Президент США Дональд Трамп у своїй химерній гонитві за Нобелівською премією миру будує зовнішню політику з моменту повернення до влади. На жаль, його прагнення стати світовим "головним миротворцем" ґрунтується на глибокій омані: що мир зводиться лише до припинення бойових дій.
Як відомо будь-якому студенту, що вивчає праці прусського генерала і військового теоретика Карла фон Клаузевіца, війна і мир не протилежності, а два полюси одного континууму, що визначає відносини між державами. "Війна – це продовження політики іншими засобами", – зазначив колись генерал.
Сумнівно, що Трамп читав Клаузевіца або що його взагалі цікавлять реальні подробиці війни й миру. Його мета інша: щоб його визнали людиною, яка завершує війни.
"Я зупинив шість воєн, – сказав він минулого місяця. – У середньому по одній на місяць", – твердження, яке, якби було правдивим, дійсно заслуговувало б на Нобелівську премію. Тож давайте детальніше розглянемо його досягнення як миротворця станом на зараз.
Перелік воєн, які, за словами Трампа, він завершив, відкриває конфлікт між Індією та Пакистаном минулого травня. "Вони воювали близько тисячі років, – заявив президент США, – але я все владнав". Він також додав, що, можливо, запобіг ядерній війні.
Індія, втім, категорично заперечує будь-яку участь США у припиненні бойових дій. І навіть якщо Делі потрібно дотримуватися цієї позиції з внутрішньополітичних міркувань, факт залишається фактом: перемир'я – це не те саме, що тривале врегулювання конфлікту, який триває з часу здобуття Індією незалежності та її поділу в 1947 році.
Справжній мир означав би врегулювання суперечливих претензій щодо Кашміру, які десятиліттями призводили до збройних сутичок і воєн між двома країнами, хоча, звісно, це тривало аж ніяк не тисячоліття. І хоча активні бойові дії наразі припинилися, сам конфлікті далі суттєво впливає на відносини між двома країнами.
Наступним пунктом у списку мирних домовленостей Трампа є конфлікт між Ізраїлем та Іраном. "Послухайте, – сказав він на зустрічі лідерів НАТО в червні, – ми щойно за 12 днів завершили війну, яка тривала 30 років".
Це частково правда – рішення Трампа націлитись на ключові елементи іранської ядерної програми, безперечно, відіграло важливу роль у припиненні бомбардувань Ізраїлю та контрзаходів Ірану. Але це далеко не означає досягнення тривалого миру. Натомість Іран, ймовірно, активізує зусилля з розробки ядерної зброї, а Ізраїль чітко дав зрозуміти, що залишає за собою право завдати удару будь-якої миті, якщо Іран відновлюватиме свою ядерну чи ракетну програму та систему ППО.
Невдозі після цього, наприкінці червня, було досягнуто порівняно змістовнішої угоди про припинення бойових дій між Руандою та Демократичною Республікою Конго (ДРК). Угода, укладена за посередництва США та підписана в Овальному кабінеті, вимагає від Руанди вивести свої війська з ДРК протягом 90 днів.
"Ми щойно закінчили війну, яка тривала 30 років і забрала життя 6 мільйонів людей, – заявив Трамп, хоча ця цифра включає мільйони загиблих у громадянських війнах в обох країнах. – Жоден інший президент на таке не здатний".
Але хоча ця угода дійсно є реальним кроком до припинення конфлікту, важливо пам'ятати, що ключ до успіху лежить у її реалізації. І в цьому плані новини набагато суперечливіші, оскільки бойові дії між підтримуваною Руандою повстанською групою М23 і ДРК не вщухають – частково тому, що М23 не підписала угоду.
Наступного місяця Трамп доклав зусиль до забезпечення перемир'я між Камбоджею і Таїландом після того, як наприкінці липня спалахнули насильницькі прикордонні сутички. Під тиском Китаю, Малайзії та обіцянок торговельних угод зі США обидві країни зрештою погодилися припинити вогонь і відмовитися від відправки додаткових військ у цей регіон.
Проте основний конфлікт, що призвів до цих збройних сутичок, залишається невирішеним. Камбоджа і Таїланд вже десятиліттями борються за демаркацію свого кордону, зокрема за важливе розташування багатовікових індуїстських храмів уздовж їхнього 800-кілометрового рубежу. І хоча торговельні погрози Трампа, можливо, допомогли зупинити стрілянину, це навряд чи виправдовує його подальше твердження, що він "президент миру".
Нарешті, на початку цього місяця президент США головував на підписанні важливої угоди, що поклала край війні між Азербайджаном і Вірменією. Після серйозних зіткнень навколо Нагірного Карабаху – анклаву в Азербайджані, який Вірменія захопила у 1992 році, а Баку відвоював у 2023-му – більша частина роботи над цією угодою була завершена ще до вступу Трампа на посаду. Проте залишалися дві суперечливі точки: вимога Азербайджану, щоб Вірменія вилучила з Конституції будь-які претензії на Нагірний Карабах, що вимагатиме проведення референдуму, та транспортне сполучення між двома частинами Азербайджану, яке проходить через територію Вірменії.
За Трампа перемовини під егідою США дійсно призвели до укладення угоди, що включає орендовану Сполученими Штатами автомагістраль, яка з'єднує дві частини Азербайджану – це суттєва угода і реальне досягнення. Але, знову ж таки, вирішальним буде її виконання.
Попри це, вихваляння Трампа про завершення шести воєн за шість місяців вражає значно менше, ніж здається на перший погляд. Навіть якби йому і справді вдалося повністю припинити ці війни, його досягнення все одно затьмарює невдача в завершенні двох воєн, які він насправді обіцяв вирішити – в Україні та Газі.
Далеко не завершивши їх за 24 години, як він хизувався під час передвиборчої кампанії, ситуація в обох конфліктах погіршилася після повернення Трампа: у Газі американський лідер фактично дав ізраїльському уряду зелене світло на окупацію, умивши руки від будь-яких зусиль домогтися припинення бойових дій. Тим часом в Україні він намагався зрушити мирний процес, зустрівшись із російським президентом путіним на Алясці, але залишився з порожніми руками і, здається, виявився ближчим за позицією до москви, ніж до Києва.
Досягти миру – тобто розв'язати конфлікт, а не просто припинити бойові дії – складно. Потрібно більше, ніж телефонний дзвінок чи зустріч, хай яким харизматичним і переконливим вважає себе миротворець. Це вимагає глибоких знань, інтенсивних переговорів, пошуку компромісів і заохочень, а також стримуючих заходів для досягнення результатів. І навіть тоді більшість зусиль зазнають невдачі – не тому, що миротворець некомпетентний, а просто тому, що продовжувати бойові дії часто простіше, ніж знайти рішення, прийнятне для обох сторін.
Джерело: Politico
