Для тих, хто погоджується з точкою зору Володимира Путіна про Україну, як "штучну державу", витіснення проросійських бойовиків з їхнього опорного пункту у Слов'янську 5 липня, мабуть, стало шоком. Воно, безперечно, як видається, стало несподіванкою для Кремля.
Коли в. о. президента України Олександр Турчинов 7 квітня оголосив про початок "антитерористичної операції" проти бойовиків, в Україні панував глибокий скептицизм щодо здатності взагалі зібрати яку-небудь придатну для застосування військову силу.
Причиною цього скептицизму була не слабка національна ідентичність, а глибока дезорієнтація після окупації та анексії Криму. Те, що Росія шпигуватиме, роздаватиме хабарі, залякуватиме і чинитиме економічний тиск - давно вже сприймали як очевидне. Але аксіома, що "росіянин ніколи не воюватиме з українцем" була глибоко вкорінена навіть у свідомості українських фахівців у галузі національної безпеки.
ЧИТАЙТЕ: Якщо Захід не зробить зараз більше для України, невдовзі може бути вже запізно
Тимчасовий уряд, приведений до присяги у парламенті України після швидкої втечі колишнього президента Віктора Януковичане був урядом фахівців у галузі національної безпеки. Під керівництвом прем'єр-міністра Арсенія Яценюка в уряді з'явилися досвідчені та компетентні держслужбовці у сфері публічних фінансів та економічної політики. У секторі національної безпеки та оборони картина була зовсім іншою. Деякі з призначених осіб мали високу мотивацію, але їм бракувало досвіду. Інші були пасивними або некомпетентними.
Фото: kmu.gov.ua
При вступі на свої посади вони виявили систему військового управління та захисту національної безпеки, у якій бракувало голови та багатьох працездатних з'єднувальних елементів. Під час останніх днів перебування Януковича при владі, документація про особовий склад та оперативну роботу Служби безпеки України (СБУ) була знищена, шифри викрадені, а системи зв'язку - зруйновані.
Протягом багатьох років, і, зокрема, з вини Януковича, військові, безпекові та правоохоронні структури були глибоко пронизані агентами Москви - настільки, що в останні тижні керівництво СБУ отримувало звідти накази. Хоча й міністерство оборони та Збройні Сили зберегли переважно власну структурну цілісність, командування не оминули чистки, а майно Збройних Сил розграбувала відкрито хижацька держава. З 2012 року основною темою семінарів у Києві було виснажування ресурсів та сил держави.
ЧИТАЙТЕ: Дратують товстосуми, які не жертвують ні копійки на допомогу українським військовим, - Юрій Касьянов
З цих причин країна не була готова до війни. Вона зіткнулася з добре озброєними та вправно керованими силами бойовиків, яким узгодженість дій запевняли російські радники, сили передислоковані з Криму та російські підрозділи спеціального призначення. До початку квітня ці сили вже розсіялися по Донецькій та Луганській областях. Водночас, Україні довелося організовувати глибоку оборону від чотирьох російських тактичних груп, розгорнутих на її кордонах. Втім, до початку червня США та інші країни-члени НАТО відмовлялися надати Україні більшу частину тих нелетальних засобів, які вона просила.
Відбудова потенціалу
На тлі таких умов заслуговує на увагу не повільність України, а її швидкість у захопленні ініціативи. До середини травня нове командування частково поповнило сили добровольцями та завершило два етапи часткової загальнонаціональної мобілізації. Командування реалізувало суттєву передислокацію військ, запровадило новий режим проведення навчань і повернуло нормальну систему управління і контролю над своїми силами. Підрозділи сумнівної надійності - особливо підрозділи Міністерства внутрішніх справ - були розформовані, а на їхньому місці були створені нові військові формування, як-от Національна гвардія.
9 травня підрозділи Національної гвардії та Міністерства оборони повернули контроль над Маріуполем на південному сході країни, але їм потрібна була підтримка приватних формувань РінатаАхметова, одного з найбагатших людей України, щоб зміцнити його.27 травня вони завдали нищівної поразки бойовикам у міжнародному аеропорті ім. Сергія Прокоф'єва у Донецьку. До 1 липня, незважаючи на періодичні відступи, сили "антитерористичної операції" відновили контроль над 23 з 36 районів, захоплених бойовиками.
"Антитерористична операція" завдячує своєю спірною назвою вимогам українського законодавства. За законом, єдиними іншими підставами для загальнонаціональної мобілізації і застосування Збройних сил є надзвичайний або воєнний стан.
ЧИТАЙТЕ: Нова холодна війна вже почалась?
Крім того, Україна стверджує, що проросійські бойовики використовують методи терористів - розміщують важку артилерію у населених пунктах та вдаються до "провокацій", замислених для зростання кількості жертв серед цивільного населення й подальшої демонізації Києва в очах місцевих мешканців.
Юридичні тонкощі також пояснюють, чому антитерористичний центр СБУ, а не генеральний штаб Збройних Сил, координує дії усіх військових та правоохоронних формувань.З моменту свого обрання 25 травня, Петро Порошенко встановив контроль над проведенням операції, якого не мав виконувач обов'язків президента. Генерал-лейтенант Віктор Муженко, призначений Порошенком на посаду начальника Генерального штабу 3 липня, як очевидно, відповідає за перебіг операції, а українські сили оточують останні ключові вузли опору бойовиків у Донецьку та Луганську.
Петро Порошенко, Віктор Муженко. Фото: Михайло Марків
Характер "гібридної війни" на Сході викликає подив, але так й було передбачено. Протягом сотень років нерегулярні війни на околицях імперії, царської та радянської, велися відповідно до схожих принципів. Модель ведення війни визначають неформальні мережі, а не вертикально керовані структури. Модель виглядає хаотичною та водночас гнучкою. Їй властиві маскування та жорстокість, і вона покликана стерти межу між громадянським і міждержавним конфліктами. Її елементами є не лише кадрові офіцери частинспецпризначення (ГРУ) і Федеральної служби безпеки, але й звільнені у запас військовослужбовці та дезертири, приватні сили безпеки олігархів, козаки, чеченські бойовики, авантюристи і злочинці.
ЧИТАЙТЕ: Путін веде в Україні гібридну війну
Війну фінансує не тільки казна російської держави, але й номінально приватні банки і підприємства, а також кишенькові олігархи Януковича. З усіх цих причин "контроль" Кремля за веденням війни є неоднозначним; його військова підтримка бойовиків видимою, але, водночас, він ще може заперечувати її.
Проте, ця модель має свої обмеження. По-перше, без сильного місцевого складника, вибухівка не здетонує. Перед тим, як конфлікт досяг свого піку, опитування громадської думки свідчили, що 70% мешканців у Донецькій і Луганській областях хотіли, щоб Україна залишилася унітарною державою. Навіть якщо ці цифри досі залишаються дійсними, 30% - це багато людей, а під час війни гнів є силою, що підвищує опір. Проте, у решті трьох східних областях України, не кажучи вже про чотири області російськомовного Півдня, вибухова суміш не здетонувала, незважаючи на провокації з боку російських агентів в Одесі та деінде.
Друге обмеження полягає у тому, що поразки перетворюють мережі на роздроблені угрупування. Владі Олександра Бородая, "прем'єр-міністра", та Ігоря Гіркіна, "міністра оборони" так званої Донецької народної республіки, зараз кидають виклик інші польові командири та Олег Царьов, підприємець та політик, якому Росія надала ключову роль у місцевому політичному процесі. Після трагедії з рейсом Malaysia Airlines її майже напевно обмежить генерал-лейтенант Володимир Антюфєєв, що протягом 20 років очолював КДБ у Придністров'ї і який є таким самим безжальним, як Гіркін, та у десять разів ефективнішим.
Невизначеність
Відколи з'явилися перші "зелені чоловічки" у Криму, у західних столицях переважно обговорюють дії Росії та реакцію Заходу. Проте, саме Україна, а не Захід, змінила динаміку конфлікту. Як би добре чи погано Кремль не розумів ЄС або НАТО, він недооцінив злагодженість та стійкість України. Якби все було інакше, бойовики пройшлися б через Запоріжжя та Одесу до кордону з Молдовою, і ми зараз могли б вже обговорювати неминучість війни, а не врегулювання цієї кризи.
ЧИТАЙТЕ: Штурмові десантні бригади, сучасні винищувачі і ракетні комплекси: чим Росія може вдарити по Україні
Проте, "врегулювання" залишається лише поки що далекою надією. Оскільки сили бойовиків розділені та перебувають переважно в оточенні, кінцева фаза конфлікту може вже бути близькою. Але це не означає, що конфлікт закінчиться. Призначивши генерала Антюфєєва, провідного архітектора "заморожених конфліктів", своїм де-факто уповноваженим у Донецьку, Путін дав чіткий сигнал, що він не має жодного наміру дозволити регіону повернутися під контроль Києва.
Гіркін, Антюфєєв print screen
Це лише примножує побоювання, що європейські партнери України не дозволять завдати Росії поразки без її згоди. На Порошенка вже не раз чинив тиск Захід, вимагаючи оголосити про припинення вогню, якого дотримувалася лише Україна. Поки що занадто рано казати, чи трагедія рейсу Malaysia Airlines послабить цей тиск або ж посилить його.
Є ще побоювання, що Україна зможе перемогти бойовиків своїми силами, відвертаючи при цьому від себе цивільне населення, яке дедалі частіше проклинає усі сторони конфлікту.Реінтеграція Донбасу виглядатиме як відбудова інфраструктури Східної Німеччини без західнонімецьких грошей.Проте, завдання з примирення громадян та уряду у розколотому та травмованому суспільстві буде ще важчим.
Джеймс Шерр – науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин (Четем-Гауз), колишній керівник програми досліджень Росії та Євразії цього Інституту.
Джерело: The World Today, August 2014, Volume 70, Number 4
Переклад: iPress.ua
