Два тижні сотні тисяч турків воюють із поліцією на вулицях міст по всій країні. Почавшись із протесту проти забудови міського парку у Стамбулі, акція швидко набрала обертів, змінила гасла і сьогодні люди вже вимагають відставки уряду. Мітингувальників не лякає сльозогінний газ, водомети і гумові кулі поліції. Не лякає їх навіть велика кількість поранених і четверо загиблих під час сутичок – люди мають твердий намір домогтися виконання своїх вимог.
В Україні, натомість, широко анонсована акція опозиції "Повстань, Україно!" виявилася, по-суті, провальною. Настільки, що лідер партії "УДАР" Віталій Кличко закликав опозиційні сили призупинити акції "Вставай, Україно!" на літній період через низьку політичну активність. А Юлія Тимошенко запропонувала припинити її взагалі.
Чому ж українці - при очевидному зростанні протестних настроїв - так неохоче виходять на політичні акції? Невже розчарування Майдану прищепило нашим співгромадянам нехіть до дієвого протесту?
Українці бояться репресій і не вірять політикам?
Як свідчать результати дослідження фонду "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва", 25,5% українців вважають, що найближчим часом у їхньому селі або місті можуть відбутися масові протестні виступи у випадку погіршення рівня життя або з метою захисту своїх прав і свобод.
Про зростання протестних настроїв свідчить й те, що 2012 став рекордним за загальною кількістю протестних акцій в Україні, майже половина з яких були присвячені соціально-економічним питанням. Торік зафіксовано 3 тисячі 636 протестних подій, що є рекордною кількістю протестів за останні три роки.
Найкраща ситуація із дотриманням прав на мирний протест в Україні є в Івано-франківській області. Згідно із даними Єдиного державного реєстру судових рішень, в Івано-Франківській області у 2012 році була лише одна судова заборона протесту.
За інформацією Міністерства внутрішніх справ, за рік парламентських виборів в Івано-Франківській області відбулося аж 6 тис 466 мирних зібрань. З них політичних – 1124, на соціально-економічну тематику – 11, спортивних – 57, культурно-видовищних – 84, і релігійних – 4912.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Безпробудна тупість влади: де помилилась Партія регіонів
"Якщо порівнювати ці результати з результатами нашого дослідження на межі вересня-жовтня минулого року, то протестні настрої в суспільстві зросли. Сьогодні на 9% більше громадян, які впевнені, що такі акції будуть в їхніх містах і селах, або вважають їх дуже ймовірними. Зросла і кількість людей, які готові особисто брати участь в акціях протесту у разі, якщо вони будуть", - каже аналітик фонду Марія Золкіна.
Особисто брати участь у подібних акціях готові 25% українців, але 36% не збираються брати участі у мітингах і демонстраціях. Порівняно з жовтнем 2012 року, кількість людей, які готові виходити на вулиці, зросла на 5% і значно зменшилась кількість тих, хто точно не збирається протестувати, - з 51 до 36%.
Основними причинами, які можуть спонукати людей особисто вийти на вулицю, є погіршення їхнього соціально-економічного становища.
Йдеться про різке зниження рівня життя – 34,5% опитаних; невиплата зарплат пенсій, стипендій — 32%; різке підвищення цін – 21%; зростання безробіття – 19%. Водночас, для 34% респондентів не існує жодних факторів, які можуть спонукати їх вийти на вулицю з протестом. У порівнянні з жовтнем 2012 року, зросло значення неекономічних причин виходу громадян на вулиці.
Зокрема, випадки утисків демократії – з 3,5 до 13% та необхідність підтримки дострокової відставки Президента – з 4 до 9%.
Серед основних причин нереалізованості намірів участі у протестах є те, що люди не вірять, що це щось змінить. Так вважає 56% опитаних.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зелена революція в Стамбулі: турки боронять право на чисте повітря
Іншими причинами є страх репресій з боку влади — 33%, недовіра до лідерів, які організовують мітинги, — 32%, 26,5% вважають, що люди не висловлюють свої протестні настрої, оскільки дуже ліниві і хочуть, аби за їхні інтереси боролись інші.
iPress.ua запитав експертів, чи можливе в Україні повторення подій, які сьогодні відбуваються в Туреччині.
Ігор Семиволос, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень
"Україна перебуває на іншому етапі розвитку і такі події, як в Туреччині у нас неможливі"
Україна і Туреччина перебувають в різних соціально-політичних ситуаціях. Такі речі, як заворушення, революції, соціальні зрушення не відбуваються за бажанням. Це є частина процесу трансформації, в якому є кілька етапів. Давно вже помічено, що революції, особливо очікувані революції, відбуваються на хвилі економічного зростання. Коли ситуація в країні покращується, люди отримують більше можливостей, більше ресурсів, але відчувають обмеження в можливостях або загрозу, що їх в чомусь обмежать.
Ігор Семиволос. Фото: radiosvoboda.org
Це спричиняє незадоволення або страхи. Це поживний ґрунт, на якому може в майбутньому вирости протестний рух. Українська ситуація дещо інша. Ми зараз перебуваємо в стадії стагнації, занепаду інститутів, в економічному занепаді. Більшість українського населення зараз виживає і не мають додаткових ресурсів і можливостей. Можливо в цьому винна попередня ситуація, коли попередні лідери безталанно розпорядилися ресурсами, які вони мали. Просто Україна перебуває на іншому етапі розвитку і такі події, як в Туреччині у нас неможливі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкритий лист турецькому султану: український досвід попередження революцій
Але це не означає, що це взагалі не може статися. 2004 рік показав, що українці також можуть дуже швидко організовуватися, активно діяти і досягати успіху. Поки що ситуація на Таксімі не говорить про те, що турецькі протестувальники досягли успіху. Навпаки – там є великі проблеми. І в майбутньому це може негативно відбитися на економічному і політичному розвиткові країни. Тому я би не порівнював Україну і Туреччину. Зрозуміло, що хочеться кинути камінь в наш город. Але я б не робив цього, бо ми мало чим відрізняємося від інших людей і ми так само, як інші, готові на протест при певних обставинах.
Україна перебуває на іншому етапі розвитку і такі події, як в Туреччині у нас неможливі. Але це не означає, що це взагалі не може статися
Щодо опозиції – покладатися постійно на неї і сподіватися, що опозиція має виконати за людей їхню частину роботи – теж є частиною наших уявлень про соціальний порядок. Це хибний погляд. І це в значній мірі обумовило поразку помаранчевої революції. Як би там не було, але в Туреччині дуже потужним є місцеве самоврядування. Якщо мер міста відмовляє поліцейським машинам набирати воду на території його міста, то поліція не набирає води. Влада мера є важливим елементом громадянського суспільства в Туреччині. А в Україні місцеве самоврядування – це ніщо. Це свідчить про дуже викривлену ситуацію з владою, уявленнями про владу. Українці скоріше готові делегувати комусь свої права, але не готові боротися за ці права.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому турки скидають владу через дюжину дерев
Однак, це не означає, що так буде завжди. Бо дуже багато сподівань покладають на середній клас. Туреччина демонструє, що середній клас є важливим елементом в боротьбі за права. Як би не закінчилися події на Таксімі, можна констатувати, що турецький середній клас відбувся і продемонстрував свою позицію. В Туреччині цей середній клас доволі потужний. Тоді, як в Україні за останні чотири роки середній клас, який і до цього був не дуже потужний – 12%, скорочується на пів відсотка в рік.Є висхідні і нисхідні тренди. Ми сьогодні перебуваємо у нисхідному тренді.
Щодо опозиції – покладатися постійно на неї і сподіватися, що опозиція має виконати за людей їхню частину роботи – теж є частиною наших уявлень про соціальний порядок. Це хибний погляд
Тому не йдеться про те, чому українці такі дурні, бо бідні і бідні, бо дурні, а йдеться про те, що наш суспільно-політичний розвиток відрізняється від турецького.
Ірина Бекешкіна, директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, соціолог
"Те, що не призначили вибори, це – не такий серйозний привід для людей для того, щоб виходити на вулицю"
Немає прямого зв`язку між протестними настроями і реальними протестними акціями. Інститут соціології заміряє протестні настрої з 94-го року і найвищими вони були в 98-99-их роках – людям не платили зарплати, але якихось масштабних акцій того часу ми не пам`ятаємо.
І навпаки: перед помаранчевою революцією протестні настрої були не найвищими. Хоча в Україні протестні настрої завжди достатньо високі – 15% готових вийти на вулиці – це багато. Саме 15% брали участь у подіях помаранчевої революції, і цього вистачило.
ДИВІТЬСЯ ФОТО: Площа Таксим у Стамбулі пережила найкривавішу ніч - сутички тривають
Але для того, щоб протестні настрої перетворились на протестні акції, треба багато умов.
Лише минулого року було зафіксовано різних протестних акцій близько 3 тис в Україні, а цьогоріч – більше 1,5 тис. Але вони локальні і не переходять на загальнонаціональний рівень. В Україні протести відбуваються постійно, і деякі з них доволі успішні, але про це не пишуть, не показують.
Причини протестів - матеріальні: десь не заплатили, десь починають звільнювати працівників. От люди виходять і протестують.
Ірина Бекешкіна. Фото: glavkom.ua
А чому це не виходить на загальнонаціональний рівень? Тому що для цього потрібні ще різні умови.
Перша - це якийсь поштовх, як було в Туреччині. Почалось із забудови скверу, а переросло… Це сталося, бо воно зріло-зріло, воно повинно визріти. Тоді якийсь поштовх може перетворитись на такі речі.
Якщо говорити про Україну, то в Україні таке теж було. Підприємці багато чим були незадоволені, і ось прийняли Податковий кодекс, – і одразу люди вийшли на вулицю. Або, скажімо, режимом Кучми були не задоволені, але акція "Україна без Кучми" не так багато збирала людей. Але сфальсифікували вибори – люди вийшли на вулицю. Тобто, якась подія повинна бути, яка виштовхне людей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перескочити через поріг власної хати
По-друге, повинні бути лідери, яким довіряють і які можуть вивести на вулиці. У Туреччині ці протести організовували не політичні партії, а різні – студентські лідери, люди, яких знали по Facebook. Я би не сказала, що там є єдиний центр. Одним із недоліків вважають, що ці протестні акції в Туреччині можуть закінчитися так само стихійно, як і почалися.
Одним із недоліків вважають, що ці протестні акції в Туреччині можуть закінчитися так само стихійно, як і почалися
Треба, щоб люди бачили, до чого це може призвести. Це якраз про акції нашої опозиції. А за що ці акції? "Банду геть"?. Люди не розуміють, що це означає. "Банда" була обрана на законних виборах. Ви бачили, скільки людей готові вийти за імпічмент Януковичу. Не так багато, бо люди розуміють, що були вибори, вибрали його. На наступних виборах можуть переобрати. Ось якщо вибори сфальсифікують, тоді інша справа.
Або переобрати Верховну Раду: її ж тільки обрали. Немає якихось конкретних речей, яких можна досягти в процесі цих протестів. Люди, які виходять на вулицю, виходять просто, щоб показати своє ставлення до влади, що влада їм не подобається.
Акції, які проводить наша опозиція, це – демонстративні акції. Вони дуже швидко закінчуються, люди дуже швидко розходяться. Люди не слухають, що там кажуть. Вони вийшли, щоб показати, що вони не задоволені владою. Вони вийшли, ритуально продемонстрували – і пішли собі додому. Люди не очікують, що в результаті протестів щось зміниться, тому що реальних речей, яких можна досягти, немає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 58% соціально-економічних протестів в Україні відбулися без участі партій, профспілок та громадських організацій
Те, що не призначили вибори, це – не такий серйозний привід для людей для того, щоб виходити на вулицю. Або, наприклад, ЗМІ – вони другі за рівнем довіри після церкви. Ми питаємо: чи готові люди вийти на вулиці, якщо закриють якийсь канал чи газету, чи радіо, яке їм подобається? То 1,5% готових. А реально – ще менше.
Володимир Чемерис, правозахисник, член правління Інституту "Республіка", співорганізатор акції "Україна без Кучми"
"До української бочки з порохом треба лише піднести сірник"
Стоїть бочка з порохом, до неї треба лише піднести сірник. Питання лише у тому, щоб у цій бочці був порох. Порох – це соціальні протиріччя, які з'являються об’єктивно. В Україні ані після акції "Україна без Кучми", ані після 2004 року соціальні протиріччя не були вирішені.
Володимир Чемерис. Фото: lb.ua
Тому вони неодмінно вибухнуть, і в Україні неодмінно станеться щось подібне до того, що відбувалося в Туреччині. Бо, як і українські події початку 2000 років, так і сучасні турецькі події мають соціальну природу. Існують соціальні групи-фаворити, які можуть свої інтереси задовольнити в сучасній Туреччині. В першу чергу, це так звана анатолійська буржуазія, яка пов’язана із партією Ердогана. А з іншого боку – є соціальні групи, які є соціальними аутсайдерами. І жодна соціально-політична система не є стабільною. Усі вони завжди динамічні і революція – це об’єктивний процес. Рано чи пізно вона відбудеться і в Україні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Турецькі протестувальники таки домоглись свого: мерія Стамбула відмовилась від будівництва торгового центру
Можу згадати "Україну без Кучми", де жодна партія не мала керівної спрямовуючої сили, на відміну від подій 2004 року. Але питання в тому, що українці вже одного разу наступили на граблі. Це було у 2004 році, коли українці замість того, щоб домагатися соціальних прав, залишили лише одну вимогу – "Ющенко – так!".
Зараз ми бачимо, що акція "Вставай, Україно!" провалилася. Наприклад, разом із мітингами опозиції на Західній Україні відбувся протест шахтарів у Червонограді, який зібрав від двох до п’яти тисяч людей. Це стільки або й більше, скільки може збирати опозиція. Це означає, що майбутні українські виступи будуть без керівної спрямовуючої сили – теперішньої політичної опозиції. З іншого боку, я думаю, що в Україні є соціальне замовлення і має з'явитися нова політична сила, яка виросте саме з цих соціальних протестів. Але вона повинна з'явитися знизу, а не спуститися зверху.
Анатолій Колядін, голова Спілки "Чорнобиль-86"
"У нас приводів для таких акцій є багато, але народ мовчить"
Мене здивувало те, що відбувається в Туреччині. Я ніколи не думав, що вони так можуть піднятися проти зухвалого рішення прем’єра, його слів на адресу народу. Хоча, мабуть, є й якісь підводні камені, про які ми не знаємо.
Анатолій Колядин. Фото: alder.pp.ua
Щодо України, то у нас приводів для таких акцій є багато, але народ мовчить. Стосовно чорнобильців і афганців, то вони об’єднували свої зусилля на вирішення своїх соціальних проблем. Використати чорнобильців і афганців бажають багато політиків. Вони мріють про це. Але гарматним м’ясом вони не будуть – вони вже стали розумнішими. Чорнобильці об'єднаються задля соціальних питань. Але революційний момент не на часі.
Турецька революція очима свідка: парк став останньою краплею народного терпіння
iPress.ua вдалося також розшукати українку, яка вже декілька років живе і працює у Стамбулі. На її очах розгорівся протест у парку і переріс у багатотисячні мітинги. Вона розповіла, що бунтівні настрої в турецькому суспільстві назрівали давно, а парк став лише приводом, останньою краплею, яка переповнила чашу народного терпіння.
"Наприклад, в цьому році теж саме відбувалось під час 1 травня. Традиційно ліві використовують день праці для проведення своїх акцій. Їм було відмовлено у проведенні мітингу на Таксимі були застосовані водомети та газ коли вони намагалися пройтися іншими районами міста. Так само протягом травня поліція "розібралася" із кільками студентськими акціями, але ніхто не був вражений. Останньою краплею виявився напад людей, які протестували проти забудови парку на архітекторів у парку. На підтримку вийшли ті, хто ніколи не бере участь у жодних політичних мітингах", - розповідає Василіса.
За її словами ,такого роду подіям в Туреччині нікого не здивуєш.
"Всі в Туреччині звикли до подібних дій поліції. Коли я потрапила сюди вперше десь три роки тому, я була дуже вражена, що будь-яку акцію супроводжує дуже багато поліцейських, разом із БТР та водометами. А місцеві журналісти завжди "озброєні" протигазами. Для мене це було дивно, але місцеві пояснювали тим, що можуть бути провокації під час масових заходів (курди, наприклад) й це виглядало логічно", - каже українка..
Василіса вважає, що порівнювати Україну та Туреччину все ж некоректно.
"Не можна порівнювати Україну та Туреччину, але відповідаючи на поставлене питання – так, не лише в Україні, а де завгодно людина врешті-решт підніметься на захист своїх прав. Передусім, не треба порівнювати партію АКП (Партія справедливості і розвитку) із регіоналами в Україні. Яка б не була партія при владі, навіть опозиційна, зараз CHP – Республіканська народна партія (кемалісти), люди все одно відреагували б на жорстокі дії", - вважає Василіса.
"Що може змусити українців на подібні дії? Уявіть собі, що ввечері у неділю, коли Хрещатик відкривають для автомобільного руху, тисячі присутніх на ньому розганяє не лише одна міліцейська машина, але й машини комунальних служб, БТР та водомети які починають поливати громадян.
Я впевнена, якщо влада, де завгодно буде вести себе таким чином, то вона зможе підняти проти себе кого завгодно. Навіть українців, які вважають себе людьми з правами", - резюмувала вона.
