Невдозі всі порозумнішають і усвідомлять, що мають альтернативи, і що коли вони об'єднаються, президент США не зможе продовжувати свої схеми шантажу, пише Іво Даалдер у Politico.
Коли президент США Дональд Трамп вперше зустрівся з тодішньою канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель після початку свого першого терміну, він сказав їй, що недостатні оборонні витрати Німеччини – це проблема. Це означає, що Сполучені Штати мусять витрачати надто багато. "Ангело, ви винні мені 1 трильйон доларів", – сказав він.
У підсумку, як зазначає автор, Німеччина так і не заплатила жодної копійки. Але саме ця розмова задала тон тому, як Трамп підходитиме до президентства у своєму другому терміні.
Ким би не був співрозмовник – людина, бізнес, університет, юридична фірма, медіакомпанія чи держава – Трамп використовує владу президентства, щоб вибити ціну, часто в грошовому вимірі з будь-кого, з ким взаємодіє. Це об'єднавча тема його лідерства і підхід до світу.
Дональд Трамп – це "президент-здирник", вважає Іво Даалдер.
На його думку, це почалося ще до переобрання. На вечері у Мар-а-Лаго з близько 20 топменеджерами нафтових компаній у квітні 2024 року Трамп попросив присутніх зібрати $1 млрд на його виборчу кампанію, яка, за його обіцянкою, стане чудовою "угодою", адже він у "перший день" свого президентства скоротить регуляції та знизить їм податки – і це був лише початок.
Повернувшись до Білого дому, Трамп перетворив Овальний кабінет на кімнату "заплати, щоб зіграти": саме там він зустрівся з керівним партнером поважної нью-йоркської юридичної фірми "Paul, Weiss" і викрутив йому руки, щоб отримати $40 млн щорічно на безоплатну роботу для справ, які він вважає вартими уваги. В обмін він скасував підписаний ним же наказ, що забороняв фірмі отримувати федеральні контракти, а її співробітникам – мати допуск до державної таємниці.
Зрозумівши, куди вітер віє, ще вісім провідних юрфірм пішли слідами "Paul, Weiss", підписавши з адміністрацією угоди, що в сукупності обіцяли понад $1 млрд на безоплатні послуги під пріоритети Трампа.
Відчувши смак перемоги, наголошує Іво Даалдер, президент швидко націлився на інші галузі, почавши з великих ЗМІ: він подав до суду на ABC і CBS News за інтерв'ю, які йому не сподобалися, і змусив їх виплатити $15 млн і $16 млн відповідно. Трамп уклав багатомільйонні угоди з технологічними компаніями Meta та X. І хоча його багатомільярдний позов проти New York Times відхилили, справа проти Wall Street Journal все ще триває.
Окрім значних грошових сум, зауважує автор, ці побори також зробили медіакомпанії обережнішими щодо публікації критики президента та дій його адміністрації.
Далі настала черга університетів: багато років вони були основою наукової і технічної першості США. Трамп перекрив федеральне фінансування досліджень для провідних вишів, щоб змусити їх прийняти політику, вигідну його адміністрації. Деякі установи, такі як Колумбійський університет, Університет Брауна і Університет Пенсильванії, пішли назустріч, погодившись сплатити "штрафи" на суми з вісьмома-дев'ятьма нулями. Інші, як-от Гарвардський університет, чинили опір і зазнали фінансових утисків: їхні гранти на важливі наукові дослідження були скасовані.
Корпорації також не уникли прицілу Трампа, незважаючи на те, що значна частина корпоративної Америки підтримала його на останніх виборах. Він схвалив поглинання U.S. Steel компанією Nippon Steel, але лише після вимоги "золотої акції", яка дає його адміністрації надзвичайний контроль і право вето на операції та рішення. Так само він перетворив державну субсидію для Intel на 10% частку в компанії – з опціоном на ще 5% у майбутньому, і дозволив Nvidia та AMD продавати чипи до Китаю в обмін на 15% збір з усіх продажів.
А далі – торговельні партнери Америки, зокрема її найближчі союзники. Тут Трамп нав'язав напрочуд схожі й украй однобокі угоди з ЄС, Японією та Південною Кореєю після погроз запровадити мита від 25% і вище на весь імпорт із найбільших торговельних партнерів США в Європі та Азії. Зрештою, він "пішов на компроміс", встановивши 15% мито, яке все одно було в шість разів вище за попередній рівень, і, звісно, справжніми постраждалими стали американські споживачі, які стикаються з вищими цінами на широкий спектр товарів.
Але й це ще не все. Трамп вибив від цих урядів зобов'язання здійснити масштабні інвестиції в США – $350 млрд від Південної Кореї, $550 млрд від Японії і до $600 млрд від європейських компаній. Європа також погодилася закупити газу та інших енергоносіїв на $750 млрд протягом чотирьох років. І ось що найцікавіше: у більшості випадків Трамп контролюватиме, куди спрямовуватимуться інвестиції, а США отримуватимуть левову частину прибутку – до 90% у випадку з японськими вкладеннями.
Як зауважує Іво Даалдер, у короткостроковій перспективі таке президентство Трампа працює. Приватні особи, юридичні фірми, медіакомпанії, університети і навіть країни підрахували, що краще заплатити трохи, ніж довго боротися. А коли поступився хтось один, зазвичай за ним тягнуться й інші. Невдовзі виходить: мільярд тут, кілька сотень мільярдів там, і це вже справжні гроші.
Але, і це дуже важливо, наголошує автор, у довгостроковій перспективі така поведінка приречена на провал.
Ці побори викликають масове обурення серед тих, хто відчуває на собі їхні наслідки. Клієнти, партнери та співробітники шукають інші фірми для ведення бізнесу; читачі, слухачі та глядачі відмовляються від медіа, яким вони більше не можуть довіряти; а країни починають переорієнтовуватися на ринки та партнерів, які не використовуватимуть взаємозв'язки заради вузьких, егоїстичних інтересів однієї людини та її адміністрації.
Поки що Трамп зміг здерти чимало: він поодинці тисне на компанії та держави й досягає свого. Але незабаром всі стануть мудрішими і зрозуміють, що мають альтернативи, і що об'єднавшись, вони зможуть зупинити операції здирництва Трампа, завершує колонку Іво Даалдер.
Джерело: Politico
