Американська мрія залишається мрією
Павло: Ми з рідною сестрою Віктора одружені понад 10 років. Вона відповідальна за фінансові питання, а я займаюсь маркетингом і продажами. На мою думку, не існує рецепту успіху сімейного чи не сімейного бізнесу. Я не можу сказати, що варто займатися сімейним бізнесом. Але якщо є можливість, то це найпростіше, адже домовитися з рідними зазвичай легше.
Наше зацікавлення об’єднує навіть батьків.
Фото: olpr.com
Віктор: Загалом на виробництві п'ятеро людей: я, моя мама, дружина і ще двоє працівників.
Павло: Коли ми починали в Україні, то це були одиничні продажі: в Києві, друзям і на Etsy. З'явився момент усвідомлення великої можливості і розуміння, того що на Etsy замовлень більше. Так і переїхали: Віктор зі швейною машинкою, а я з комп’ютером. Сьогодні розуміємо, що український ринок також існує, але замовлення поки незначні.
Віктор: Власне виробництво в Україні - те, до чого ми прагнемо і над чим зараз працюємо. Хочеться зробити наші товари доступнішими для українців, не втративши при цьому високого рівня якості. Досвід співпраці з українськими спеціалістами доказує, що це можливо. А ще, можемо забезпечувати Європу виробами olpr. made in Ukraine. Географічне розташування є дуже сприяливим.
Американська мрія залишається мрією. Над нею ще треба достатньо працювати.
Павло: 10 березня виповнилось чотири роки з нашого до США. Ми поїхали до батьків Віктора, оскільки вони жили в Америці. У випадку невдачі, ми б спокійно повернулись працювати як раніше.
Щодо легальності статусу в Штатах в нас були питання, які ми вирішили відповідно до законодавства США. olpr. створили у Америці підприємство, в яке повірили. Хоч ми подалися на інвестиційну візу з меншою сумою, але дозвіл працювати таки дали. Щоправда, Америка не вимагає конкретної суми, але знайомі рекомендували нам орієнтовну ціну.
Віктор має рацію, американська мрія залишається мрією, а ми в масштабах Америки маленька сімейна майстерня.
Фото: olpr.com
Віктор: Переїзд не був складним, оскільки на цьому етапі ми ще були дуже мобільні. Деякі інструменти взяли з собою, зібралися думками і поїхали. Тепер відлучитися від справи, щоб переїхати було б набагато важче.
Павло: Наш різдвяний сезон починається від жовтня: сім днів на тиждень, з 8 ранку до 12 ночі. Яка різниця який день тижня, якщо він все одно робочий?
Хлопці додають, що постійна робота не дозволяє їм відвідувати Україну, хоча така потреба у них є.
Швейне виробництво в США зникло у 70-80-х роках
Павло: Від початку ми почали вибудовувати свою унікальність. Я не можу похвалитись методами маркетингових книг: "знайти свою нішу, розв’язати проблему клієнта, створити на цьому бізнес". Ми підходили способом спроб і помилок. Коли почали продавати на Etsy, то побачили, що кольори шкіри і пошиття подобаються клієнтам. Згодом добавили персоналізацію і почали робити кастомні речі (на замовлення).
Є частина людей, яка хоче щось особливе. Їм недостатньо просто піти в магазин. Спочатку ми бралися за будь-яке замовлення, могли переробляти декілька раз. Сьогодні у нас більш продумана робота. Можна замовити дизайн продукту, і це коштує значно дорожче. Така послуга передбачає виготовлення зразок перероблення його в кінцевий продукт. Є клієнти, які готові за це платити, щоб довести власну ідею до кінця.
Створення продукту і виробництво має відбуватися паралельно. Коли ти працюєш щодня над поточними замовленнями, то не залишається часу на нові ідеї. Ми розуміли, що якщо люди декілька раз просять одне і теж, збільшували асортимент. Зараз більше зосередилися на тих виробах, в яких ми бачимо найбільшу перспективу.
Унікальність olpr. у використанні натуральної шкіри, зазначають Віктор та Павло.
Віктор: Наші постачальники - одна з найстаріших дубилень у США, яка виготовляє шкіру понад століття і має четверте - п'яте покоління власників. Всі футбольні м'ячі зроблені з цієї шкіри, яка одразу викликає асоціації. Їхні особливості - хороша сировина, піврічні витримки в дубильних сумішах (дуже плавний і довгий процес, який не можливо пришвидшити).
Фото: olpr.com
Фото: olpr.com
Павло: На шкіру правильного дублення впливають зовнішні фактори, наприклад сонце. На ній також можуть залишатися подряпини, що надає виробам вінтажного вигляду з напиленням і старовиною.
Фото: olpr.com
Віктор: Складністю виробництва в Америці є брак кваліфікованих працівників. Наприклад, резюме на посаду швачки активне у нас протягом років. Немає тих, хто готовий шити незалежно від зарплати. А знайти технолога чи людину, яка мала б досвід у виробництві - ще важче. Люди, які мають схожі виробництва, шукають спеціалістів по всьому світу. Вони створюють всі умови для переїзду працівників. На даному етапі в нас є необхідність масштабувати виробництво, але ми не можемо забезпечити себе персоналом.
Павло: Цього місяця на швейній конференції ми були одними з наймолодших. Швейне виробництво в Америці зникло у 70-80-их роках. Понад 90% всього, що продається з легкої промисловості зроблене в країнах Азії або у Південній Америці.
Віктор: В Україні ми звикли перекваліфіковуватися буквально після університету чи виходити на роботу з зовсім іншим напрямком, в іншій галузі. В Америці якщо людина вивчилась на електрика, то вона не зробить вам зовсім нічого іншого, окрім справи, пов’язаної з електрикою. Крок вліво чи вправо від конкретного напрямку неможливий.
Це як любити класичну музику
Віктор: Якби не було захоплення, то цим було б зовсім неможливо займатись. У нас перш за все робота з якісним матеріалом, приємним на дотик. Щоранку ви потрапляєте в офіс, який дуже неймовірно пахне. Важко передати запах шкіри натурального дублення без жодної хімії чи токсичних речовин. Це шкіра вимочена в корі дерев за старою технологією. Коли ви працюєте зі шкірою, то час від часу є бажання притулити її до обличчя і вдихати цей аромат. Завжди подобається і друга частина дня, коли на столі вже з’являються продукти, готові до відправлення. Присутнє відчуття, що ти сам готовий купити такий виріб.
Фото: olpr.com
Павло: Є захоплення, коли бачиш свій продукт десь на вулиці. Ми поїхали з моєю дружиною Юлією на виступ дочки, і три мами були з нашими сумками.
Віктор: Підбадьорюють клієнти, які надмірно проявляють любов до шкіри. Це як любити класичну музику. Коли приїжджають такі клієнти, вони готові витратити годину-другу, щоб розповісти наскільки вони задоволені, і наскільки краще себе почувають з продуктом... Наскільки в них поганий день, коли вони його десь забувають. Є покупці, які заходять декілька разів на місяць переглянути наш асортимент і запитати чи є щось нове. Є такі, які готові написати відгук формату А-4 на продукт.
Павло: Зараз персоналізовані блокноти, з яких ми починали, займають значну частину нашої роботи. Нашими замовниками була стрімінгова компанія від Disney, (трішки менша від Netflix). Ми виготовили блокноти для їх корпоративного з’їзду.
Я особисто маю чотири блокноти і користуюсь ними щодня. Можливо, це мінус для нашого бізнесу, але ми фактично робимо обкладинку для відомих брендів. Люди міняють собі серединку, але обкладинку неможливо зносити, її можна передати внукам в спадок.
Фото: olpr.com
Фото: olpr.com
Клієнт з Шарлотти, який купив 5 чи 6 обкладинок. Він або письменник, або пише мемуари. Блокноти як частина його життя. В одному в нього тільки зміст, а в іншому - сам текст.
Віктор: Мені здається, я б навіть 10% не зміг розповісти про блокнот, як він. Для когось автомобіль значить значно більше.
Читайте також: Не займайтесь stop-motion анімацією!
Павло: У нас є один клієнт, який спочатку нас навіть здивував - полісмен з Каліфорнії. Він два роки тому в нас замовив окреме портмоне для збирання протоколів правопорушень. Наскільки я розумію, одну частину вони дають порушникові, а другу частину (копії) залишають собі. Два роки тому він замовив собі дизайн цього продукту. Зверху ми писали ім’я полісмена, номер жетону і відділення в якому він працює. Згодом ми почали помічати, що він замовляє з номерами сусідніх відділень. Дивимось, а його діяльність все збільшується і збільшується (усміхаються). Ми не знаємо, чи він переконує людей чи перепродує вироби. Однак дуже приємно бачити, що твій продукт функціональний.
Зараз для Bacardi виконуємо невелике замовлення. Bacardi має амбасадорів-представників бренду. Кожен з них матиме наш унікальний фартух з лого та ініціалами.
Віктор: Ми співпрацюємо з сегментом любителів гри у гольф. Це переважно пенсіонери. В Америці вони переважно заможні люди, як би це дивно не звучало для України. Пенсіонери якраз готові платити в декілька раз більше, але за продукт, який зроблений на місці і з американської сировини. Для гри у гольф ми виготовляємо записник для нотування попадань у лунку. Є у нас клієнти, які забезпечують винятково гравців у гольф.
Павло: У нас ще нема розуміння "бренду". Коли ми придумували назву, то вирішили, що це буде два прізвища. Всі світові бренди, зазвичай, прізвища. Нам ще в Україні казали, що в нас складна назва. Але коли ми приїхали сюди, то американцям прочитати два українські прізвища - неможливо. На певному етапі важко міняти назву, але ми таки скоротили її до двох перших букв від кожного прізвища. Купили дорогий домен і це було найкраще рішення в плані створення нашого бренду. Я не приховую того, що ми з України, що у нас такі прізвища, які американці не можуть прочитати.
В Америці дуже важко бути брендом, бо весь інформаційний шум затьмарює твої намагання виділитися серед інших.
Community любителів своєї справи
Віктор: Є підозра, що екошкіра це інша назва для замінника і є маркетинговим ходом.
Павло: Також схиляюсь до думки, що це маркетинг. Цей матеріал є дешевим. Виробникам вигідно просувати цей матеріал, оскільки на виході він також недорогий. Люди, які сповідують веганство, мають для цього свої пояснення. В нас тут за чотири роки не було ніяких суперечок із захисниками тварин. Не можу сказати, що б я говорив захисникам тварин взагалі, бо мені подобається шкіра як матеріал. В тих людей інші позиції і пояснення.
Віктор: Хочемо створити таке community любителів своєї справи. Щоб ці люди не приходили на роботу з винятковим бажанням заробити грошей.
Фото: facebook.com/pg/olpr.leather
Успіх бачимо у своїй команді і відповідних людях. Питання дуже гостро стоїть у пошуку людей, які мають бажання віддавати велику частину свого часу. В Америці коли ви потрапляєте в будь-яку галузь чи бізнес, важко уявити, що там наймані працівники. Коли ми приїхали з України і побачили таку відданість роботі, то були дуже здивовані і захоплені. Тут це працює: якщо є бажання, то тебе побачать і тобі усміхнеться доля. Якщо працювати, щоб в кінці тижня чи місяця побачити чек, то можна залишитись у вічному ув'язненні.
