Жовто-блакитні кольори зараз є популярними не лише в Україні, але й далеко за її межами. Український Євромайдан давно уже перестав бути локальним явищем та розповсюдився не лише у містах і селищах України, але й далеко за її межами, поклавши початок формуванням Євромайданам Європи, Америки, Азії.
Події Євромайдану не залишили байдужими тих українців, які через певні життєві обставини проживають за кордоном. Саме українці діаспори, разом із симпатиками України у різних регіонах світу, проводять численні акції на підтримку учасників Євромайдану.
Саме діяльність діаспори у значній мірі є не лише символічною, але надзвичайно емоційною. Окрім того саме українці з діаспори стають тим елементом у суспільствах держав світу, які привертають увагу світової громадськості до подій в Україні, змушують говорити про неї.
Вони також намагаються всіляко допомагати тим, хто є в Україні. А зважаючи на те, що чимало українських парламентарів провладних фракцій мають, як недивно, рахунки та майно на Заході, саме українці діаспори – серед перших, хто проводить акції з вимогами покарати винних у численних порушеннях прав в Україні.
iPress.ua отримав змогу поспілкуватися з співорганізатором масових акцій на підтримку українців у Мюнхені (Німеччина) Катериною Кудін та розпитати її про особливості німецького Євромайдану, погляди та цілі його учасників, а також про ставлення пересічних німців до подій в Україні.
Наскільки розгалуженим є німецький Євромайдан - скільки учасників та міст він об’єднав. Чи приєднуються німці до акцій протесту?
В цьому випадку складно говорити про кількість. Акції відбуваються, як привило, не скоординовано, а в залежності від обставин. Але в деяких випадках все ж існують сплановані акції, підготовка яких займає від декількох днів до декількох тижнів і це дає можливість мобілізувати велику кількість людей. Така акція, наприклад, відбулася минулими вихідними у Мюнхені, де зібралося до 1000 людей з різних міст Німеччини, а також з Австрії, Чехії, Швейцарії, Польщі. Більш частими є акції, які проводяться як реакція на події в Україні, коли стає відомо про наступні злочини з боку влади, чи то прийняття законів 16 січня, чи то катування та вбивство людей. Але я думаю, що все таки можна говорити про те, що акції на підтримку Євромайдану охопили всі найбільші міста Німеччини такі як Берлін, Гамбург, Кьольн, Франкфурт, Штутгарт, Мюнхен так і менші.
Наприклад, у Манхаймі, Нюрнберзі, Регензбурзі, Ерфурті також постійно відбуваються акції. Хоча демонстрації не проходять скоординовано, але існує постійна комунікація між їх організаторами. Зазначу також, що з'явились і нові форми підтримки, як наприклад у Берліні, де активістки організували постійне чергування, яке існує як інформаційний центр для журналістів та більш широкої громадськості. Центр повідомляє про події в Україні та про всі заходи, які пов'язані з Євромайданом, що відбуваються у Німеччині.
У Мюнхені ми проводимо акції двома мовами, бо серед учасників бачимо також багато німців. Крім місцевих політиків, яких ми запрошуємо висловити слова підтримки, приходять також наші сусіди, друзі, колеги просто прохожі. Під час проведення таких заходів це і є наша мета підключити якомога більше пересічних німців. Крім того, дуже активно нас підтримує грузинська громада. Російські активісти, які розуміють, що теперішня ситуація це проблема не лише України. Вони наголошують на тому, що це також шанс на демократичні зміни і в Росії. З почуття солідарності вони дуже активно підтримують нас. Тому можу з впевненістю сказати, що це не протест лише українців.
Чи змінилися гасла Євромайдану у Німеччині від 21 листопада - коли було оголошено про призупинення процесу підписання урядом України Угоди про асоціацію з ЄС і до останньої резонансної події - побиття автомайданівця Дмитра Булатова?
Гадаю, що наші вимоги і гасла відображають певним чином також ситуацію на Майдані. Акції на підтримку підписання Угоди про асоціацію були поодинокими. І здається, що акції того часу були більш символічними. Ми в першу чергу намагалися показати солідарність з Євромайданом у Києві. Все змінилось після подій 30 листопада. Тоді так само як і на Майдані ми вимагали покарання винних у цих злочинах. Вимагали і вимагаємо досі втручання німецької сторони у розв'язання конфлікту.
З часом вимоги стали більш конкретними. Ми очікуємо від австрійської та німецької влади та фінансових установ співпраці у розслідуванні законності фінансових статків українських урядовців та членів їхніх родин. Насамперед, під прицілом у Німеччині є Deutsche Bank, який підтримує бізнесові відносини з Всеукраїнським банком розвитку, який належить сину президента Олександру Януковичу.
Також ми виступаємо за персональні санкції проти відповідальних за злочини мирних демонстрантів осіб та їх родин.
Які вимоги до української і, водночас, до німецької влади висувають учасники німецького Євромадану?
Ми підтримуємо вимоги, які висувають люди на Євромайдані. Ми також за відсунення уряду, за покарання усіх винуватих у злочинах проти мирних громадян. Також учасники німецького Євромайдану вимагають повернення Конституції до форми 2004 року. І будемо виступати за це, бо на нашу думку, це дасть можливість наблизитись до демократичної політичної культури. У випадку України, одна людина не може вирішувати долю усієї країни. І це є єдина можливість позбавитись імперіалістичних зазіхань з боку Москви щодо України, перестати жити зі страхом, що Путін все таки запропонує президентові достатню суму грошей ("кредитів"), за яку він продасть українські інтереси.
Чи знайомі пересічні німці з подіями в Україні та яке у них ставлення до того, що відбувається у Східній Європі?
Звичайно, більшість людей проінформовані про події через місцеві ЗМІ. Ми також дуже багато спілкуємось про це у наших колах знайомих. Мені здається, що за останні тижні я майже ні про що інше з моїми друзями та знайомими і не говорила. В моєму колі німцям дуже складно залишитись непроінформованими. Але ставлення дуже неоднозначне. Є люди, які підтримують українців у їхній боротьбі за свободу, за їх права та повну незалежність. Але також є і інші. Я це пояснюю насамперед тим, що, нажаль, медіа дуже часто в погоні за яскравими картинками та красивими заголовками, не передають достовірно ситуацію в Україні. Вони дуже великими літерами пишуть наприклад, що уряд пішов у відставку, або що закони, які обмежують права та свободи людей, скасовано, не згадуючи про те, що відставка Азарова ні в якому разі не означає зміну системи і що ті ж людини із цієї великої "родини" все ж таки при владі залишаються. Вони не згадують при цьому про те, що безкарне знущання над людьми продовжується навіть в той час, коли йдуть переговори і президент йде на такі великі "компроміси".
Мені досі не зрозуміло, чи це нерозуміння українських реалій, чи це замовлення промосковських політиків. І тоді мене питають, чого ще тоді ці українці хочуть, якщо вже стільки досягнуто. І я вкотре намагаюсь пояснити, що це навіть не точка "нуль". Що є жертви, є зниклі безвісти, є люди, над якими жорстоко знущалися, що поняття прав людини для влади не існує. І що досі нема тих, хто поніс би відповідальність за ці злочини.
Але є звичайно і інші журналісти, які звертають увагу на людей. Вони знаходяться в Україні і говорять з людьми і намагаються передати найважливішу достовірну інформацію, настрій людей та атмосферу, яка панує на Майдані. Але, нажаль, таких мало.
А як німецька преса висвітлює події в Україні?
Загалом, про Україну пишуть достатньо багато. Проблемою, крім тих, що я вже зазначила вище, є також, що вони дуже спрощують бачення ситуації. Журналісти дуже багато уваги приділяють Кличку і занадто перебільшують його значення. І це все ще відбувається, хоча я вже думала, що всім це стало зрозуміло, що роль опозицію дуже послабла і вже довгий час розвиваються зовсім інші динаміки на Майдані. Але після останньої акції в Мюнхені я була дуже здивована, коли читала про те, що наша акція була проведена на підтримку Кличка.
Після конференції по безпеці у Мюнхені все більше обговорюється думка, що ЄС не нейтральна сторона під час переговорів у Києві. Все більше журналістів пишуть, що медіатором може виступати у даний час лише ОБСЄ. Води дуже наголошують на продовженні переговорів і на пошуках компромісів.
За яких умов українці Німеччини готові приїхати в Україну, для того щоб стати поруч із Київським Євромайданом?
Українці вже їдуть в Україну і стоять поруч. Це не велика кількість людей, але є. Багато з українців в Німеччини схиляються також до підтримки на місці. Це може і наївно, але ми дійсно вважаємо, що ми теж працюємо на досягнення єдиної мети з людьми в Україні. По-перше фінансово. Українці в Німеччині жертвують дуже багато грошей на потреби Майдану. По-друге ми привертаємо увагу німецької громадськості до подій в Україні. Ми вважаємо, що ми все ж таки відіграємо важливу роль у формуванні ідей про те, що відбувається зараз в Україні. І тільки тоді, коли розуміння подій буде більш комплексне, а не зменшене на групку "націоналістів-екстримістів", можна буде очікувати дій від політиків, бо вони також орієнтуються у своїй зовнішній політиці на своїх виборців.
P.S. - Гасло "Majdan - No pasaran", - улюблене гасло учасників Євромайдану у Німеччині, пішло від політичного лозунгу "No pasarán" - (іспанською - "Вони не пройдуть"), одного із символів антифашистського руху у Європі ХХ століття. Символізує твердий намір відстоювати свою позицію.
