Українська війна, 24 вересня — 3 жовтня 2022 р.. Контрнаступ росіян на Куп'янськ.
Надзвичайно жваві останні кілька днів, і, я думаю, навіть основні ЗМІ вловили події в Лиманському районі. Таким чином, гадаю, не так вже й потрібен мій коментар.
Навіть зараз я хотів би повернутися до того, що, здається, зовсім уникло загальної уваги.
Можливо, хтось звернув увагу, що минулого тижня я згадав про "Куп’янськ", але не вдавався в подробиці. Дехто може пригадати, що приблизно в той самий час, коли я згадував, українці дивувалися, чому росіяни взагалі намагаються контратакувати, враховуючи, що щоразу вони зазнають величезних втрат. Зараз, коли всі були повністю зосереджені на подіях в районі Лимана (безсумнівно, через кілька вагомих причин), і більшість ще зайняті розбором ситуації там, я хотів би звернути вашу увагу на район на схід від Куп’янська.
Коли їхати на схід від цього міста, то три великі села утворюють "дугу" навколо східного боку Куп’янська. З півночі на південь - це Петорпавлівка, Курилівка, Ківшарівка. Особливо цікавим місцем є Петропавлівка, яка простягається на 5-6 км вздовж багатьох доріг, які, у свою чергу, створюють кілька "перехресть", відкриваючись на північний схід і південний схід. Дуже довге, "велике село".
Принаймні не менш важлива територія є далі на схід: приблизно 10–15 кілометрів полів — аж до ланцюга сіл, найбільші з яких Орлянське, Ягідне та Кислівка. Між ними дуже мало дрібних поселень і хуторів, немає лісу, мало дрібних струмків. Іншими словами: "порожня місцина", тільки поля, поля і ще більше полів.
Точний перебіг того, що сталося в цьому районі з суботи, 24 вересня, і вчора досі незрозуміло. У мене є лише кілька звітів із перших рук із поверхневими деталями та кілька відео, але решту можна певною мірою вирахувати: все ж я вважаю "підсумкові враження" дуже цікавими — і, потенційно, дуже важливими.
Карта Куп’янська та місцевості приблизно в 25–30 км на схід від нього. Червоними стрілками позначені приблизні напрямки контрударів росіян на Петропавлівку, Курилівку та Ківшарівку. Сині вказують на загальні напрямки просування України з 30 вересня.
Приблизно 20–21 вересня те, що я за браком інформації щодо точних найменувань називаю "Куп’янською групою ЗСУ" (3-й танкова, 14-а і 92-а механізовані бригади, полк "Кракен", можливо, батальйон "Донбас" і кілька інших частин), завершило зачистку східного Куп’янська, а потім просувалася далі на схід і південь, до Петропавлівки, Курилівки та Ківшарівки.
Спочатку росіяни чинили відносно легкий опір, але тим часом вони кинули 3-ю мотострілецьку дивізію — відновлену за допомогою мобілізованих резервістів без будь-якої підготовки — та кілька інших підрозділів з Бєлгорода, а потім атакували, очевидно, зі сходу на захід. З району Арапівки, Володимирівки, Куземівки без жодних фінтів, без диверсій, з великою авіаційною та артилерійською підтримкою (щоправда, погано спрямованою) — прямо над тим пустим простором на захід.
Очевидно, українці завчасно їх помітили, вивели свої підрозділи на позиції та залучили артилерію.
Мабуть, першою пішла оснащена Т-90 27-а гвардійська мотострілецька бригада. Вона атакувала Курилівку 24 вересня і втратила при цьому кілька Т-90, підбитих або покинутих (навіть через кілька днів українці все ще збирали частини цієї частини на полі бою). Наступним був знята зі зберігання БТГ 237-го танкового полку, яка оснащена Т-80 і БМП-2. Вона атакувала Петропавлівку і була повністю розгромлена, десь в неділю та/або понеділок, 25–26 вересня. Подумайте, хтось нарахував близько 10–11 Т-80, таку ж кількість БМП і МТЛБ і близько 40 інших машин лише на одному відео, яке показало поле бою "наступного ранку", але більше не можу знайти це посилання. Враховуючи мотострілецьку БТГ, можна очікувати, що вона матиме роту з 10–11 танків, дві-три роти БМП (як БМП), а потім артилерійську підтримку такого ж розміру: як було сказано, там була розбита більш-менш ціла БТГ.
І все ж ці "1,5 втрачених БТГ" були лише початком.
У вівторок, 27 вересня, росіяни знову пішли на Курилівку — з точно таким же результатом: втратили ще одну БТГ. Тоді, вважай, був четвер, вони пішли на Ківшарівку — і моментально втратили чергову БТГ. У цих двох зіткненнях українці фактично пропустили росіян у села, потім атакували з кількох боків: росіяни тікали — як могли: десятки вбитих.
Можливо, деякі бої тривали довше (за Курилівку було щось на кшталт "ланцюга великих зіткнень, що тривали кілька днів"), і, не сумнівайтеся, українці теж дещо втратили. Але загальний підсумок цієї розбірки очевидний: день за днем 27-й гмбр і 3-я мострілецька атакували, і атакували, і атакували, хвиля за хвилею — лише щоб бути розбитими, буквально, на друзки. Вони натрапляють на міни, по них б’є артилерія, по них б’ють українські ПТРК, потім танки, і нарешті – піхотні легкі протитанкові засоби.
Нарешті, знищивши 27-у гмрб і 3-ю мотострілецьку (імовірно, також 26-й гвардійський танковий полк) і зачистивши три поля бою, 30 вересня Куп'янське угруповання ЗСУ наступало на схід.
Судячи з усього, вони їхали трасою Р07, у бік Котіярівки і Табаївки, в загальному напрямку на Сватове — але й на північ звідти, в бік Орлянського. Наскільки далеко вони зайшли, невідомо: відомо лише, що росіяни кинули ще більше підкріплень з району Бєлгорода. Дійсно, кажуть, що путін наказав поставити БТГ (чи більше?) пвк "вагнера" на цю ділянку лінії фронту.
Однак, судячи з паніки, яка поширилася в російських соцмережах, здається, українці зайшли "надто далеко".
