Гарантії Вашингтона – єдиний реальний шлях до миру. Але незалежно від того, наскільки сильними їх вважає Зеленський, реальна влада належить росії, пише Ед Арнольд у Politico.
Він нагадує, що на початку 2025 року президент України Володимир Зеленський мав серйозну дипломатичну суперечку з президентом США Дональдом Трампом і віцепрезидентом Джей Ді Венсом в Овальному кабінеті. Відтоді відносини між Вашингтоном і Києвом то поліпшувалися, то погіршувалися, а згодом знову змінювалися у протилежний бік.
Європа, зі свого боку, відреагувала на дипломатичний інцидент посиленням підтримки України та спробами утримати США на своєму боці. У березні прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер і президент Франції Еммануель Макрон оголосили про створення "коаліції охочих" із 34 країн, щоб посилити роль Європи у забезпеченні майбутнього суверенітету та безпеки України. А у вересні Макрон оголосив, що 26 країн зобов'язалися розгорнути війська в Україні в рамках багатонаціональних сил "наступного дня після припинення вогню або укладення миру".
Проте, вважає Ед Арнольд, попри зусилля Європи підтримати Україну, єдине, що дійсно має значення, – це гарантії безпеки з боку Америки, яких Зеленський має домогтися вже зараз, навіть якщо заради цього доведеться піти на поступки в інших сферах.
Хай би як Європа хотіла думати інакше, переконаний автор, гарантії Вашингтона – єдиний реальний шлях до миру для України. Європа не зможе навіть розгорнути свої багатонаціональні сили без логістичної підтримки США. Тож питання про зобов'язання Вашингтона залишається фундаментальним чинником у зусиллях, спрямованих на перехід війни росії проти України до наступної фази і, як сподіваються союзники, на встановлення тривалого миру.
Утім, на думку автора, все вказує на те, що реальна влада залишається в руках росії.
Колективна пам'ять України про провал Будапештського меморандуму 1994 року – гарантії безпеки, надані США, росією та Великою Британією в обмін на відмову України віл успадкованої радянської ядерної зброї, кидає довгу тінь на нинішні переговори. У цей справді небезпечний момент, вважає експерт, Зеленський має врахувати кілька моментів.
По-перше, український президент, як повідомляється, готовий відмовитися від курсу на членство України в НАТО, яке Альянс назвав "незворотним" на торішньому саміті, в обмін на надійні гарантії безпеки, і є ознаки, що їх можуть надати. Наразі США запропонували Україні "платинові" гарантії безпеки, але із застереженням, що вони "не будуть на столі переговорів вічно", і це підштовхує Зеленського погодитися на пропозицію, яка зараз лежить на столі.
Також є надія, що ці гарантії включатимуть надання крилатих ракет "Томагавк" із дальністю польоту до 1000 кілометрів. Як уточнює експерт, раніше лише чотири союзники США отримували ракети "Томагавк". Це дало б Україні змогу завдати ударів по політичних і військових центрах росії, що потенційно могло б стримати кремль від відновлення бойових дій. Але хоча така додаткова можливість, безсумнівно, ускладнить ухвалення рішень для російського президента путіна, вона не є панацеєю.
Окрім технічних деталей гарантій, Зеленський справедливо сподівається, що, на відміну від Будапештського меморандуму, який був виконавчою угодою, будь-яке нове зобов'язання буде юридично обов'язковим, вимагатиме схвалення Палатою представників і Сенатом США – обидві палати загалом підтримують Україну, а потім підпису президента.
За словами Еда Арнольда, така офіційна ратифікація поставила б гарантії України на один рівень з іншими двосторонніми договорами США у сфері безпеки з такими країнами, як Японія та Південна Корея.
Альтернативні механізми, як-от президентські виконавчі акти, які були застосовані для Паризької кліматичної угоди та Спільного всеосяжного плану дій щодо обмеження збагачення урану Іраном, є політичними зобов'язаннями без юридичної сили. Це означає, що майбутній президент не буде ними зв'язаний. Отже, якщо офіційна ратифікація буде на порядку денному, Зеленський сподіватиметься, що це дасть Україні можливість надалі впливати на Конгрес і забезпечить сильну та єдину підтримку.
Але, переконаний Ед Арнольд, навіть у цьому випадку існують ризики. Хоча Зеленський заявив, що гарантії безпеки "відповідають статті 5", це основне зобов'язання Альянсу далеко не однозначне.
Цього літа на шляху до саміту НАТО в Гаазі Трамп зазначив: "Існує безліч тлумачень статті 5", і формально він має рацію. Стаття 5 відкрита для інтерпретації і була навмисно сформульована так у 1949 році, щоб запобігти автоматичному втягненню США у третю велику війну на європейському континенті. Тож йдеться не лише про букву договору, а й про його дух.
Звісно, зауважує автор, НАТО – це набагато більше, ніж просто стаття 5. Заснований на руїнах Другої світової війни, це альянс, побудований на економічній співпраці (стаття 2), а також на індивідуальній і колективній спроможності протистояти збройному нападу (стаття 3). Але якби статтю 5 можна було легко відтворити, то альянси з подібною силою виникали б по всьому світу. Насправді взаємні гарантії безпеки, підкріплені надійними військовими спроможностями, є рідкістю.
Тому Ед Арнольд висловлює сумнів, чи США справді вирішать надати гарантію, яка може змусити їх безпосередньо втрутитися в Україну, особливо з огляду на те, що з 2014 року вони надавали обережну підтримку, з 2022-го послідовно блокували шлях країни до НАТО і вважали пріоритетом уникнення прямого втручання у війну.
Нарешті, одна з максим війни говорить: "ворог теж має слово". Отже, оскільки двосторонні переговори між США і росією тривають паралельно з європейськими та українськими переговорами, позиція путіна буде важливою, подобається це комусь чи ні. росія хоче набагато ширшої угоди зі США щодо європейської безпеки, що вона чітко продемонструвала своїм початковим 28-пунктним мирним планом. А оскільки путін досі відмовляється поступитися своїми максималістськими вимогами, залишається незрозумілим, на що погодиться росія.
Зрештою, незалежно від того, наскільки сильною Зеленський вважає гарантію безпеки з боку Америки, її дієвість все одно може залежати від інтерпретації путіна.
Джерело: Politico
