Віце-спікер українського парламенту Ірина Геращенко, яка разом з речником президента Святославом Цеголком забирали Надію Савченко із Ростова, розповіла про події сьогоднішнього дня.
...Цьому Дню передували десятки нарад у президента, сотні виснажливих міжнародних зустрічей, де повторювалося одне ім'я - Надя, важкі розмови з мамою Марією Іванівною про долю її доньки, зусилля українських дипломатів і політиків, зусилля її родини - мами і сестри, тисячі акцій підтримки Надії від всіх людей доброі волі по всьому світові, мінські переговори, де опоненти шаленіли від однієі згадки про Савченко. Не було жодної міжнародної зустрічі президента і міністра закордонних справ, де б не говорили про політв'язня номер 1 в Росіі - Надію Савченко. Де б не вимагали іі звільнити.
Ця операція готувалася кілька останніх місяців. Ми чекали від РФ відповіді про процедуру передачі Надїї. Найбільше ми боялися всіляких коментаторів-всезнайок всіх мастей і фасонів, які чули дзвін, не знали, де він, але бігли на всі ефірі розповідати... І друга сторона брала паузу... Навіть сьогодні, коли інформація про звільнення Надіі передчасно просочилася в російські ЗМІ і її підхопили украінські - ми дуже переживали, щоб операція не зірвалася.
Для нас зі Святом сьогодні був майже детективний день. 6.30- літак. Президентський борт вилітає за Надією. Ростов. Ми не маємо права сходити з трапа.
Операцією за дорученням президента керує керівник СБУ. Згідно домовленостей, Надія має зайти в літак в ту хвилину, коли російський літак, що в цей час приземлився у Києві, забере на свій борт двох російських вбивць- грушників.
..... Година очікування. Починається рух двох машин без номерів. Там - спецназ, ФСБ і десь там, за темними вікнами Надія... Чекаємо її виходу.
Раптом в нас зі Святом починають обриватися телефони: в російських ЗМІ запущено інформацію про літак, звільнення і тд... Все затримується. Ми нервуємо. Дивимося з відчинених дверей літака в очі тим, хто в машині.
Все! Пішов рух! Вона виходить в оточенні десяти чоловіків в формі. Вона дивиться на небо і жадібно хапає повітря.
Вона піднімається на борт і кричить: "Слава Україні!" Ну, і ще дещо, але то нехай залишиться за кадром....): даруємо їй букет в патріотичних кольорах. " Я не люблю квіти!", - відрізає Надія (чуєте, дорогі колеги, раджу вам Надіі квіти не дарувати). Кладе букет поряд: "Це мамі віддам"- каже. Нарешті ми обнімаємося. Вона - як натягнута струна, ще не вірить в те, що відбувається, розповідає, що 5 годин сиділа в тому автобусі без номерів, очікуючи руху додому, в Україну. Вона, мабуть, інакше уявляла собі ці перші емоційні хвилини.
Тим часом нашому борту поки що не дають виліт. Надя скидає зимові чоботи, психологічно відходить- відмерзає, показує нам свій нехитрий скарб, який везе в Украіну: саморобки з паперу, які конструювала- збирала, аби зайняти себе в камері. І подарунок мамі на день народження: тарілочку, яку сама склеїла, і тоді, у березні , не могла відадти сама.
І ще - два величезних пакети з листами. Це тільки ті, що отримала цього місяця!
Вона мчить в кабіну пілотів і нарешті посміхається. Щиро, широко і щасливо. Вона вже не Їжачок. Тільки в кабіні вона відчула, що все, що відбувається- це правда.
У нас , якщо чесно, теж післястресся): - бо перехивлювалися, бо знаємо, як важко боролися багато людей за звільнення Надїї і як усе було хитко і непевно.
Надія говорить ті перші слова, які хоче сказати всім, хто її підтримував. Потім знову різко піднімається з крісла і мчить в кабіну пілотів: "Я мушу побачити перетин кордону!!! О! Україна! Харків! Полетіли в Чугуїв!" - сміється вона.
Дві години дороги ми спілкуємося про головне: звільнення всіх інших. Надія жадібно розпитує про інших заручників: скільки їх ще залишаєттся в РФ і скільки в ОРДЛО, як просуваються переговори по їх звільненню. Розповідаємо про те, що найближчим часом очікуємо позитивних новин про Генадія Афанасьєва і Юрія Солошенка і тому так переживали, щоб сьогодні все відбулося. Надія дуже хоче, щоб її голос почув весь світ і щоб цей голос допоміг звільнити нам всіх наших бранців. Вірю, так і буде.
Нарешті Україна. Мама і сестра змогли обняти Надію.
А ми - працюємо далі. Маємо звільнити всіх.
