через конфлікти в "Укртранснафті" та "Укрнафті" та нахабні погрози Коболєву була практично вирішеною справою, з Дніпропетровська на адресу Києва пролунали погрози. Спочатку СБУ оголосило, що веде кримінальні справи щодо заступників Коломойського. У відповідь 4 депутати-мажоритарники, які представляють цей регіон, вийшли з фракції БПП, звинувативши Порошенка у змові з Путіним. Згодом, заступник Коломойського Геннадій Корбан звинуватив владу в Києві у корумпованості і заговорив у риториці, яка притаманна більше сепаратистам з ДНР, аніж державному службовцю: "Київ грабує регіони, а Дніпропетровськ годує Україну".

"Сьогодні час навести порядок у Києві. У Києві, який нам обіцяв децентралізацію, економічну незалежність в якомусь сенсі, частково. Мається на увазі децентралізація у фінансовій сфері. Нам багато чого обіцяли – ніхто нічого не зробив. Ми хочемо звернутися до Києва і сказати: досить брехати власному народу, досить брехати про децентралізацію, про успіхи під час проведення антитерористичної операції, досить брехати про кількість загиблих на фронті. У нас є точні дані, які ми збираємо весь цей час. Досить брехати про становище української армії, про її забезпечення", – заявляв Корбан.

Однак дуже скоро риторика Коломойського та його прибічників стала максимально м’якою, у відставку він подав за власним бажанням, і разом з Порошенко представив у Дніпропетровську нового губернатора.

Чому?

"Порошенко і Коломойський – дуже схожі емоційним складом люди – були готові з розгону застромити бивні один в одного. Але річ у тому, що, заступивши за межу, яка визначає монопольне право держави застосовувати силу, Ігор Коломойський програв… Порошенко не був упевнений, що у разі розгортання війни з особливим губернатором він виграє: під пальцями Коломойського – прем'єр, міністр внутрішніх справ, рейтинговий ТБ- канал, масив украй неприємних для президента знань, батальйони, серйозний фінансовий ресурс і навіть голка життя української фінансової системи – "Приватбанк", у якому, до речі, досі перебуває багатомільйонний депозит, що належить нерядовому вкладникові – Петру Порошенку. Позиції глави держави зміцнив Захід. Все обійшлося без розшаркувань та туманних дипломатичних формулювань. Навіть те, що вийшло на публіку, свідчило про жорстку позицію, яку зайняли західні партнери, – нікому не дозволено кидати виклик владі, застосовуючи приватні воєнізовані структури, – стверджує авторитетний журналіст Юлія Мостова. – Як стверджують джерела в Кабміні, після розмови з віце-президентом США Байденом Арсеній Яценюк зрозумів, що мусить бути солідарним із президентом під час вирішення проблеми Коломойського. Стверджують, що необхідність цього розуміння було донесено і до міністра внутрішніх справ. Різні дуже компетентні в питаннях кримінального минулого та бізнес-сьогодення англомовні пани зустрілися як із Геннадієм Корбаном, так і з власниками групи "Приват". А президентові просто дали карт-бланш і запитали: "Чи, може, нам надалі говорити з Коломойським?".

При цьому, Коломойський не справляє враження людини, яка забуває образи чи готова просто ковтати приниження. Він відступив, але не здався. І Порошенкові потрібно про це пам’ятати.

Сам Коломойський пояснює свою відставку тим, що бізнесмен у ньому переміг чиновника: "Я прийшов з бізнесу, приїхав з іншої країни, де я мав вид на проживання. Я жив між Києвом, Дніпропетровськом і Женевою. Це було важке рішення – прийняти посаду голови ДОДА. Важче, ніж прийняте сьогодні – подати у відставку... Я зрозумів, що настав час, коли треба вирішити конфлікт: хто я - бізнесмен чи чиновник. Я – людина з бізнесу, чиновником ніколи не був. ..У мене є керівник, інколи я забуваю про це і починаю вести себе як рівний з рівним. На це дивляться інші губернатори і це справляє негативний вплив. Порушує вертикаль влади, подає поганий приклад, пахне махновщиною".

"Якщо говорити про Ігоря Коломойського, то можу точно сказати: якщо він зупиниться і стане отримувати просто стабільний дохід, йому буде дуже нудно. Він звик перебувати в постійному русі. У цьому його талант. Нові люди, комбінації і конфлікти роблять життя цікавим", – вважає Геннадій Корбан.

"Сьогодні для нього драйв – це вже ніяк не заробляння грошей, – погоджується Кирило Данилов. – Йому цікаві красиві комбінації, вирішення якихось проблем".

Ще один партнер Коломойського Олексій Мартинов вважає, що тому важливо не просто грати, а й обов’язково перемагати. У якості ілюстрації він розповів Forbes таку історію. Наприкінці 1990 х він відпочивав разом з Коломойським. У холі готелю стояв автомат для гри у футбол. Друзі зіграли кілька матчів. Мартинов переміг і зібрався вже йти. Але Коломойський купив на 100 доларів мішок жетонів і змусив його продовжити гру. "Наступні дві чи три доби я нікуди не ходив, не був на пляжі. Ми сиділи і грали годинами", – згадує Мартинов. Він знову і знову вигравав, а Коломойський бігав по холу і кричав: "Цього не може бути!". Він ніяк не міг прийняти поразку і раз у раз запитував: "Ну чому ти знову виграв!".

Коломойському, схоже, страшенно подобається бути у центрі уваги. Колись непублічний, тепер він охоче спілкується з журналістами, з’ясовує стосунки з ними і смакує той факт, що Путін згадує про нього у своїх інтерв’ю. При цьому, за словами Геннадія Корбана, президентських амбіцій у Коломойського немає: "Україна – це не США, тут є титульна нація, і президент повинен бути її представником. Буде неправильно, якщо єврей зараз буде президентом України. Люди до цього поки не готові".