Легендарні ірландські паби закриваються через кризу

Про це пише  Deutsche Welle.

 

Ірландський паб - це більше, ніж просто паб. Це, як кажуть місцеві, "дім, спільнота та культурний спадок", і часто він ще й є центром суспільного життя в сільській місцевості. Та багато пабів закриваються через те, що ірландська економіка постраждала від кризи.

 

Вінсент Пірс, один із працівників пабу, скаржиться, що "кельтського тигра" (тобто, минулого зростання економіки) вже давно немає, і люди занепокоєні власним майбутнім.

 

ЧИТАЙТЕ: Економічна політика Ірландії не виправдовує себе

 

"Навіть не питайте, що принесе нам майбутнє - я не знаю", - каже власник пабу Джон Мюррей. Він додає, що нікому б на став радити відкривати зараз паб: "Зараз це не приносить хорошого життя, а лише є засобом виживання".

 

Паби боряться за виживання

 

Понад 4 тисячі пабів досі пропонують своїм гостям традиційне темне пиво, картопляні чіпси та місцеві плітки й байки, хоча зараз вже понад 3 тисячі закрилися.

 

Роботи у селах немає, тому люди готові робити будь-що, аби прожити. Фото: funtema.ru

 

Якщо раніше відвідувачі заходили до пабу щодня, зараз вони відвідують його лише на вихідних. "Навіть наприкінці тижня стало важче, - каже Мюррей. – Ти повинен мати щось, що привабило б натовп - чи це музика, чи якась розвага".

 

Паб Джона Мюррея відомий в усій Ірландії. Його батько був відомим гельським футболістом. М’яч, із яким його команда виграла загальноірландський чемпіонат в 1944 році, досі знаходиться в пабі - і навіть пережив пожежу 1990-го року. Раніше в Роскоммоні було більше двох десятків пабів, зараз же їх лишилась тільки половина, і тенденція до закриття триває.

 

Розбиті мрії

 

Під час останнього економічного буму в Ірландії багато мешканців Роскоммона мріяли про заможнє життя. Банки гарантували дешеві кредити на будівництво, і багато людей, які не могли дозволити собі придбати будинок, повірили обіцянкам банкірів.

 

Ринок праці у місті переповнений, а роботи немає. Фото: funtema.ru

 

Роскоммон - це типове ірландське місто. У ньому близько п’яти тисяч мешканців, кілька підприємств та місцева газета. Магазини закривались скрізь, і оголошення "Розпродаж" та "Продається" висіли на багатьох вікнах. Останніми роками закривались в основному невеличкі компанії - найбільше в Роскоммоні постраждала будівельна галузь.

 

ЧИТАЙТЕ: Чи можлива глобальна фінансова реформа?

 

Джон Ґіллулі - наступна жертва кризи в Ірландії. Він займався столярним бізнесом сорок років. В основному спеціалізувався на будівництві сходів. "Раніше ми мали п’ять чи шість замовлень на тиждень, а також ми робили шкільні меблі", - згадує він. У кращі часи Ґіллулі мав кількох працівників, і при цьому вони ледь вправлялись із усіма замовленнями.

 

"Зараз це все припинилось, - каже він. – Якщо ти робиш одні сходи на тиждень, то можна сказати, що в тебе добре йдуть справи". Тепер Джон Ґіллулі залишився з кількома верстатами. Він вирішив закрити бізнес.

 

Для декого криза - це можливість

 

Два з половиною роки тому Дерек Аллен зі своїм братом почали керувати фермою свого батька. Вони не могли отримати кредит, тому вони повинні були будувати все поступово, що дозволило їм лишитись без боргів.

 

Аллен радий, що вони із братом почали це робити саме у кризовий час. "Ми могли втратити контракти, люди могли б перестати купувати у нас. Я впевнений, ми мали б величезні виплати і серйозні проблеми, як більшість підприємств", - каже він.

 

Зараз на фермі виробляють високоякісне м'ясо, а також вирощують власну їжу для тварин: "Це було величезною перевагою для нас - почати тоді, коли ми це зробили".

 

Щоправда, такі історії, як у Дерека Аллена, є досить рідкісними в Ірландії.