Дональд Трамп не є книжковим хробаком, тож можна з упевненістю сказати, що до його списку читання у відпустці не увійде "Нова тотальна війна" колишнього депутата від консерваторів Боба Сілі. Але в міру того, як політика Трампа щодо росії стає жорсткішою, помічники можуть знайти щойно видану книгу досить корисною.
Кожен президент США, починаючи з Рональда Рейгана, намагався подружитися з кремлем. Кожна спроба закінчувалася розчаруванням і провалом. Трамп, схоже, на тому ж шляху. На зміну рокам приниженої довірливості прийшла критика дволикості путіна. Новознайдений ентузіазм щодо НАТО поки що відвернув катастрофічний розвал трансатлантичної безпеки. Дозвіл європейським країнам купувати зброю для України (хоча час, кількість та інші деталі здебільшого не визначені) дає життєво важливу надію захисникам цієї країни, які перебувають в облозі. Але ніщо з цього не змінить результат війни.
Співчутливе висвітлення у ЗМІ та політичні дискусії серед союзників і вболівальників справедливо відзначають українську хоробрість, винахідливість і солідарність. Проте занадто часто ми недооцінюємо здатність агресорів вчитися на своїх помилках. Підхід росії до збройного конфлікту, можливо, не є ефективним у західному розумінні: некомпетентність і марнотратство вражають. Але він все ще може бути ефективним.
Новий аналіз (ще одне домашнє завдання на канікули) Джона Формана, колишнього аташе з питань оборони Великої Британії в москві, для аналітичного центру "Нові євразійські стратегії", висвітлює, як росія справляється з величезними проблемами, що стоять перед нею. Дійсно, військовий моральний дух низький, доктрина застаріла, лідерство слабке, логістика жалюгідна, а процес прийняття рішень надмірно централізований. російські правителі, з мисленням, сформованим величезною географією країни, використовують дешеві, багаті ресурси – землю, людей і речі – екстравагантно, на наш погляд. Проте це не має значення, якщо робота виконується. Що має значення, так це наявність і безжальне використання масової і вогневої сили, не в останню чергу при бомбардуванні цивільних об'єктів за допомогою безпілотників і планерних бомб. Коли один ресурс вичерпується, вони знаходять інший: вдома (вербують полонених) або за кордоном (Китай, Іран, Північна Корея).
Українські захисники воюють чесно. Вони більш вмотивовані і здебільшого краще керовані. Але тих більше і вони краще озброєні, і це – якщо не враховувати рішучого втручання ззовні – має значення в кінцевому підсумку.
Бубоніння Трампа про вторинні санкції через 50 днів (шокуюче щедрий термін) може бути щирим. Але це не змінить ситуацію. Він уже заблокував набагато жорсткіший і ефективніший пакет санкцій, запропонований Конгресом. Також немає жодних ознак того, що інші західні країни вживають дійсно ефективних заходів: наприклад, конфісковують заморожені російські активи або надають Україні зброю, необхідну для знищення її катів. НАТО не хоче, щоб Україна програла. Проте якщо Альянс не бажає, щоб вона перемогла, то неминучим результатом буде якийсь безладний глухий кут, з формальним припиненням вогню або досягненням миру шляхом переговорів чи без них. Це може забезпечити спокій у короткостроковій перспективі. Але це залишає за росією ініціативу: повернутися за чимось більшим в Україну або переключити свою увагу на щось інше.
Тут книга Сілі потрапляє в ціль. Солдат і журналіст, досвід семи років роботи в парламенті, доктор філософії в галузі російських військових досліджень, він стверджує, що Україна є військовим центром ширшого конфлікту. кремль також хоче розділити, деморалізувати і, зрештою, перемогти НАТО. Усередині росії мілітаристська пропаганда зміцнює політичну і економічну владу режиму. "росія – країна воїнів, вона ніколи не знала, як жити поза станом війни. Ведення війни у росіян в генах", – заявив минулого місяця французьким журналістам яструбиний радник кремля Сєргєй Караганов. Він виступає за ядерне протистояння, щоб забезпечити швидку перемогу росії в Україні. Війни, зрештою, ведуться народами, а не арміями. росіяни готові до ризику і жертв у тому, що вони вважають боротьбою за національне виживання. Ми – ні.
Сілі не перший, хто наголошує на небезпеці (колишній британський чиновник з питань оборони Кір Джайлз писав на подібних засадах). Але він підсилює свій аргумент яскравими репортажами з української лінії фронту, де висвітлює військову революцію, що сталася після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Танки і військові кораблі, які посідають важливе місце у військовій уяві і бюджетах Заходу, виглядають як динозаври в епоху дешевих роїв безпілотників, які все більше (а незабаром і повністю) працюють на автоматизованих системах навігації й націлювання.
російська військова реформа має свої невдачі та обмеження. Проте пріоритетами путіна є нарощування ядерного арсеналу (життєво важливого для брязкання шаблями) і модернізація звичайних озброєнь, з акцентом на безпілотні системи, а також на ракети великої дальності, проти яких наша оборона є жахливо слабкою. На повну реконструкцію російських збройних сил, на думку більшості експертів, піде десятиліття, і на той час неповоротка програма переозброєння європейських країн НАТО, можливо, нарешті вийде на повну потужність. Маючи економіку розміром з італійську, росія, якою, найімовірніше, на той час керуватимуть наступники путіна – напевно вважатиме непривабливою повномасштабну конфронтацію. Але вона знайде інші, і раніше, засоби для того, щоб нашкодити.
Як вдома, так і за кордоном, росія відродила і модернізувала брудні трюки радянських часів. Вона поєднує реальні вбивства зі знищенням репутації особистості, використовуючи глибоко підроблені фейки і вкрадені дані. Вона об'єднує всі елементи державної влади для досягнення своїх цілей, використовуючи коктейлі з грошей, пропаганди, судових позовів і бандитизму, які залишають більшість західних країн спантеличеними й розгубленими.
Ці загрози туманні і вони зростають. Згуртованість НАТО залежить від хиткої політики в Європі і від мінливої людини у Білому домі. Наша оборона (військова і невійськова) в руїнах. І ми не маємо сили для стримування. Не дозволяйте цьому зіпсувати вам свято.
Джерело: The Times
