Протягом останніх шести тижнів Україна зазнала потужних ракетних обстрілів з боку росії – можливо, наймасштабніших від початку війни.
Останніми місяцями в російських ударах дедалі більше переважають високошвидкісні системи, зокрема балістичні ракети наземного та повітряного базування. Виснажені запаси засобів протиракетної оборони України, схоже, вже не дають змоги підтримувати ефективний захист.
У цій публікації розглянуто причини та наслідки кризи у сфері протиракетної оборони України, а також окреслено, чого очікувати найближчими місяцями, зокрема чи може ситуація поліпшитися.
Загроза російських балістичних ракет: "Іскандер", "Кинджал" і "Циркон"
Протягом останніх місяців основна російська ракетна загроза змістилася в бік високошвидкісних систем. Головну роль тут відіграють балістичні ракети росії – насамперед балістична ракета малої дальності 9М723 комплексу "Іскандер-М" та аеробалістична ракета повітряного базування Х-47М2 "Кинджал".
Дедалі частіше в цих ударах фігурує і ракета 3М22 "Циркон". Офіційно представлена у 2019 році як гіперзвукова крилата ракета на прямоточному повітряно-реактивному двигуні, на практиці вона, судячи з усього, виявилася ще однією аеробалістичною ракетою, за бойовими характеристиками доволі близькою до 9М723 і "Кинджала". У червні й липні запустили приблизно по 15 таких ракет.
росія доповнює ці балістичні удари пусками зенітних ракет С-400, переобладнаних для ураження наземних цілей. Такі ракети менш точні й менш смертоносні, проте становлять реальну загрозу для цивільної інфраструктури, особливо коли їх спрямовують по густонаселених районах.
Українська оборона дедалі гірше справляється з цією загрозою. Згідно з даними Повітряних сил України, узагальненими моїм колегою Павлом Красномовцем, у липні росія здійснила 180 пусків балістичних і квазібалістичних ракет (9М723, "Кинджал", "Циркон", переобладнані перехоплювачі С-400), із яких 143 українській обороні перехопити не вдалося. Серпень виглядає ще гірше: із 52 запущених балістичних ракет наразі підтверджено лише одне успішне перехоплення.
Чому оборона від балістичних ракет – таке складне завдання
Україна, схоже, дедалі менш здатна ефективно захищатися від зростання кількості балістичних ракет, які запускає росія. Значною мірою це закономірний наслідок структурних обмежень, властивих високошвидкісним ракетам.
По-перше, протидія балістичним ракетам – надзвичайно складне технологічне завдання. Вона потребує вкрай досконалих ракет-перехоплювачів, здатних забезпечити захист певної зони від цілей, що наближаються з великої висоти на високій швидкості й активно маневрують, ухиляючись від засобів оборони. Перехоплювач мусить дуже швидко набирати висоту, зберігаючи водночас високу маневреність і надзвичайну точність на кінцевому етапі зближення.
По-друге, саме через високотехнологічний характер цих рішень протиракетна оборона коштує дуже дорого: ціна одного перехоплювача сягає мільйонів доларів. До того ж настільки високі вимоги до окремих компонентів цих систем ускладнюють масштабування ланцюгів постачання для масового випуску перехоплювачів – особливо у стислі строки.
По-третє, на відміну від інших типів ракетного озброєння, тут оперативна винахідливість не здатна компенсувати брак технологій. Навіть найвправніші сили оборони не зможуть організувати надійний захист без доступу до відповідних високотехнологічних систем. Це принципово відрізняє ситуацію, скажімо, від протидії далекобійним дронам, де саме оперативний досвід України дав змогу вибудувати вкрай ефективну оборону навіть без найсучаснішого озброєння. У сфері протиракетної оборони повторити такий результат не вдається.
По-четверте, швидкість ракет, а отже, і швидкість їхнього зближення з перехоплювачами, настільки високі, що для підвищення шансів на успіх оборонець змушений застосовувати так звану доктрину "залпового пуску", коли по одній цілі запускають кілька перехоплювачів поспіль. Натомість підхід "пуск – оцінка – пуск" можливий лише проти повільніших загроз, де вікно для ухвалення рішення значно ширше. У середньо- й довгостроковій перспективі це робить ціновий дисбаланс не на користь протиракетної оборони особливо відчутним.
Тож труднощі, з якими стикається Україна, відбиваючи російські балістичні удари, не є ані тимчасовими, ані наслідком невдалого збігу обставин (хоча короткострокові фактори, як-от війна з Іраном, що додатково звужує глобальну доступність перехоплювачів, лише загострюють проблему). Це наслідок структурних умов, які сфера балістичних ракет нав'язує стороні, що обороняється.
Короткострокові рішення: пасивна оборона та глибокі удари
Що ж можуть зробити Україна та її партнери, щоб послабити цей тиск? У короткостроковій перспективі поліпшити ситуацію буде складно, а можливостей розширити активну оборону – тобто ефективно уражати балістичні ракети на підльоті – майже немає.
Європейські запаси перехоплювачів Patriot виснажені до такого рівня, що військовим і політичним керівникам дедалі важче обґрунтовувати передачу додаткових ракет зі своїх запасів. Показовим є те, що останню підтверджену поставку перехоплювачів PAC-3 MSE – лише 35 одиниць, орієнтовно у березні 2026 року, за наявними даними, вдалося забезпечити тільки завдяки значним політичним зусиллям з боку Міністерства оборони Німеччини, що красномовно свідчить про те, наскільки обмеженими стали наявні європейські запаси.
Тож найреалістичніше, що Україна, ймовірно, може зробити для оборони в короткостроковій перспективі, – посилити пасивний захист. Ідеться про підвищення стійкості особливо важливих об'єктів завдяки їх розосередженню та укріпленню, зокрема про прискорене переміщення критичної інфраструктури під землю. Не менш важливим буде завчасне замовлення й накопичення запасних частин для швидкого відновлення зруйнованих об'єктів.
Окрім цього, Україна може лише й надалі розширювати й удосконалювати власні спроможності завдавати глибоких ударів, зосереджуючись на знищенні ключових цілей на території росії, щоб виснаження було взаємним, а не одностороннім. Там, де це можливо, Україна продовжуватиме бити по російських виробничих потужностях, хоча малоймовірно, що якийсь один удар чи навіть серія ударів здатні докорінно порушити російське виробництво балістичних ракет.
Довгострокові рішення: виробництво PAC-2 GEM-T та постачання SAMP/T NG
До 2027 року ситуація може поліпшитися – принаймні порівняно з катастрофічною ситуацією середини 2026 року, яка слугує тут точкою відліку.
Пізніше цього року на підприємстві ліцензійного виробництва MBDA Germany розпочнеться випуск перехоплювачів PAC-2 GEM-T для систем Patriot – на виконання замовлення на 1000 одиниць, укладеного у січні 2024 року через Агентство НАТО з підтримки та постачання (NSPA) для Німеччини, Нідерландів, Румунії та Іспанії.
За початково запланованої потужності німецький завод, імовірно, вироблятиме від 120 до 170 перехоплювачів PAC-2 GEM-T на рік, хоча, можливо, вже триває робота над розширенням цих обсягів. У будь-якому разі, коли завод почне постачати замовникам повністю укомплектовані ракети – орієнтовно у 2027 році, це створить постійний потік нових перехоплювачів, завдяки яким не доведеться покладатися на дедалі обмеженіші наявні запаси. Втім, навіть тоді Україна, найімовірніше, зможе розраховувати лише на 80-90, щонайбільше трохи більш як 100, додаткових перехоплювачів на рік, тоді як росія, за наявними оцінками, нині здатна виробляти від 700 до більш як 800 балістичних ракет щороку.
Окрім PAC-2 GEM-T, Україна замовила чотири вогневі підрозділи системи SAMP/T NG – системи наступного покоління, розробленої франко-італійським конкурентом Patriot, які почнуть надходити у 2027 році. Франція також зобов'язалася закрити розрив у постачаннях двома вогневими підрозділами SAMP/T нинішнього покоління, які, найімовірніше, прибудуть до кінця цього року (у спільній декларації президентів Франції та України від 14 липня 2026 року йдеться не про завершене замовлення, а про намір України замовити чотири системи SAMP/T NG; фінансування планують запросити в межах траншів Ukraine Support Loan на 2026-2027 роки – iPress).
Разом із SAMP/T NG Україна отримає й удосконалений перехоплювач Aster 30B1NT, який може забезпечити кращий захист саме від балістичних загроз, зокрема завдяки радіолокаційній головці самонаведення Ka-діапазону, що дає вищу роздільну здатність і точність на кінцевій ділянці польоту порівняно з нинішньою версією Aster 30B1.
Після 2027 року можуть дати результат і довгостроковіші проєкти – зокрема Project Freya та інші європейські програми створення недорогих перехоплювачів балістичних ракет, хоча наразі стан цих програм залишається незрозумілим і важко піддається оцінці. Швидких рішень тут так само очікувати не варто.
Висновки
Криза протиракетної оборони України має структурний характер. У балістичній сфері перевага за вартістю, темпами виробництва й масштабом наразі на боці нападника, і жодні короткострокові постачання чи оперативні рішення не здатні усунути цю диспропорцію. Доки не з'явиться новий потік перехоплювачів, пасивна оборона й систематичні глибокі удари по території росії залишаються для України єдиними дієвими важелями впливу.
