НАТО готується до можливого нападу росії до 2029 року
Європейські країни НАТО мають визначити, яких військ, озброєння та фінансування потребуватиме альянс, щоб протистояти можливому нападу росії. Під час нових переговорів союзники планують узгодити цільові показники оборонних спроможностей на 2029 рік. Європейські чиновники попереджають, що до цього часу москва може бути готова атакувати одну з країн альянсу.
Про це пише Politico, яке поспілкувалося з 15 чинними та колишніми посадовцями й дипломатами НАТО. Видання виокремило п'ять основних питань, від вирішення яких залежатиме готовність альянсу до потенційної війни з росією.
Перше завдання – визначити масштаб необхідної оборони. Союзникам потрібно домовитися, скільки військових і яких можливостей вони готові забезпечити. У НАТО це називають "рівнем амбіцій". Окремо доведеться узгодити, як країни надаватимуть звичайні війська, авіацію та інші сили для захисту союзників, зокрема Великої Британії та США, які мають ядерну зброю.
Друга проблема – можливе скорочення американської військової присутності в Європі. Союзники побоюються втратити доступ до критично важливих ресурсів США, зокрема важких транспортних літаків. Раніше Вашингтон фактично закривав прогалини в оборонних можливостях НАТО, але тепер європейцям доведеться шукати власні рішення.
Колишній помічник генерального секретаря НАТО Каміль Гранд зазначив, що підхід до планування оборони змінюється. Один із варіантів – визначати для країн не лише перелік необхідної зброї, а й конкретні бойові завдання, наприклад знищення російських командних пунктів. Це дозволило б європейським союзникам гнучкіше використовувати власні можливості, навіть якщо вони не мають американських систем на кшталт крилатих ракет Tomahawk.
Третій напрям переговорів – розподіл уваги між різними регіонами. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну НАТО посилило східний фланг, а згодом більше уваги почало приділяти й північному напрямку, зокрема Гренландії. Водночас частина союзників наполягає, що не можна залишати без належної уваги південь і південний схід.
Серед ризиків у цих регіонах – присутність російських найманців у Лівії, можливе використання міграції як інструменту тиску, активність підводних човнів і атаки безпілотників на судна в Чорному морі.
Четверте питання стосується того, на що робити ставку в переозброєнні: безпілотники та нові технології чи традиційну військову техніку, зокрема танки й артилерію. Досвід війни в Україні показав значення дронів на полі бою, однак союзникам потрібно визначити, як поєднати їхній розвиток із підтримкою інших бойових спроможностей.
Додатковим викликом є нестача військовослужбовців і старіння населення в європейських країнах. За словами Гранда, ці фактори підштовхують армії до ширшого використання безпілотних систем. Водночас швидке оновлення озброєння потребує значних коштів. Адмірал французьких ВМС П'єр Вандьє запропонував розглянути модель регулярного оновлення обладнання, подібну до передплати, щоб військові системи не втрачали актуальності.
П'ятий напрям – використання українського бойового досвіду. Чимало союзників визнають внесок України в безпеку НАТО завдяки досвідченій армії та швидкому розвитку оборонних технологій. Ідеться про повітряні, морські й наземні безпілотники, протиповітряну оборону, ракетні системи та цифрове управління бойовими діями, зокрема систему Delta.
Деякі країни альянсу виступають за поглиблення співпраці з українським оборонно-промисловим комплексом. Проте частина союзників застерігає від прямого перенесення українського досвіду на власні військові доктрини. Стратегія НАТО традиційно передбачає маневрені операції, здобуття переваги в повітрі та високоточні удари на великій відстані, тоді як умови війни в Україні мають свої особливості.
