12–14 вересня 2022 року
Привіт всім!
Перш ніж я повернуся до моїх репортажів про війну в Україні, дозвольте мені поглянути на іншу, "опосередковано пов’язану" справу: "трохи затьмарену" подіями в Україні за останні кілька днів, 30-річна-війна (і багато іншого) між Вірменією та Азербайджаном знову спалахнула в понеділок, 12 вересня 2022 року.
Вантажівка збройних сил Вірменії після влучення БПЛА TB.2 Bayraktar збройних сил Азербайджану
Історія про те, "як це сталося", досить складна, тому дозвольте мені коротко підсумувати останні події.
Під час Нагірно-Карабахської війни 2020 року Азербайджан переміг Вірменію, змусивши її вивести свої сили з чотирьох районів, які вона окупувала ще з 1990-х років. Після поразки Вірменії постало питання про демаркацію кордону між двома країнами — яка включає не лише райони, з яких вірменські війська вийшли або ще мали вийти, а й Ґазахський район Азербайджану, село Карки в Нахічеванській Автономній Республіці та також вірменський ексклав (село Арсвашен).
З травня 2021 року обидві сторони скаржилися на численні порушення кордону збройними силами іншої сторони: деякі з них призвели до зіткнень із десятками смертей. Зі зростанням напруженості в серпні цього року азербайджанські збройні сили провели операцію "Помста", під час якої вони взяли під контроль кілька стратегічних висот у Карабасі. 26 серпня вони також взяли під повний контроль Лачинський коридор — і територію між (все ще) контрольованим вірменами Нагірним Карабахом, у якому місцеві вірмени проголосили незалежну "Республіку Арцах". Однак це сталося попри угоду про припинення вогню, яка завершила війну 2020 року.
Тому 31 серпня прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і президент Азербайджану Ільхам Алієв зустрілися в Брюсселі, щоб обговорити майбутнє відносин між своїми країнами. Вирішальними питаннями були такі, як відмова Вірменії вивести свої збройні сили з району Нагірного Карабаху: Вірменія пообіцяла зробити це в угоді про припинення вогню, яка завершила війну у вересні-жовтні 2020 року. Принаймні офіційно Вірменія каже, що не має там сил : однак місцеві вірмени, які утримують квазі збройні сили, яких підтримує Вірменія, наполягають на своїй "незалежній Республіці Арцах", наполягають на збереженні власних збройних сил, і що всі угоди, що включають "Арцах" як частину Азербайджану, є нікчемними. Дійсно, хоча ООН чітко визнала цю територію частиною Азербайджану, вони наполягають на тому, що єдиним вирішенням проблеми Нагірного Карабаху/Арцаха є міжнародне визнання та незалежність їхньої "республіки".
Серед інших питань, які обговорювали Пашинян і Алієв, були демаркація кордонів між двома країнами, взаємне визнання територіальної цілісності одна одної, відмова від усіх пов’язаних з цим претензіями; відкриття кордону та комунікацій, припинення військових провокацій.
За посередництва президента Європейської ради Шарля Мішеля зустріч завершилася "узгодженням подальшого ходу роботи" та "підготовкою до переговорів": по суті, вона закінчилася безрезультатно. Під звичним (і шаленим) тиском шовіністів у власній країні Пашинян відхилив усі пропозиції Алієва, у свою чергу звинувативши останнього у вимогах неможливого…
За даними Азербайджану, 12 вересня війська збройних сил Азербайджану затримали війська збройних сил Вірменії, коли вони мінували шляхи, якими користувалися азербайджанці в так званому Лачинському коридорі.
Вранці 13 вересня збройні сили Азербайджану завдали серії повітряних і артилерійських ударів по окремих підрозділах збройних сил Вірменії, цього разу на території Вірменії. Відомо, що постраждали (з півночі на південь) Артаніш, Сотк, Мартуні, Джермук, Лак Сев, Горіс і Капан.
Операція почалася з чергового нападу на вірменські ППО: вони були вражені поєднанням безпілотників та баражуючих боєприпасів, що, очевидно, призвело до руйнівних результатів. Ось кілька прикладів:
- попадання на РЛС П-18;
- удар по РЛС 5Н63С ЗРК С-300СП;
- попадання в пускову установку ЗРК С-300СП;
- ще одне влучення у вірменський ЗРК С-300 (цього разу баражуючим бєприпасом IAI Harop);
- ще одне влучення в ЗРК С-300 (можливо, це така ж атака, як і вище); і
- принаймні одне влучення у вірменську систему радіоелектронної боротьби R-300zh Resident.
Після того, як вірменська протиповітряна оборона була придушена, азербайджанці перейшли до "знищення" артилерійських засобів, бункерів і одиночних військових машин — за допомогою БПЛА, а також власної артилерії та реактивних систем залпового вогню. Це спонукало вірменів скаржитися на численні жертви серед мирного населення. Поки мені вдалося знайти докази лише щодо поранених мирних жителів. Вірмени у відповідь обстріляли Кельбаджар, Лачин і Дашкесен.
Азербайджанські реактивні системи залпового вогню TRG-300
Далі азербайджанські сухопутні війська просунулися до власне Вірменії поблизу Варденіса, Горіса, Сотка та Джермука. Хоча деякі стверджували, що вони збираються створити сухопутний коридор до Нахічеванської Автономної Республіки, очевидно, вони обмежили свої дії убезпеченням від окремих вірменських позицій уздовж (недемаркованого) кордону.
Минулого вечора були досягнуті домовленості про нове припинення вогню, і бойові дії, мабуть, припинилися.
Підсумовуючи, можна сказати, що згідно з азербайджанськими звільненнями, Вірменія зазнала понад 200 втрат і щонайменше 30 вірменських військових були взяті в полон; за даними вірмен, Азербайджан повинен був втратити 50 убитими (з яких на даний момент підтверджено близько 7-8 представників спецназу).
Навіщо все це?
Деякі кажуть, що це путін намагається відвернути увагу від своєї поразки на сході Харкова, в Україні. Враховуючи, що він надає перевагу підривній діяльності, це не було б несподіванкою.
Однак, швидше за все, Алієв вирішив "провчити вірмен". Вірменські збройні сили були розгромлені під час останньої війни, і тому його збройні сили мають величезну військову перевагу. Крім того, тому що вірмени не тільки не виконали своєї обіцянки щодо повного виведення своїх збройних сил з Азербайджану (звичайно, вірмени в Азербайджані стверджують, що це будуть "збройні сили Республіки Арцах"), тому що Вірменія все ще висуває претензії на території Азербайджану, тому що Вірменія відмовляється укласти мир, провести демаркацію та відкрити кордони, взаємне визнання суверенітету та припинення військових провокацій… він (болісно) дає їм зрозуміти наслідки.
Ах, так…кілька заміток на завершення…
1. Хоча Азербайджан не лише є близьким союзником Ізраїлю протягом багатьох років, а також є великим клієнтом ізраїльської зброї, він також покращив свої відносини з ЄС за останні два роки. Водночас він також є близьким союзником Туреччини.
2. Зі свого боку, Вірменія не тільки ще більше зблизилася з путіним, але й отримує серйозні пропозиції щодо альянсу від КВІР в Ірані, який — щоразу, коли Вірменія в біді — публікує погрози на адресу Азербайджану.
Тепер питання полягатиме в тому, чи зможе влада в Єревані нарешті привести до тями місцевих шовіністів — чи ні.
3. За останні два місяці Алієв підписав низку контрактів на експорт газу до ЄС. Коли це буде реалізовано (що залежить від розширення існуючих трубопроводів, що з’єднують Баку з Супсою в Грузії та Джейханом у Туреччині), Азербайджан, швидше за все, стане головним постачальником газу для Європейського Союзу.
ЄС — лідери якого протягом багатьох років були абсолютно байдужими до цього конфлікту, якщо не відкрито підтримували Вірменію (Франція) — тепер має великий інтерес у запобіганні війни між Азербайджаном і Вірменією — і, хоча йому потрібно вирішити, чи він віддає перевагу співпраці з диктатурою, яка юридично є "правильною" (а потім з тих самих причин, чому ЄС вважає "правильним" підтримувати Україну), чи з керованою шовінізмом вірменською квазідемократією, яка юридично є "не зовсім правильною", і є близьким союзником путіна, а також під загрозою перевороту з боку власних збройних сил та екстремістських націоналістів….
