Загалом, це був насичений тиждень у війні. Є ймовірність, що битва за Покровськ наближається до свого завершення. Вона триває з кінця липня 2024 року вже понад 450 днів, що робить її однією з найдовших битв у сучасній історії. Вона також продемонструвала деякі важливі зміни у способах ведення бою. Покровськ ніколи не був стратегічним містом (попри те, що торік улітку аналітична спільнота повторювала це знову і знову, коли гадала, що населений пункт ось-ось впаде під натиском росіян). Це було невелике місто, переважно спалене і зруйноване, але путін відчайдушно хотів його захопити, тож кидав хвиля за хвилею солдатів на штурми. Можливо, це й станеться у найближчі дні чи тижні, але не принесе росіянам нічого, окрім нових втрат. Власне, весь перебіг битви показує, що Україна мала рацію, не мобілізуючи всіх своїх молодих чоловіків і не відправляючи їх на фронт (хоча розмови про це тривають довше, ніж падіння Покровська).
Нарешті, уряд Китаю фактично проігнорував адміністрацію Трампа і прямо кинув виклик його "санкціям" проти російських нафтових компаній. І Трамп, звісно ж, відступив, коли настав час обговорювати ці "санкції" з китайською стороною. Неважко здогадатися, куди це веде.
Битва за Покровськ може завершуватися
Наприкінці липня 2024 року нам уперше, але далеко не востаннє, казали, що росіяни ось-ось захоплять "стратегічний" Покровськ, що це відкриє їм шлях до центру України і стане нищівним ударом по українській логістиці. росіяни перебували приблизно за 16 км від Покровська, й аналітична спільнота була впевнена, що незабаром місто впаде під натиском військ путіна.
У наступні тижні цю версію широко тиражували Financial Times, Washington Post, Economist та інші, наполягаючи, що Покровськ приречений і його втрата буде критичною для України. У цій версії було багато дивних моментів. Вона базувалася на ідеї, що Покровськ є стратегічним (він не був таким тоді і не є таким зараз). А його неминуче падіння використовували як доказ провалу українського наступу на Курську область (насправді, якщо цей наступ утримав Покровськ від падіння майже 500 днів і коштував росії десятків тисяч додаткових втрат, його слід вважати великим успіхом). Нарешті, вона спиралася на повне нерозуміння того, що відбувається на полі бою: мовляв, росіяни зможуть швидко і рішуче за кілька тижнів оточити й захопити місто, хоча їм вочевидь бракувало для цього спроможностей. Я тоді написав кілька статей про цей дивний аналіз, бо він здавався абсолютно помилковим.
Аналітична спільнота, здається, не розуміла, що просування було надзвичайно складним і ставало дедалі складнішим, що росіяни не мали можливості швидко рухатися і що Покровськ не перебував у безпосередній небезпеці. Подолати 16 км добре укріпленої території – це гігантське завдання, особливо для російської армії.
А що сталося насправді? За понад 15 місяців від появи перших песимістичних прогнозів, росіяни поклали величезну кількість солдатів, щоб наблизитися до міста у темпі набагато повільнішому, ніж у равлика. Ось карта станом на 1 серпня 2024 року – російська лінія фронту знаходилася за 16 км від Покровська.
А ось як це виглядає сьогодні, через 460 днів, коли росіяни зрештою наблизилися до захоплення міста.
Рухатися з такою швидкістю, з якою рухалася російська армія протягом цього часу, було б соромно навіть для равлика. Я перевірив, пересічний равлик у нормальному темпі долає близько 8 см за хвилину – приблизно 5 м за годину. Є деякі легендарно швидкі равлики, які рухаються зі швидкістю 3 м за хвилину, але я більш ніж задоволений швидкістю нормального, навіть трохи неспортивного равлика. Такий посередній равлик, що стартував з російської лінії фронту 1 серпня 2024 року, просунувся би на понад 47 км до сьогодні.
російська армія могла тільки мріяти про таку швидкість, як у равлика.
Сталося ось що: оборонна вогнева міць, передусім масове зростання кількості БпЛА над полем бою, зробили будь-який рух уперед надзвичайно кривавою справою. Називайте це зоною смерті, темною зоною, зоною без транспортних засобів, як завгодно, але просування вперед можливе лише невеликими кроками, логістику та підкріплення не можна зосереджувати поблизу фронту, а розвиток тактичного успіху стає неможливим.
У підсумку Покровськ перетворився на могильник російських солдатів і техніки, втративши при цьому будь-яку цінність (він ніколи не мав стратегічного значення). Тепер це зруйнована оболонка спалених будівель і смерті. Кількість втрат, ймовірно, давно перевищила 100 000. Українське вище командування, яке часто дає точні оцінки, підрахувало, що з кінця серпня 2025 року до середини жовтня російські втрати під час штурму Покровська склали приблизно 14 000 убитих і поранених. І це лише за одну десяту частину часу, протягом якого триває битва.
Зараз місто оточене з трьох сторін, і це, схоже, дає російським дронам дедалі більшу можливість контролювати пересування українців у ньому. Саме тому воно, можливо, нарешті впаде. Ось чітка карта ситуації від Інституту вивчення війни.
Українцям не варто жертвувати великою кількістю бійців, намагаючись утримати безглузду фортецю, яка з трьох сторін оточена російськими дронами. Потрібно витиснути з ворога максимум втрат і зберегти власні сили. Якщо це означає, що бій добігає кінця, так і має бути. Як нібито зауважив Бенджамін Франклін, дізнавшись про втрати британців під час захоплення Банкер-Гілла у 1775 році, Україна мала б бути рада продати росії ще одну ділянку на мапі за ту ж ціну.
Покровськ доводить, що Україні слід остерігатися спокуси кидати всю свою молодь на передову
Інша теза, яка існує набагато довше, ніж "стратегічний Покровськ от-от впаде", звучить так: "В Україні криза з мобілізаційним ресурсом, і вона впаде під тиском росії, якщо не призве всю свою молодь". Ця апокаліптична риторика триває щонайменше два роки. Вона розкрутилася наприкінці 2023-го. Тоді західні аналітики казали, які сприймають війну як настільну гру на фронті, що Україна має мобілізувати всіх, кого може, і негайно відправити їх на фронт, інакше країна приречена.
17 грудня 2023 року журнал The Economist опублікував велику статтю про нібито тривалу кризу з мобілізацією в Україні. А газета Washington Post пішла ще далі і заявила тоді, що "криза мобілізації" є ознакою падіння довіри до українського уряду, адже "інтерв'ю з українцями призовного віку свідчать, що багато хто не надто прагне воювати за армію та національний уряд, які вважаються корумпованими та некомпетентними".
І ось минуло два роки, а Україна не розвалилася, не мобілізувала всіх членів суспільства і навіть дозволяє частині молоді виїжджати (що доводить до сказу прихильників MAGA, які, схоже, обожнюють поліцейські держави та тотальний контроль). І все ж ті самі наративи безперервно повторювалися останні два роки і нещодавно були ще й пов'язані з можливим захопленням росіянами Покровська.
Ось цитата з нещодавньої публікації Атлантичної ради на цю тему.
"У міру того, як російська армія наближається до стратегічно важливого міста Покровськ на сході України, дедалі помітнішою стає зростаюча нестача людських ресурсів у Києва. Президент України Володимир Зеленський цього тижня заявив, що українські війська на Покровському фронті наразі поступаються чисельно російським силам у вісім разів, що підкреслює масштаб проблеми. Після трьох із половиною років героїчного й надзвичайно кровопролитного спротиву існує побоювання, що Україна може наближатися до точки, коли країні вже не вистачатиме бійців для ефективної оборони всієї довжини фронту у найбільшій для Європи війні від часів Другої світової".
Важко передати, наскільки дивна ця логіка. Покровськ не є стратегічно важливим, а якщо українці можуть завдавати росіянам великих втрат, маючи у вісім разів менше солдатів, це добре! Якби українці "набили" район людьми й втратили б тисячі власних воїнів заради території, це була б катастрофа. На щастя, так не сталося.
Насправді битва за Покровськ демонструє протилежне тому, що аналітична спільнота твердить уже два роки. Україна не повинна була кидати маси молодих військових у м'ясорубку передньої лінії. Їй потрібно було вчитись воювати меншими силами. Ба більше, слід прагнути утримувати фронт із якомога меншим числом підрозділів. Якщо росіяни хочуть класти своїх людей за кілька метрів землі – це їхній вибір.
Щоб завершити тему, наведу слова генерала Залужного наприкінці 2023 року, коли вперше з'явився наратив про нібито кризу людських ресурсів в Україні. У розмові із The Economist Залужний визнав довгострокову перевагу росії у живій силі, назвавши її "феодальною державою, де найдешевший ресурс – це людське життя". Для України ж "найдорожче, що ми маємо, – це наші люди".
Тож Україна має навчитися берегти своїх людей. Вона – не росія і не повинна воювати як росія.
Китай називає санкції Трампа безглуздими
Дивовижно, але ще тиждень тому багато хто стверджував, що нові "санкції" Трампа щодо закупівлі російської нафти змусять Китай відмовитися від її придбання. Були навіть повідомлення, звісно ж з анонімних джерел, що це вже нібито відбувається.
Як завжди, це були надії і мрії тієї дивної групи, яка заявляє, що підтримує Україну, але насправді підтримує Трампа, видані за реальність. Насправді ж, як я намагався зазначити позаминулого тижня, "санкції" Трампа були скоріше тактикою переговорів з Китаєм, і якщо він досягне угоди з китайцями, про них швидко забудуть. Ось цитата зі статті.
Варто зазначити, що зараз Трамп, здається, особливо зацікавлений у досягненні угоди з Китаєм. Щойно оголосили, що Трамп наступного тижня зустрінеться з президентом Сі, щоб деескалувати американо-китайську економічну війну (яку США програють).
Насправді, Трамп, здавалося, запанікував, коли кілька днів тому зіткнувся з китайцями, і навіть не наважився підняти тему санкцій. Останні дні він повторює, що Китаю вигідно імпортувати російську нафту, тому він, мовляв, не хоче в це втручатися. Ось цитата зі статті Politico:
Але цьому не судилося статися. "Він [Сі] вже давно купує нафту в росії, і це забезпечує велику частину потреб Китаю... Але з ним ми не обговорювали нафту. Ми обговорювали спільну роботу, щоб завершити цю війну. Вона не впливає на Китай; вона не впливає на нас. Але мені не подобається бачити, як тисячі молодих людей гинуть", – сказав Трамп.
Коли його вкотре запитали, чи може він використати санкції проти Китаю, щоб допомогти Україні, Трамп відмахнувся. Це відбувалося на тлі повідомлень, що деякі китайські компанії після оголошення санкцій купують ще більше російської нафти.
"Ми не можемо зробити набагато більше... Розумієте, це не впливає на Китай. Це не впливає на нас... Це нам нічого не коштує. Насправді, ми заробляємо гроші, і я навіть не хочу говорити про заробіток. Ми відправляємо зброю до НАТО. Вони купують за повною ціною".
І щоб не було сумнівів: вчора уряд КНР публічно виступив проти США, фактично кинувши виклик Трампу стосовно введення "санкцій" проти китайських компаній. Ось як це подали.
Китай рішуче відкинув поновлений тиск США щодо припинення імпорту російської нафти. Міністерство закордонних справ КНР заявило, що його торгівля енергоносіями з росією є цілком законною. Пекін попередив про "жорсткі контрзаходи", якщо Сполучені Штати запровадять санкції, що зачіпають інтереси Китаю.
Це може мати катастрофічні наслідки для довіри до "санкцій". Якщо китайці можуть безкарно ігнорувати Трампа, а він тікає, зіткнувшись з їхньою непокорою, то він фактично знімає з порядку денного навіть саму загрозу санкцій.
У нас є ще 20 днів, поки Трамп зможе ввести вторинні санкції проти китайських компаній. Я не дуже на це сподіваюся.
