Якщо вам було важко стежити за останніми зусиллями США щодо переговорів про завершення війни в Україні, ви точно не самі. Останні кілька місяців були дуже напруженими: відбулися зустрічі в москві, Анкориджі, Нью-Йорку, Вашингтоні, Маямі, Києві та Женеві, а також безліч неформальних телефонних розмов між довжелезним списком учасників.
Однією з причин цих гойдалок є те, що президент США Дональд Трамп поставив своїй команді майже нездійсненне завдання: припинити війну між двома країнами, які однаково рішуче налаштовані продовжувати боротьбу, маючи діаметрально протилежні цілі. Для росії це підкорення України, для України – забезпечення власного суверенітету та незалежності.
Але є ще одна причина хаотичних сцен, які ми спостерігали протягом останніх місяців – саміти, які спершу анонсують, а потім скасовують, дедлайнів, які проголошують, а потім забувають, плани, які називають непорушними, а потім переписують, – усе це з постійно змінюваним складом переговірників. Усе це відбувається через відсутність в адміністрації Трампа формалізованого процесу для вироблення політики, формування орієнтирів, взаємодії з іноземними урядами та визначення чіткого курсу.
Відсутність формального процесу – це унікальна особливість або, якщо завгодно, вада цього президентства. Звісно, Трамп далеко не перший американський лідер, який спирається на вузьке коло радників для обговорення ключових питань зовнішньої політики. Колишній президент Джордж Г. В. Буш керував війною у Перській затоці разом із сімома високопосадовцями, а попередник Трампа Джо Байден приймав багато рішень з питань національної безпеки під час щоденних брифінгів з питань розвідки, на яких були присутні лише кілька найближчих радників.
Відмінність у тому, що провідні посадовці в інших адміністраціях покладалися на міжвідомчий процес, який вели їхні апарати: там обговорювали питання, напрацьовували варіанти політики та стежили за їхнім виконанням. Трамп же керує урядом США так, як керував сімейним бізнесом, – із-за робочого столу в Овальному кабінеті, де він зустрічається з ким завгодно, телефонує кому завгодно, а потім ситуативно ухвалює рішення щодо політики. А його помічники діють майже повністю самостійно.
Коли йдеться про Україну та росію, у найближчому колі президента фактично є лише кілька людей: віцепрезидент Джей Ді Венс, держсекретар і радник з національної безпеки Марко Рубіо, керівниця апарату Білого дому Сьюзі Вайлз, президентський посланник з питань миру Стів Віткофф та, із жовтня, зять Трампа Джаред Кушнер. Водночас у робочому порядку до цього кола не входять міністр оборони, голова Об'єднаного комітету начальників штабів чи очільники ЦРУ та Національної розвідки.
Із цих ключових фігур лише Рубіо має потужний апарат у Державному департаменті та Раді національної безпеки, але і у цьому разі майже немає доказів того, що він покладається на цих людей так, як це робили його попередники. Які б міжвідомчі дискусії не відбувалися, їхній вплив на вироблення політики на найвищому рівні мізерний, якщо взагалі існує. А за словами іноземних співрозмовників, зокрема дипломатів у Вашингтоні, з посадовцями в обох відомствах легко вийти на контакт, але вони переважно не в курсі, що відбувається насправді.
Ще більш проблемним є те, що, окрім Рубіо, інші головні фігури, які займаються українським напрямком, працюють без апаратів і без налагодженого процесу.
Наприклад, Віткофф відвідує зустрічі з путіним та іншими російськими чиновниками без секретаря, і, як відомо, покладається на собистого перекладача путіна. Кушнер бере активну участь у переговорах, але не має жодної формальної посади в адміністрації. А міністру армії Деніелу Дрісколлу, якого минулого місяця в останній момент залучили до переговорів з Україною, дали лише вихідні, щоб розібратися у війні, її історії та перебігу перемовин, перш ніж його відправили до Києва представляти останній план.
Така відсутність налагодженого процесу багато в чому пояснює надзвичайно хаотичний характер переговорів останніх тижнів і те, як розгорталися події. Спочатку, в середині жовтня, міністр закордонних справ росії Сєргєй Лавров надіслав Рубіо меморандум, в якому виклав ідеї щодо того, як закінчити війну. План полягав у тому, що путін і Трамп могли б погодити ці пункти під час зустрічі у Будапешті, яка була запланована на кінець місяця.
У меморандумі містилися всі звичні вимоги росії: територіальні поступки, жорсткі обмеження для ЗСУ та відсутність військ НАТО на території України і її членства в Альянсі. Але коли Рубіо зателефонував Лаврову, щоб обговорити документ, він виявив, що позиція москви є непорушною, і порадив Трампу не їхати до Будапешта. Президент США згодом скасував переговори, заявивши, що не хоче "марної зустрічі".
Втім, поки Рубіо і Трамп намагалися посилити тиск на росію, зокрема оголосивши про перші нові санкції з моменту повернення Трампа на посаду, Віткофф залучав інших російських співрозмовників, щоб відновити перемовини. Під час телефонної розмови з Юрієм Ушаковим, головним радником путіна з питань зовнішньої політики, Віткофф нібито заявив: "Президент дасть мені широкий простір і свободу дій для досягнення угоди".
А вже за два тижні, Віткофф і Кушнер зустрілися в Маямі з Кіріллом Дмітрієвим, ще одним емісаром путіна, намагаючись накидати план із понад 20 пунктами для закінчення війни, так само, як вони зробили це для Гази за кілька тижнів до того. Проте, на відміну від Рубіо, який ще кілька днів тому відкинув російські умови, Віткофф і Кушнер здебільшого прийняли позицію росії і фактично зробили її своєю. Як Дмітрієв розповів Ушакову після зустрічі, згідно з іншим витоком інформації, він передав неформальний документ як основу для фінального плану, аби той був "настільки наближений до [російської позиції], наскільки це можливо".
Коли Рубіо вперше ознайомився із цим 28-пунктним планом, розробленим Віткоффом і Кушнером, він назвав його лише "переліком можливих ідей" і, як повідомляється, сказав американським сенаторам, що "це не наша рекомендація [або] план миру". Трампу ж цей документ сподобався, і він заявив Україні, що вона має підписати його до Дня подяки, інакше залишиться сам-на-сам. Після цього Рубіо швидко змінив позицію і оголосив, що "мирну пропозицію розроблено США".
Зрештою, рушійною силою всіх цих американських гравців є не формалізований процес і навіть не цілісне розуміння того, що насправді потрібно для завершення війни в Україні. Натомість це невпинна спроба задовольнити наполегливе прагнення Трампа, щоб його визнали миротворцем світового масштабу.
Доки це триває, триватимуть і хаос та плутанина. І жодне із цього не наблизить реальне завершення війни.
Джерело: Politico
