Off-an-on relationship
Відсутність підтримки ідеї вступу до НАТО в суспільстві – одна з причин, із якої Україні відмовили в наданні Плану дій щодо членства в альянсі. Російська пропаганда, передвиборні агітаційні страшилки та риторика Партії регіонів зробили свою справу – відносна більшість українців не хотіли до НАТО. Анексія Криму та війна на Донбасі змінили цю ситуацію, каже керівник соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович. Згідно з проведеним у листопаді опитуванням, 51% українців підтримує вступ до НАТО. Навіть на Сході, де традиційно панують проросійські настрої, за євроатлантичну інтеграцію висловилась відносна більшість опитаних.
Фото: m.day.kiev.ua
Настрої виборців упливають і на риторику політиків. "Вони бачать, що люди підтримують вступ до альянсу, й користуються цими настроями у своїх політичних заявах", - каже Антипович. Тому майбутня коаліція знов поставила питання НАТО на порядок денний, хоча за три дні до парафування угоди Петро Порошенко заявив: іще рано. "Навіть якби ми поставили питання про вступ України до НАТО, то НАТО до цього було б ще не готове, - заявив президент в інтерв’ю німецькій Bild. - Коли ми проведемо реформи в Україні та виконаємо всі критерії, тільки тоді ми зможемо запитати у людей в Україні, чи хочуть вони вступу до НАТО". У жовтні щось подібне говорив і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.
Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук говорить, що їй шкода ще одного змарнованого шансу. "З одного боку, українські громадяни, підтримавши євроатлантичну інтеграцію, наблизили перспективу вступу до НАТО. З іншого, альянс віддалився до нас і не розглядає Україну як потенційного члена", - пояснює експерт. За її словами, тепер НАТО стримує війна на Донбасі.
Допомога на словах
Із Альоною Гетьманчук погоджується доктор Інституту міжнародних справ Варшавського університету Анджей Шептицький: "Позиція альянсу виключає можливість швидкого членства. Навіть більше, вона свідчить про рішення НАТО триматись осторонь російсько-українського конфлікту".
Генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен на саміті у Ньюпорті пояснив, чому альянс не допомагає Україні: "НАТО як організація не бере участі в постачанні устаткування, бо ми не маємо військових сил і засобів. Ці сили і засоби є власністю окремих членів НАТО. Тому повинне бути прийняте національне рішення кожного окремого члена альянсу. Ми в цю сферу не втручаємось".
На думку співробітниці Інституту Брукінґса Лілії Шевцової, позиція альянсу – спроба захистити власні інтереси й водночас не спровокувати Росію. "НАТО не готовий брати на седе відповідальність за події в Україні. Пряме втручання буде сприйматись Росією як виклик", - коментує російська дослідниця.
Анджей Шептицький погоджується, що безпосереднє втручання – занадто великий ризик для євроатлантичного альянсу. "НАТО – це своєрідна страхова компанія, яка може захистити здорову країну у разі хвороби – війни, - пояснює він. – Але Україна вже хвора. Тому НАТО не буде її страхувати. Він може збільшити кількість військ на кордонах або жорсткіше критикувати Кремль, але на цьому реакція вичерпається. Будьмо відвертими: ніхто в НАТО не хоче війни з Росією, бо це буде повномасштабний конфлікт із великими втратами. Єдиний вихід – звертатись до окремих зацікавлених держав".
Позиції ж членів НАТО щодо війни в Україні різняться. Географічно далекі від нас держави не сприймають її як життєво важливу проблему й зважають передусім на можливу реакцію Росії. Ті, що переймаються сильніше, обіцяють або вже надають допомогу, але переважно так званою "нелетальною зброєю".
Колаж: go2load.com
Іще один чинник, який не дозволяє НАТО визначитись щодо України – відсутність одностайної підтримки ідеї вступу серед наших політиків. "Попри формальні заяви, українська влада не робить нічого, аби показати тверду орієнтацію на вступ до альянсу", - вважає Лілія Шевцова. Свідченням готовності можуть бути давно обіцяні реформи, але втілювати їх українське керівництво не поспішає. Спочатку реформи, потім вступ – такою є позиція НАТО.
Одначе план реформ був розрахований на мирний час. Американський аналітик і дослідник Росії Пол Ґобл уважає, що вимагати від української держави змін під дулами російських танків неправильно, адже "коли Гітлер окупував Польщу, ніхто не вимагав від неї реформ". За словами американського науковця, ті, хто зараз вимагає негайних реформ від України, закривали очі на відсутність змін в інших державах, коли це було вигідно.
"Перш ніж реформуватись – а реформуватись, без сумніву, треба, - Україна повинна мати змогу захистити себе з нашою допомогою, - каже Ґобл. – Вимагаючи реформ в обмін на допомогу, Захід, і НАТО зокрема, просто виправдовує власне небажання підтримувати Україну".
Ніякого вступу, поки йде війна
Проте навіть реформи та посилення боротьби з корупцією не гарантують України членства в НАТО. "Абсурдно говорити про вступ, поки йде війна, - говорить Анджей Шептицький. – І хоч скільки вона триватиме, НАТО не буде захищати Україну. Це закономірно, бо альянс не має зобов’язань перед вашою державою".
Ба, більше, НАТО не має мілітарних зобов’язань навіть перед власними державами-членами. Тому кожен член може діяти на власний розсуд і допомагати або не допомагати іншим. "Багатьох цікавить, як відреагував би НАТО в разі нападу Росії на державу-члена. Є побоювання, що ніяк", - коментує Шептицький. На його думку, пасивна реакція НАТО на події в Україні підірвала довіру до альянсу.
Фото: Reuters
Росія розуміє це й користується цим – у 2014 році вона порушила повітряний кордон альянсу понад чотириста разів. Це вдвічі більше, ніж торік. Усвідомлюючи, що загроза зростає, НАТО повертається до своєї первинної функції – спільної оборони. "Альянс досить довго діяв у чиїхось політичних інтересів і не мав спільного бачення безпекової діяльності", - говорить Шептицький.
На думку Лілії Шевцової, Україні не можна відмовлятись від ідеї вступу до НАТО, й вона повинна весь час порушувати це питання. "Балтійські держави, Болгарія, Румунія мали мінімальні шанси вступити в НАТО, але в них вийшло. Політична воля керівництва держави є визначальною для перспектив членства", - каже експерт. А Анджей Шептицький наголошує: не маючи достатньо військової потуги для протистояння Росії, Україна повинна використовувати soft power і дипломатію для послаблення її впливу. Якщо їй це вдасться, це вплине й на прихильність НАТО. Довівши свою спроможність захистити саму себе, Україна стане цінним надбанням для системи колективної безпеки та оборони Європи і Північної Америки.
