Звісно, краще, коли погані хлопці програють, ніж коли вони перемагають. Але це не обов'язково причина для радощів. Привид підтримуваного Росією антиурядового повстання в Україні на північ та на захід від Криму, а також перспектива тотальної громадянської війни відступили. Але кінець найбільш кривавого конфлікту у Європі після закінчення воєн у колишній Югославії (або пауза у ньому) не буде причиною для святкування.
Україна перебуває у скрутному становищі. Росії - якщо вона дійсно допустить поразку своїх бойовиків - буде треба заспокоїти свою гордість, а це означає дедалі більше проблем іншого характеру. І Захід, розколотий та зайнятий іншими справами, неспроможний зараз впоратися з тим, що є найсерйознішою за десятиліття кризою безпеки у Європі.
Фото: Reuters
Будь-якої з трьох криз України - економічної, конституційної і геополітичної - було б достатньо, щоб розвалити країну. Їхнє поєднання виглядає як ідеальний шторм.
Ще до того, коли Росія почала розчленовувати Україну, вона вже переживала економічну кризу. Режим тепер цілком дискредитованого президента Віктора Януковича за чотири роки свого існування нівелював усі ефекти економічних реформ, розклав за допомогою корупції державні інституції, і (завдяки західним банкірам та адвокатам) вкрав десятки мільярдів доларів. Масштаби цієї його діяльності кваліфіковано задокументовані у "Грабуванні України", новому дослідженні, проведеному аналітичним центром Legatum Institute з Лондона.
Обурення цим усім привело до влади нові прозахідні сили - але задушлива спадщина минулого режиму щонайменше змуcить нове керівництво розгубитися. У поєднанні з витратами на ведення війни та зупинками виробництва, спричиненими нею, ця спадщина є нестерпною. Безробіття та інфляція злітають угору. Валюта знецінюється. Економіка, ймовірно, скоротиться цього року на 7%. Державні фінанси хворі, а непередбачуване підвищення податків, завдає ще одного удару по ділової впевненості. Майже нічого з викрадених грошей не повернули. І все це напередодні зими, коли здатність Росії використовувати постачання газу, як інструмент своєї політики, є найсильнішою.
Українська влада перебуває у стані хаосу. Система державного управління, за кількома блискучими винятками, залишається загрузлою у звички радянської провінційної бюрократії. Рада (парламент) була обрана ще за режиму Януковича, і її склад відбиває найгірші риси його правління. Як можна сподіватися на встановлення верховенства закону, якщо нинішні законодавці нахабно купили свої місця у парламенті, розраховуючи на особисту вигоду?
ЧИТАЙТЕ: Мародери і зраднику в тилу
Війна і революція, навіть якщо виграє краща сторона, множать злість, образи і поділи. Україна не була розколотою країною аж до свого останнього лиха. Чимало журналістських матеріалів дуже перебільшували та спрощували відмінності між регіонами у мові та у ставленні до історії. Але для того, щоб залікувати рани останнього року, будуть потрібні десятиліття, навіть без втручань злобного сусіда.
Щоб виграти війну, українська влада уклала дві "угоди з дияволом". Першою з них є угода з олігархами - політично впливовими підприємцями, які ненавиділи хижацький режим Януковича, але викликають мало довіри, коли йдеться про створення правового, відкритого суспільства. Вони фінансують війну. Вони чекатимуть на винагороду. Це розлютить ідеалістів, які колись збиралися на Майдані у центрі Києва, і які хочуть, щоб їхня країна ставилася до них з відкритістю, гідністю, законністю та ефективністю, які, як вони вважають, повинні належати їм за правом народження європейцями.
По-друге, регулярні збройні сили воюють пліч-о-пліч з добровольчими формуваннями із сумнівними (а іноді і такими, що викликають огиду) політичними поглядами. Що станеться з ними, коли воєнні дії закінчаться? Банди мародерів, що складатимуться із суворих, впевнених у собі озброєних чоловіків, які розраховують, що до них ставитимуться, як до національних героїв, підірвуть крихку політичну систему країни.
Фото: АFР
Окрім цього всього, відбудова Сходу буде монументальним політичним, а також економічним завданням. Перед війною український "пояс іржі" і так був жахливо керованим, навіть за жалюгідними стандартами державного управління в інших регіонах. Відбудова зруйнованих будинків, доріг, шкіл та лікарень стане величезним тягарем для порожньої державної скарбниці, не кажучи вже про підвищення якості державних послуг до такого рівня, щоб він викликав лояльність і ентузіазм.
ЧИТАЙТЕ: Якщо Захід не зробить зараз більше для України, невдовзі може бути вже запізно
Не менш складним буде відновлення конституційного правління. Хоча це саме Росія розпалила бунт, у деяких місцях Сходу України і справді панують підозри щодо прозахідних протестів та нового керівництва країни. Чимало місцевих мешканців сприймуть правління центрального уряду, як окупацію. Тим часом, його прихильники вимагатимуть справедливості за примусову працю, побиття, пограбування і свавільне позбавлення свободи, до яких вдаються органи сепаратистів. Найкращу надію на мир і примирення в Україні може дати децентралізація - але важко уявити її у такій формі, що не залишила б країну вразливою до майбутніх втручань Росії у її справи.
Путін не з тих, хто спокійно вдома зализуватиме рани. Його пропагандистська машина - що працює через істеричні програми на державному телебаченні, які розпалюють ненависть - успішно переконали більшу частину громадської думки, що влада у Києві належить фашистським монстрам і що вони беруть участь у ширшій змові Заходу проти Росії. На цю загрозу треба відповісти, за логікою Москви, власною перемогою, а не укладенням перемир'я. Чимало прихильників жорсткого курсу вже дорікають російському лідеру за те, що він не надає бойовикам більшої підтримки.
ЧИТАЙТЕ: Кремлівські пропагандисти працюють у двох амплуа: "російська брат" і "обурений українець"
Зіткнувшись із загрозою поразки сепаратистського бунту, Росія може ще піти на військову інтервенцію - можливо, створюючи тимчасовий гуманітарний коридор, щоб дозволити евакуацію населення з обложених міст - Донецька та Луганська. Потім він може запросто стати постійним.
У той час, коли (і якщо) уряд у Києві долатиме важкі сторонні наслідки перемоги, м'яч знаходитиметься на полі Путіна. Він може відкрити другий фронт у Молдові, де підтримуване Росією сепаратистське Придністров'я дає Кремлю змогу плести інтриги у країні, що є навіть ще біднішою та ще гірше керованою, ніж Україна. Він міг би також випробувати свої трюки у балтійських країнах, з надією викрити слабкість гарантій безпеки, отриманих ними від Заходу. Він також може посилити економічний тиск на Київ, розраховуючи на те, що Захід не фінансуватиме нескінченно державу-банкрута, якою керують корумповані політики, олігархи та горлорізи з воєнізованих угруповань.
Ангела Меркель, Барак Обама. Фото: AFP
Навіть у розпал кризи в Україні Заходу було важко зосередитися. Ніхто не хоче конфронтації з Росією. Європейський Союз запровадив санкції занадто пізно і занадто легковажно. НАТО, незважаючи на те, що наближається саміт альянсу у Валлії, досі не може впоратися з неприємною реальністю: організація знову змушена зайнятися територіальною обороною своїх членів, але в неї бракує збройних сил чи політичної волі, щоб робити це правильно. Америка за президента Барака Обами, як видається, дивним чином скочується на другорядні позиції.
Путін це бачить. Можливо, він програв битву, але він досі прагне виграти війну: відколоти Європу від Америки, переписати правила гри на енергетичному ринку і повернути історичний вплив своєї країни на її сусідів.
Так що притримайте шампанське - і заваріть міцну каву.
Едвард Лукас – один з редакторів тижневика The Economist
Джерело: The Times.
Переклад iPress.ua.
