У міру того як ширяться прогнози про "синю хвилю", варто пам’ятати, що опитування іноді помиляються, що соціологи часто недораховували виборців Трампа (хоча на проміжних виборах результати були точнішими), що професійні прогнозисти теж можуть помилятися, а Аллан Ліхтман має рацію лише тоді, коли йому щастить. І все ж, якщо й був політик, який сильніше за Трампа напросився на покарання від виборців, настільки ґрунтовно зрадивши власних виборців, я такого не пригадаю.
Трамп мав чи не найзавзятіших прихильників серед усіх – відданіших можна було знайти хіба що в Усами бін Ладена, і під час першого терміну він певною мірою давав своїй базі те, чого вона хотіла. Він посилив обмеження щодо нелегальної (і легальної) імміграції, робив кроки до будівництва стіни на південному кордоні, знизив податки, вивів США з ядерної угоди з Іраном і Паризької кліматичної угоди, а також ображав і принижував усіх – від Гілларі Клінтон до Джона Льюїса.
Чи наживався він при цьому? Звісно. На відміну від своїх безпосередніх попередників, Трамп відмовився передати активи в "сліпий траст". Він запевняв країну, що сини тримають його осторонь усіх справ Trump Organization. Його готелі стали улюбленими місцями для тих, хто шукав прихильності влади, і з-за кордону, і всередині США. Саудівці ледь не оселилися в одному з них. Але порівняно з другим терміном усе це виглядало доволі скромно.
Під час другого терміну Трамп перетворився на карикатурного плутократа: позолочує Овальний кабінет, зрівняв із землею Східне крило Білого дому, щоб звести свою кричущу бальну залу, ліпить власне ім’я на все, що потрапляє в поле зору, випускає пам’ятні монети зі своїм обличчям і накопичує багатство для себе та своєї родини в масштабах, яких американська історія ще не знала. Натомість його виборці отримали вищі ціни, хаотичну й невдалу війну з Іраном, тарифи, які особливо боляче вдарили по фермерах, та імміграційний наступ, від якого відвернулися латиноамериканські виборці й навіть деякі подкастери з "бро"-середовища.
Деякі опоненти Трампа вважають, що саме його жорстокість і вульгарність приваблюють його базу, але я з цим не погоджуюся. Очевидно, для частини прихильників це так, однак більшість людей хоче вважати, що вони стоять на боці добра, а не зла. Саме тому відповідь "а у вас самих?" стає типовою реакцією на будь-яке заперечення. Неможливо вірити, що ти сам обираєш темний бік, отже, треба переконати себе, що інший бік іще гірший.
Трамп увійшов в американську політику як архетипний популіст. Значною мірою його привабливість ґрунтувалася на добре знайому американській політиці тему – боротьбу з корупцією. Тепер це звучить як гірка іронія, але мільйони американців, які підтримали Трампа, вірили, що голосують за чеснішу владу, і повірили в його гасло "осушити болото". Десятиліттями багато американців вважали більшість політиків нечесними. У 2006 році майже 60 відсотків американців вважали, що "корупція широко поширена в уряді". У 2016 році 59 відсотків американців оцінили чесність і доброчесність членів Конгресу як низьку або дуже низьку (сенаторів так само оцінила половина опитаних).
Знову і знову під час фокус-груп, які проводила Сара Лонгвелл, виборці казали, що Трамп надто багатий, щоб його можна було купити. Майкл з Аризони, який голосував за Трампа у 2016 році, але у 2020-му перейшов до Байдена, сказав у 2022 році: "Я подумав: гаразд, його не можна купити. У нього надто багато грошей. Тож треба дати йому шанс". Виборець із Нью-Гемпширу, який двічі голосував за Трампа, пояснив у 2024 році: "Йому не потрібно набивати собі кишені, тож у нього немає прихованих мотивів. У нього є власні гроші". Подібні думки виборці повторювали постійно. Якщо ти переконаний, що більшість політиків іде у владу заради грошей, хто ж краще за мільярдера здатен протистояти групам особливих інтересів?
Міф зміцнило й рішення Трампа відмовитися від президентської зарплати під час першого терміну. Джим із Техасу, який голосував за Трампа у 2016 і 2020 роках, сказав у лютому 2022-го: "Не знаю, чи хтось інший витримав би [такі напади й критику], а потім ще й віддав свою зарплату… Цей чоловік працював на нас задарма і весь час терпів усі ці удари". У серпні 2024 року Керол, ще одна виборчиня з Мічигану, яка двічі підтримала Трампа, із захопленням зазначала: "Він не отримував за це зарплати, і це мене вразило. Чому… він це робить? Йому за це не платять. Очевидно, він справді захоплений тим, що робить". Те саме казав і Грег із Джорджії, який у червні 2024 року заявив: "Йому це було не потрібно. Він був мільярдером. Успішним бізнесменом. Йому не було потреби цим займатися".
Другий термін Трампа перетворився на затяжне руйнування його популістського образу – таке саме ґрунтовне, як і знесення Східного крила. Дехто з виборців іще пам’ятає його обіцянку не брати зарплати, але тепер згадує про неї з іронією. Лише цього місяця Джанел з Огайо, яка голосувала за Трампа у 2024 році, але нині не схвалює його роботу, сказала: "Я знаю, що він не бере зарплати. Ну, дякую, мабуть. Але… я думала, що на президентстві взагалі не можна заробляти, а він зараз набагато багатший, ніж коли починав". Шона, ще одна виборчиня Трампа з Мічигану, яка нині ним незадоволена, висловила схожу думку: назвала відмову від зарплати "трюком" і зауважила, що на президентстві він заробляє значно більше, ніж дозволяє закон. Корі з гіркотою сказав: "Його статки зросли на кілька мільярдів доларів, а я можу впевнено сказати, що мої статки відтоді, як він прийшов до влади, не зросли".
Трамп скористався вже наявним цинізмом виборців щодо політиків і ще більше його поглибив. Опитування Gallup, оприлюднене на початку вересня, показало, що тепер 89 відсотків американців вважають, що корупція "широко поширена в уряді". Це вищий показник, ніж у всіх інших країнах ОЕСР, і на 16 процентних пунктів більше, ніж два роки тому.
Найближчим наслідком розчарування виборців, імовірно, стане розгромна поразка кандидатів-республіканців через п’ять тижнів. Але довгострокову шкоду для громадянської культури країни неможливо підрахувати. Люди, які не довіряють одне одному, не здатні ефективно керувати державою. Вони не здатні розв’язувати проблеми. Чи змогла б навіть щира спроба реформувати правила етики, на кшталт того, що США бачили після Вотергейту, – здобути підтримку в настільки підозріливій і зневіреній країні? Незрозуміло. Але одне безсумнівно: міф про мільярдера-популіста помер. Остаточно.
Джерело: The Bulwark
Коментар iPress: На виборах до Сенату США 2026 року від штату Техас кандидатом Демократичної партії є Джеймс Таларіко (James Talarico). Наприкінці вересня більшість оприлюднених опитувань показували перевагу Джеймса Таларіко на 1-6 процентних пунктів над кандидатом-республіканцем, чинним генеральним прокурором штату Кеном Пакстоном. Для Техасу, який традиційно є республіканським штатом (демократи не вигравали тут вибори до Сенату США з 1988 року), такі показники є сенсаційними.
