Зараз ви, напевно, скажете: "Ще один допис від О'Брайена?!" Я перепрошую, просто зараз дуже багато подій, починаючи з української Курської наступальної операції, дуже обнадійливих подій на президентських виборах у США і закінчуючи публікацією моєї останньої книги "Стратеги", яка виходить у Великій Британії в четвер, 15 серпня (Боже мій).
Що стосується стану війни, ми з Миколою Бєлєсковим випустили наш подкаст Ukraine-Russia War Talk Podcast, який має дати тим, хто любить слухати, а не читати, гарне уявлення про наші думки з приводу того, що відбувається (і що має значення). Також я щойно опублікував статтю в The Atlantic про Курську операцію, яку багато хто з вас, можливо, захоче прочитати.
Тому я відчуваю, що багатьом із вас, напевно, зараз найбільше потрібна перерва від мене. Але, на жаль, ви її не отримаєте. У цьому випуску на вихідних ми спочатку зосередимося на розвитку подій у Курській наступальній операції, потім поговоримо про українську кампанію проти російських аеродромів (чому вони, здається, націлені саме на них), а потім обговоримо покращення ситуації для України в американській політиці, зокрема обрання Тіма Волза на посаду віцепрезидента Камали Гарріс.
Курська наступальна операція триває. Більшість ймовірних цілей вже досягнуто
російська Курська область зараз частково окупована Україною.
З моменту запису подкасту і до моменту, коли я розіслав підписникам свій огляд наступу, сам наступ продовжився, і Україна неухильно збільшує свою зону контролю. Щоб надати вам лише найконсервативніші прогнози, ось нещодавнє оновлення карти від Deep State.
І ось остання мапа від Ендрю Перпетуа:
Карта Андрія Перпетуа дещо амбітніша щодо захоплених територій, але це не дивно, оскільки Deep State відома тим, що вичікує, коли можна буде показати українські досягнення. Багато інших мап, наприклад, показують глибше проникнення, ніж карта Перпетуа.
Його карта показує проникнення майже на 24 км у крайній точці (найвіддаленіша ділянка синього кольору), а українські війська просунулися ще далі (жовтий колір).
Інакше кажучи, ЗСУ не відступають назад в Україну. Вони просуваються вглиб росії. Існує величезна кількість спекуляцій щодо їхньої кінцевої мети – і що вражає, так це те, що український уряд і військові нічого не повідомляють з цього приводу. Вони були напрочуд мовчазними як на етапі організації, так і на етапі запуску операції.
Тож ніхто не знає, якою є її мета. Я запитав колишнього міністра оборони України Андрія Загороднюка, якими, на його думку, є наміри України, і хоча він (справедливо) не став коментувати остаточні територіальні чи часові рамки наступу, він надав низку важливих військових/геополітичних пояснень, які можуть лежати в основі наступу. Ось п'ять причин, які він назвав:
1. Відволікти російські сили з інших фронтів, зокрема під Харковом.
2. Продемонструвати росіянам, що вони мають незахищений кордон і не здатні захистити себе, щоб утримати їх від подальших транскордонних нападів на Україну.
3. Продемонструвати світові, що російська армія, навіть з пів мільйонним військом в Україні, залишається слабшою, ніж вони вважають.
4. Випробувати нову тактику загальновійськових операцій для більш широкого застосування на пізніших етапах війни.
5. Перехопити ініціативу у росіян і підірвати їхній бойовий дух.
Безумовно, якщо це причини, то Україна вже виконала деякі з них. Безглуздий наратив про дивовижний російський паровий каток, який проштовхувався багатьма у західній аналітичній спільноті і був підхоплений пресою, виявився досить обмеженим поглядом на війну (вкотре). Financial Times, на жаль, купилася на цей наративний гачок і опублікувала цю історію про те, що українська оборона прорвана росіянами – буквально в той момент, коли українці перетинали кордон з росією, як і інші.
Українці показали, що російська армія залишається глибоко недосконалою і громіздкою. Ба більше, значна частина невеликих успіхів росії на Донбасі цього року пояснюється тим, що вона отримала можливість воювати з величезною асиметричною перевагою (без необхідності захищати свій власний кордон). Той факт, що росіяни не мають багато військ на своєму кордоні, здається, є прямим результатом тиску США на Україну, щоб вона не нападала на саму росію (фаза війни, яка зараз фактично закінчилася). Однак до цього часу це передавало величезну частину ініціативи росії. Вона могла обирати, коли і де атакувати Україну (див. Харківську наступальну операцію в травні), і їй не потрібно було використовувати багато військ для захисту власного кордону (дивовижна річ на війні). Україна, з іншого боку, була змушена наступати лише в самій Україні – там, де росіяни могли планувати й окопуватися, створюючи міцні оборонні лінії.
У дискусіях про війну я говорив про це протягом багатьох років, але люди здебільшого воліли не помічати її стратегічних наслідків. Це була масована і сильно роздута російська сила. Українці щойно викрили її в дурній і ретроградній політиці, якою вона була.
Окрім підриву цієї маленької стратегічної бомби, українці, як сказав Андрій Загороднюк, також, схоже, працюють над новою тактикою наступальних операцій із застосуванням загальновійськових засобів. Ось це вже цікаво, і я не буду багато говорити, бо все це базується на низці непідтверджених повідомлень. Однак українці, схоже, дуже добре інтегрують РЕБ із БПЛА і більш швидкими мобільними силами. росіяни скаржаться на те, що вони не можуть пробити українську РЕБ, і в той же час українці відрізають їх від своїх С2 (командних пунктів – iPress).
У майбутньому про це буде набагато більше інформації.
Отже, ми залишаємося з питанням, що станеться і, звичайно, відповідь на нього знає лише Київ. Однак, схоже, що росіяни рухаються (дуже повільно) до того, щоб спробувати відправити війська в цей район. Поки що я чув, що це не мало успіхів. Українці були явно готові до появи російського підкріплення і знищили цю військову колону, коли вона рухалася контратакувати.
росіяни явно не були готові до цієї операції і не реагують з тією швидкістю, з якою мали б. Це дає українцям час вирішити, чого вони хочуть. Чи хочуть вони просуватися далі? Чи вони хочуть почати укріплювати важливу ділянку в самій росії, яка коштуватиме росіянам дуже дорого, щоб спробувати її відбити. Чи вони хочуть почати вторгнення десь в іншому місці на кордоні, по суті, намагаючись зв'язати росіян у вузли.
Побачимо найближчими днями і тижнями.
Удари по авіабазах. Україна, схоже, націлилася на планерні бомби
За останній тиждень або близько того українці завдали ударів по двох великих російських авіабазах (за допомогою БПЛА). Схоже, це призвело до вторинних детонацій. В обох випадках це спричинило катастрофічні вторинні вибухи. Першою була українська атака на російський аеродром у Морозовську (понад 300 км від українських військ) 3 серпня. За нею, лише два дні тому, послідувала атака на російський аеродром у Липецьку – на такій самій відстані.
Обидві ці бази розташовані на значній відстані. Вони достатньо далеко, щоб літаки, які з них вилітають, були в безпеці від української протиповітряної оборони, і бази знаходяться за межами досяжності (ймовірно) системи ATACMS. Іншими словами, росіяни вважали їх відносно безпечними.
З іншого боку, бази розташовані досить близько, щоб росіяни могли використовувати їх для запуску однієї з найефективніших систем озброєнь – великих планерних бомб, які вони застосовують для ударів по українських позиціях. Ці планерні бомби завдають величезного удару, і хоча вони не надто точні – вони і не повинні бути такими. Їхня вибухова сила настільки велика, що навіть якщо вони не влучають точно в ціль, вони можуть знищити таку велику територію, що, ймовірно, пошкодять все, що розташовано поблизу. росіяни широко застосовують планерні бомби як частину своєї стратегії мікронаступу на Донбасі. Вони намагаються знищити територію перед своєю лінією фронту, щоб витіснити звідти українців і просунутися вглиб. Це допомагає пояснити, чому вони можуть просуватися лише на невелику відстань за один раз. Я згадував про цю стратегію наприкінці оновлення минулих вихідних.
Дуже ймовірно, що обидва ці аеродроми використовувалися для атак на Україну за допомогою планерних бомб, а це означає, що обидва аеродроми були наповнені важкими боєприпасами. Це допомагає пояснити, чому вони стали мішенню, і чому їхні вибухи були такими потужними. Деякі з фотографій стану після атаки, що надійшли з Морозовська, вражають.
Обнадіює те, що Україна, схоже, має достатню кількість БПЛА, щоб завдати удару по двох цих базах поспіль. Це також свідчить про українські пріоритети і розвідку. Вони намагаються обмежити російські можливості нападу, а це завжди найкращий спосіб боротьби.
Політика США виглядає все краще і краще. Є шанси на прорив у відносинах у Сполучених Штатах
Що ж, з огляду на те, як місяць тому виглядали справи в Україні в контексті американської політики, справи набагато кращі (хоча, звісно, багато чого ще має відбутися). Місяць тому Трамп мав стійку і значну перевагу в опитуваннях і навіть були розмови про перемогу Трампа над президентом Байденом. Щоб зробити ситуацію для України ще більш зловісною, Трамп обрав Джей Ді Венса своїм віцепрезидентом. Венс був настільки ж вороже налаштований до України і часом майже слово в слово повторював тези кремля. Це було ще однією ознакою того, що адміністрація Трампа буде дуже поганою новиною для України. Тоді я підготував цей матеріал про Венса та Україну.
Потім все почало змінюватися. Вихід Байдена з перегонів і заміна його на Гарріс як передбачуваного кандидата від демократичної партії дала величезний поштовх демократам, активізувавши частину електорату, яка або перебувала в стані спокою, або навіть розглядала можливість голосувати за Трампа. Спочатку вона наздогнала Трампа у загальнонаціональних опитуваннях, а потім і в штатах, що вагалися. І зараз, схоже, Гарріс має невелику перевагу.
Це, очевидно, добре для України, оскільки Гарріс, ймовірно, дотримуватиметься політики адміністрації Байдена щодо України. Інтригуючим і навіть більш обнадійливим є те, що її кандидат на посаду віцепрезидента Тім Волз роками був відкрито проукраїнським. Він регулярно і публічно заявляв про свою підтримку української справи, а пані посол України у США Оксана Маркарова назвала Волза "надійним другом" країни.
Зустріч Тіма Волза з посолкою Маркаровою в лютому 2024 року.
На початку 2024 року, коли Україна була відрізана від американської допомоги через обструкціонізм республіканців у Конгресі, Волз активно виступав на підтримку України. Він навіть використовував досить вражаючу мову про перемогу Києва у війні та "вигнання" росіян з усієї України.
Тож дедалі більше здається, що коаліція Гарріс-Волз має шанси на перемогу – здається, що в гіршому випадку вони продовжать політику Байдена і, можливо, навіть стануть більш прихильними до України. З огляду на те, як все було – це добре.
