Такі цифри подає Фонд "Демократичні ініціативи". За словами його голови, соціолога Ірини Бекешкіної, високі протестні настрої в Україні були завжди. Однак сьогоднішні показники можна вважати рекордними, бо, зазвичай, готові протестувати в Україні 30%.
Ця цифра не є малою. Наприклад, у помаранчевій революції 2004 року брали участь всього лише 15% населення України - 13% на помаранчевому боці і 2% на біло-блакитному.
"І мало не було. Тобто не треба, щоб більшість населення була залучена до протестів", - вважає Бекешкіна.
Ірина Бекешкіна. Фото: file.liga.net
Що буде із тим незадоволенням, яке росте у суспільстві? Чи люди будуть продовжувати пасивно обурюватися у себе на кухні, чи масово вийдуть на вулиці? І що змусить їх таки це зробити?
Причина перша: фальсифікації зразка 2004 року
До парламентських виборів навряд чи в країні відбуватимуться суспільні збурення. Влада вже пообіцяла не піднімати суперечливих питань в парламенті і в уряді. А опозиція, як показує досвід, не здатна підняти людей на масові акції протесту.
Але соціологи радять звернути увагу на декілька чинників, які можуть вивести громадян на вулиці.
На думку Ірини Бекешкіної, першим приводом масових акцій протесту може стати фальсифікація результатів виборів до Верховної Ради України. У цьому випадку знову ж таки варто нагадати приклад 2004 року, коли на Майдан вийшли люди різних професій, різного віку, різного соціального походження.
"Такі протести будуть. Питання у тому, наскільки вони будуть масовими. А це залежатиме від того, якими будуть вибори. Якщо буде така виборча кампанія, як 2004 року, то я припускаю, що це може бути. Якщо кампанія буде в’ялою і такими ж будуть порушення, то навряд. І дуже важливо те, наскільки буде відрізнятися результат у ЦВК із даними екзит-полів", - зазначає Бекешкіна.
Співзасновник та голова Правління Центру соціологічних та політологічних досліджень "Соціовимір" Сергій Таран каже, що сьогодні через виборчу кампанію в країні немає чіткої альтернативи:
"Потрібна чіткіша альтернатива. Зараз альтернатива дуже не чітка. Триває виборча кампанія, багато партій між собою конкурують і нема чіткої визначеності. Така альтернатива може з’явитися під час президентських виборів. А коли є дуже багато партій, а ще є мажоритарні округи, то дуже важко знайти точку концентрації протестних настроїв".
Причина друга: економічні біди
Однак, політичних мотивів у протестах сьогодні мало. Натомість, переважає соціалка та захист громадянами своїх прав. Власне, це і є другим чинником, який може збурити суспільство.
"Ми бачимо, що останні виступи більше пов’язані із економічними причинами – різке загострення економічного становища", - пояснює Ірина Бекешкіна.
Так, безпосереднім приводом для початку акцій протесту стало прийняття Податкового кодексу, після якого під стіни ВРУ відстоювати свої права вийшли підприємці. Те саме стосується виступів афганців і чорнобильців, яких уряд і парламент позбавили пільг.
Але варто звернути увагу, що це були виступи окремих груп – підприємців, чорнобильців, афганців, які домагалися відновлення своїх прав.
"Соціалка вже традиційно у суспільстві є найважливішою. Інша річ, якщо ми говоримо про протестні настрої, то найбільш активні люди, які здатні вивести українців на вулиці пов’язані не з соціалкою, а з правами людини. Тому треба ставити питання про те, для яких сфер суспільства ми говоримо про невдоволення. Якщо йдеться про масовість, то, безперечно, це соціалка. Якщо про активність, то права людини", - вважає Сергій Таран.
Нема лідера – нема протесту
Одним з чинників, який завадить мобілізації українців, є відсутність лідерів, яким громадяни довіряють і які змогли б організувати акції протестів.
"З одного боку протестні настрої дуже високі, а з іншого – немає інституцій або облич, які б могли конвертувати ці настрої у конкретні дії. Тому для суспільства питання треба ставити інакше: не про те, чи є високі протестні настрої, а чи є структури, які б могли це використати. Поки що таких структур немає. Бо ті структури, які би могли це зробити, поки що діють у своїх інтересах і це пов’язано із парламентською кампанією", - каже Сергій Таран.
Сергій Таран. Фото: obozrevatel.com
Тому й виходить, що на акції протестів можуть піднятися деякі локальні соціальні групи.
"Підприємці, афганці і чорнобильці, можливо, єдині в Україні добре організовані соціальні групи, які мають свої громадські організації, своїх місцевих лідерів", - наголосила Бекешкіна.
Соціолог наводить свіжий приклад, коли ВРУ проголосувала за підняття пенсійного віку, але ніхто на вулиці не вийшов протестувати.
"Нема організації, ці жінки передпенсійного віку в більшості взагалі не користуються інтернетом, у них нема лідерів і організації", - додала Ірина Бекешкіна.
Арабська весна по-українськи?
Очолити протести в Україні можуть молоді люди, як це сталося в арабському світі.
"Це може бути молодь. Чому в арабському світі вибухнули революції? Бо накопичилася значна частина молоді, яка узагалі не мала ліфтів. Вони закінчили університети, мали хорошу освіту і не мали жодних перспектив у цьому суспільстві. Але це в перспективі. А безпосередньо люди можуть піднятися, якщо, наприклад, після виборів рухне гривня", - вважає соціолог.
На її думку, і це підтверджують соціологічні заміри, єдиний, хто би міг очолити протести – це Віталій Кличко. Але навряд чи він годиться на роль такого лідера.
Терпимо і довго ще будемо терпіти
Павло Фролов, кандидат психологічних наук, завідувач лабораторією соціально-психологічних технологій Інституту соціальної та політичної психології АПН України каже, що протестні настрої є, але в акції вони навряд чи зможуть трансформуватися.
Павло Фролов. Фото: i.focus.ua
"Настрої є, але вони не такої концентрації. Немає людини, яка б могла це очолити і немає предметної спрямованості. Тому ці настрої аморфні і розпорошені. Агресивність у суспільстві давно зростає. Але існує звичка мовчки бурчати. Є великий поріг терпимості. Людей мало що обурює", - каже психолог.
За його словами, справа Оксани Макар "зірвала" суспільство. Але інші чинники, наприклад, намагання фальсифікувати вибори – не здатні повторити цього суспільного збурення.
"Суспільство вже звикло до такого, і часто є недовіра до таких подій, бо це може бути маніпуляцією і спробою за наш рахунок вирішити свої проблеми, використати нас. Тобто, є розчарування у самих протестах", - резюмував Павло Фролов.
До всього цього варто додати ще один чинник, який впливає на те, щоб люди виходили на вулиці. Він полягає у тому, що люди мають розуміти, що вони отримують унаслідок цих протестів. В атмосфері недовіри до політиків, розпорошеності політичних сил під час виборчої кампанії, відсутності лідерів із високим ступенем довіри і паузи, яку влада взяла у прийнятті непопулярних рішень, щоб не дратувати суспільство – очікувати значних акцій протесту не варто.
